| ПУБЛИКАЦИИ |
На початку лютого президент України Володимир Зеленський та головнокомандувач Олександр Сирський заявили про те, що Сили оборони починають переходити на корпусну систему.
Це велика реформа, яку Україна намагається впровадити під час гарячої фази війни з Росією.
Коротко її можна описати так: Україна прагне воювати більшими військовими з'єднаннями, побудованими навколо найсильніших бригад і командирів. І в теорії це справді може спрацювати.
"Я впевнений, що зі створенням корпусів нам вдасться запобігти більшості помилок, які траплялися з початку повномасштабної війни та восьми років АТО", – ділиться своїми роздумами з УП в.о. заступника командира 3-го армійського корпусу, полковник Кирило Беркаль.
Більшість процесів, які супроводжують перехід Сил оборони на корпусну систему, приховані. Генштаб лише зрідка інформує про профільні наради та зустрічі.
Дискусії щодо доцільності переходу на корпусну систему проходять у вузьких військових колах, за рідкісними винятками. Працюючи над цим текстом, ми дізналися, що поряд із великими прихильниками реформи існують і її критики. Навіть у командуваннях майбутніх корпусів.
"Це мертвонароджена дитина", – обмовляється в розмові з УП один із найбільш поінформованих українських військових аналітиків.
"Наш командувач у це не вірить", – зазначає співрозмовник УП в уже існуючому корпусі.
[BANNER5]
В цьому тексті "Українська правда" детально розповідає, які зміни та ризики тягне за собою нова реформа, чим корпусна система відрізняється від нинішнього стану справ, хто командуватиме майбутніми корпусами, та на якому етапі ця реформа перебуває зараз.
Станом на кінець квітня 2025-го українська армія воює невеликими з'єднаннями – бригадами по 5–7 тисяч людей та батальйонами (≈500–900 людей).
У зоні бойових дій ними керують переважно комбриги – свої або ж ті, у кого вони перебувають у підпорядкуванні. Комбриги ставлять задачі та контролюють їхнє виконання.
Над комбригами існують надбудови, як тактичні групи (ТГР), управління військ (УВ), оперативні угруповання військ (ОУВ), оперативно-тактичні угруповання військ (ОТУ), оперативно-стратегічні угруповання військ (ОСУВ).
Між собою військові називають такі органи управління "прокладками", адже структурно вони розташовані між бригадою та Генштабом. Доволі часто бригади нарікають на відсутність об'єктивної потреби в їхньому існуванні.
"Я взагалі не розумію, у чому сенс існування ТГРу? Ну добре ОТУ, вони нам ще іноді допомагають дронами. Але на ділі командири ТГРів та ОТУ не несуть жодної відповідальності. Коли щось іде не так, командирів ОТУ просто знімають і все, а часто відправляють на підвищення. За все відповідають самі комбриги", – обурюється УП один із комбатів, що нині воює на Донеччині.
"Всередині бригади ми постійно проводимо after action review, працюємо над помилками. На тих рівнях (ТГР, ОТУ, ОСУВ – УП) ми такого не бачили", – ділиться з УП згаданий вище Кирило Беркаль з 3-го корпусу.
Найменша одиниця управління в цьому переліку абревіатур – це ТГР. Наприклад, існує ТГР "Вугледар", якою командує генерал-лейтенант Сергій Наєв. Найбільша – ОСУВ, нині воно лише одне, це ОСУВ "Хортиця", яким командує генерал-майор Михайло Драпатий. Проміжна одиниця управління – це ОТУ, наприклад, ОТУ "Донецьк", яким командує бригадний генерал Олександр Тарнавський.
Усі ці структури є тимчасовими органами управління, які створює Генштаб, щоб керувати обстановкою на певному відтинку фронту.
Коли задачі, відведені для певного ТРГу чи ОТУ, закінчуються, воно припиняє існування. Наприклад, після завершення висадки морпіхів на лівому березі Дніпра на півдні зникло ОТУ "Катран", яким командував генерал-лейтенант Юрій Содоль.
Офіцери в ТГР, ОТУ, ОСУВ працюють на ротаційній основі, переважно по кілька місяців. Тобто ці структури є для них пунктом відрядження, а не постійною роботою. Їхня постійна робота – це служба в Генштабі, оперативних командуваннях тощо.
Корпусна система управління військами, в теорії, є певною мірою антонімом до нинішнього стану речей. Корпус має стале командування, сталий набір військ і, за задумом, має воювати на одному відрізку фронту.
Ключовою перевагою переходу Сил оборони на корпусну систему прихильники реформи називають появу сталих органів управління.
Тобто на зміну тимчасових ТГРів та ОТУ, які, за словами співрозмовників УП серед комбригів і комбатів, не мають достатнього ресурсу для допомоги підрозділам артилерією, дронами чи порадами щодо оборони, прийдуть постійні командувачі корпусів.
Командир корпусу має добре знати реальні можливості своїх підрозділів і стан справ на лінії бойового зіткнення.
"Будь-яка тимчасова структура створюється з людей, які не притерті один із одним, не є командою. Щоб вони стали командою, треба 5, 6, 8 місяців, а за цей час може пройти ротація офіцерів у ТГРі. Тобто в них немає командності управління, а корпус дасть цю командність. Командир буде повністю відповідати за управління, за взаємодію цих офіцерів", – розповідав у своєму нещодавньому інтерв'ю "Армія Tv" командир новосформованого Третього армійського корпусу Андрій Білецький.
"У бригад з'явиться батько, який буде про них піклуватися, прикривати їх вогнем. З'явиться побратимство не лише на рівні бригади, а й на рівні корпусу – а це дуже важливо, бо противник завжди б'є між нами, між бригадами, у стики. Взаємодія – це довіра, а довіру треба заслужити. Задача командирів корпусів – заслужити довіру й зберігати її довгий час", – додає в розмові з УП в.о. заступника командира Третього армійського корпусу підполковник Кирило Беркаль.
Другою перевагою реформи її прихильники називають перехід на масштаб підрозділів, якими воює противник. Адже українським батальйонам і бригадам протистоять не лише російські батальйони та полки, бригади, а й цілі дивізії (до 20 тисяч осіб), армії (понад 40 тисяч осіб) та навіть з'єднання армій.
"Наш противник воює арміями, великими організмами та масштабами. Воювати проти нього бригадами чи батальйонами – неефективно взагалі. А в корпусі буде в N разів більше особового складу (один корпус – орієнтовно 30–35 тисяч осіб – УП), відповідно, він зможе виконувати глобальніші задачі. Бо нині це виглядає так, ніби противник їде на танку, а ви – на мотоциклі", – пояснює УП начальник штабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.
Збільшення масштабу підрозділів також має потягнути за собою збільшення можливостей для ураження противника.
У згаданому вище інтерв'ю Білецького йшлося про те, що нині більшість бригад "закривають", тобто ефективно працюють на глибину 30 кілометрів. Після цих 30 кілометрів Сили оборони не можуть належним чином вести розвідку та уражати противника. Тому росіяни можуть собі дозволити розташовуватися в школах за 35–50 кілометрів від лінії фронту, мати на такій глибині централізовану точку видачі БК тощо.
[BANNER1]
"Оперативний рівень у вигляді корпусів повинен отримати засоби, якими вдасться "розкривати" противника на глибину до 120–150 кілометрів і уражати на цю глибину. Це безумно змінить обстановку на полі бою", – розповідав Білецький.
Якщо ж цих додаткових засобів не буде, зазначають у розмові з УП противники корпусної системи, командувачі корпусів втручатимуться в роботу самих комбригів. Що на практиці означатиме приблизно той же порядок речей, що є зараз – з ТГРами та ОТУ.
Третьою перевагою корпусної системи називають перехід на уніфіковану систему підготовки всього особового складу, що входить до корпусу. Так, 1-ий корпус НГУ "Азов" планує відкритий свій навчальний центр і згодом вчити там не лише солдатів, а й сержантів та офіцерів. 3-ій корпус, який уже має Військову школу імені Коновальця, планує відкрити ще один, другий, навчальний центр.
За даними УП, всього в Силах оборони, включно з уже існуючими шістьма корпусами, після реформи буде 18–20 корпусів. Це величезна цифра.
Один корпус складатиметься в середньому з п'яти механізованих бригад та корпусного комплекту військ: артилерійської бригади, зенітно-ракетного та інженерного підрозділів, розвідки, зв'язку тощо. Також, як відомо УП, кожен корпус має створити у своєму складі батальйон безпілотних систем.
Щонайменше частина корпусів утворена за територіальним принципом, тобто в один корпус об'єднуються ті бригади, що нині стоять поряд. Наприклад, серед бригад одного з корпусів будуть 24, 54 та 56, що довгий час воюють між Білогорівкою та Часовим Яром.
Частина корпусів створені з урахуванням того, хто вже воював по сусідству один з одним і мав позитивний досвід взаємодії. Наприклад, у 1-ий корпус НГУ "Азов" увійшла бригада "Буревій", з якою азовці успішно воювали в Серебрянському лісництві, "Карадаг", з яким починали наступальні дії на Оріхові, "Червона калина", з якою вони нещодавно відсували росіян від траси Покровськ – Костянтинівка.
Також, що цікаво, не всі бригади будуть розділені між корпусами. Деякі залишаться в підпорядкуванні Генштабу, командування Сухопутних військ тощо.
21 квітня "Українська правда" надіслала запит до Генерального штабу з проханням прокоментувати перехід Сил оборони на корпусну систему, але на момент виходу цього тексту не отримала відповідь.
Ми запитували, чи прораховував Генштаб, чи може українська армія в принципі перейти на корпусну систему, які ризики тягне цей перехід, чи вистачить у Силах оборони офіцерів, щоб закрити управлінські посади в корпусах, яким є кінцевий термін утворення корпусів тощо.
Кінцевою й доволі складною для виконання задачею, яку передбачає перехід на корпусну структуру, буде ведення бойових дій одним корпусом в одній операційній зоні.
Чому складною? По-перше, ця задача тягне за собою велику перестановку бригад по всьому фронту. А заміна підрозділів, як у військовій теорії, так і в реальності цієї війни, є слабким місцем української армії. Згадаймо хоча б прорив росіян на Торецькому напрямку влітку 2024, який стався через невдалу ротацію підрозділів.
"У перспективі воювати в одній операційній зоні – це реально. Але досягнути цього буде важко без втрат територій та особового складу. Адже жодна з ротацій не проходить без втрат, а в цьому випадку ротацій буде декілька. Можливо, це буде під час зупинки вогню. Насправді це буде ювелірна задача.
З іншого боку, така перестановка дозволить нам навести порядок. І я впевнений, що в нас таким чином навіть з'являться резерви", – окреслює ризики начштабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.
[BANNER2]
Таку перестановку можна робити покроково. Спершу – перетасувати бригади на відносно спокійних ділянках, пояснював в одному з подкастів "Мілітарного" керівник фонду "Повернись живим" Тарас Чмут.
По-друге, ведення бойових дій одним корпусом в одній зоні передбачає те, що після великого переміщення корпус нерозривно стоїть на своїй ділянці фронту. І не відправляє свій батальйон чи роту "гасити пожежу" бригади N за 100 кілометрів. Чи вдасться це виконати – теж питання.
"Я сподіваюся, що командири корпусів зможуть відстоювати адекватні задачі, бо зараз відбувається страшний дерибан (розрив підрозділу між різними напрямками – УП)", – розповідає УП один зі співрозмовників у Нацгвардії.
Потенційно смуга відповідальності одного корпусу може складати від 50–70 кілометрів (нинішня протяжність активного фронту – орієнтовно 1200 кілометрів). За нинішньою лінією бойового зіткнення, це приблизно дорівнює відстані від Білогорівки Луганської області до Часового Яру Донецької.
До початку переходу на корпусну систему в українській армії вже існувало шість корпусів:
Утім, попри наявність цих корпусів, Генштаб ними не воював. Точніше сказати, були операції, де їх застосовували за призначенням – наприклад, 9-ий і 10-ий корпуси наступали в Запорізькій області влітку 2023-го. Корпус морської піхоти успішно наступав під Великою Новосілкою та, на жаль, із великими втратами висаджувався на лівому березі Дніпра, зокрема в Кринках.
Однак операції із залученням корпусів були радше винятком, ніж системою.
"У нас зараз є три основних корпуси: 9, 10, 11, і кожен з них має свою частину відповідальності. 9-ий корпус командує ОТУ "Донецьк", 10-ий – ОТУ "Старобільськ", 11-ий – ОТУ "Луганськ". Але жоден з цих корпусів не воює на своїй ділянці своїм комплектом військ. То чому ми вирішили, що якщо в нас не вдалося це з трьома корпусами зробити, то вдасться з двадцятьма?" – обурюється в розмові з УП один із противників переходу Сил оборони на корпусну систему.
[BANNER3]
Ключовою проблемою, з якою зіткнулася українська армія, переходячи на корпусну структуру, став брак компетентних офіцерів. Для управління одним корпусом треба набрати 300–350 фахівців, для управління 20 корпусами – 6000–7000. Це величезна цифра, навіть якщо відняти наявних офіцерів у вже існуючих корпусах.
За перший місяць формування один із новостворених корпусів, як відомо УП, зміг набрати приблизно 160 офіцерів – і це насправді хороший показник. Якби не той факт, що майже половина з них не мали бойового досвіду.
"Зараз такий період, що всім, не тільки нашому корпусу, потрібні відсоткові показники, тому комплектують ким завгодно. Людьми без освіти, людьми, які ніколи не працювали в органах управління.
Корпус має управляти військами, вести загальне планування, а виходить, що люди, які прийшли керувати і вчити бригади, не мають потрібного досвіду. А ті, хто цей досвід мають і водночас мають свою думку – незручні", – ділиться з УП офіцер одного з новосформованих корпусів.
Також варто розуміти, що в Силах оборони немає "вільних" кількох тисяч офіцерів. Щоб вони з'явилися в управліннях корпусів, їх треба забрати з бойових бригад. І щоб це управління було ефективним, їх треба забрати з найкращих і найсильніших бойових бригад. Тож на початковому етапі перехід на корпусну систему може послабити позиції української армії на фронті.
"У нас є проблема з набранням офіцерів, але МВС і Нацгвардія всіляко сприяють нам у створенні корпусу, тож допомагають переводити офіцерів. Ми сміємося, що всі шукають піхоту, операторів БПЛА, але нам також потрібні логісти, юристи, бухгалтери – ми орган бюрократичний", – розповідає УП начштабу 1-го корпусу НГУ "Азов" Арсен Дмитрик.
[BANNER4]
Розповідаючи про перехід Сил оборони на корпусну систему, президент Зеленський анонсував, що посади командувачів корпусів обіймуть "найбільш підготовлені, найбільш перспективні офіцери з бойовим досвідом і сучасним мисленням".
Якщо узагальнити весь список командирів корпусів, який є в розпорядженні УП, можна зробити висновок, що посади командирів дісталися:
а) молодим комбригам потужних та/або медійних підрозділів;
б) досвідченим комбригам та офіцерам з хорошою репутацією;
в) комбригам відносно посередніх бригад, за оцінками співрозмовників УП з-поміж комбригів;
г) чинним командувачам уже існуючих корпусів.
За словами одного зі співрозмовників УП в Силах оборони, список комкорпусів формував особисто Олександр Сирський. Право на його редагування було в заступника керівника ОП Андрія Єрмака – Павла Паліси.
Людьми, які в цьому списку не викликають запитань, можна назвати командирів 1-го корпусу НГУ Дениса Прокопенка та 3-го корпусу Сухопутних військ Андрія Білецького. Практично всі співрозмовники УП, попри особисті симпатії чи антипатії, відзначали їхній управлінський талант, високу організацію бойової роботи та ерудованість.
Військові, що ділилися з УП своїми враженнями про корпусну реформу, доволі непогано оцінюють рішення віддати 2-ий корпус НГУ харківській бригаді "Хартія", точніше її комбригу, полковнику Ігорю Оболєнському. "Хартія" має високий рівень організації роботи, зокрема планування, аеророзвідку, розвідку технічними засобами та медійну компоненту. Масштабувати цей досвід – прекрасне рішення.
Проте ті ж військові злегка дивуються тому факту, що 2-ий корпус НГУ розгортають на основі бригади з порівняно невеликим бойовим досвідом.
Командувач корпусу морської піхоти, генерал-майор Дмитро Делятицький, який користується повагою в середовищі морпіхів, лишається на своїй посаді.
Також на посадах командирів уже існуючих корпусів Сухопутних військ – 9-го, 10-го та 11-го, – за даними УП, залишаються ті ж самі бригадні генерали (але перелік бригад у їхніх корпусах змінюється).
Найвідоміший з цих командувачів – очільник 9-го корпусу Олександр Тарнавський. Для цивільного читача він знаний як командувач ОСУВ "Таврія" в часи важкого й, на жаль, невдалого наступу Сил оборони на Мелітопольському напрямку влітку 2023-го.
Тоді українська армія, атакуючи на завчасно анонсованому напрямку зі слабкою розвідкою та плануванням, витратила на прорив першої лінії ворожої оборони в районі Роботиного довгих три місяці. А за рік Роботине повернулося під контроль ворога.
У грудні 2024-го для Тарнавського знайшлася нова посада – командира 9-го корпусу й закріпленого за цим корпусом ОТУ "Донецьк". Нещодавно УП розповідала, що з моменту призначення Тарнавського в зоні його відповідальності змінили щонайменше вісьмох комбригів. Двоє з них переконані, що їхнє звільнення ініціював сам Тарнавський.
Командувачами 10-го та 11-го корпусів залишаються непублічні бригадні генерали – Сергій Перець та Сергій Сірченко відповідно. Сірченко є Героєм України.
За даними УП, найімовірнішими кандидатами на очільників інших корпусів можуть бути:
Відкритим залишається питання, хто очолить 14-ий армійський корпус. Попередньо на нього мали призначити полковника Руслана Шевчука – комбрига 100-ої механізованої бригади, яка добре зарекомендувала себе в боях на Торецькому напрямку. Однак з невідомих причин його кандидатуру відхилили.
Склад корпусів, тобто перелік бригад, які до них увійдуть, за словами співрозмовників УП в Генштабі, є засекреченою інформацією. Офіційно оголошено склад 1-го та 2-го корпусів НГУ, а також 8-го корпусу ДШВ, про існування якого публічно стало відомо з "секретного" розміщення вакансії "дизайнера" на Work.ua.
Так, 8-ий корпус десантників увібрав у себе: два "важковаговики" у світі ДШВ – 95-ту та 80-ту бригади; молоду 82-гу бригаду, яка гучно заявила про себе на Курщині; 46-ту аеромобільну та 71-шу єгерські бригади, які воюють з 2022-го року.
7-му корпусу ДШВ, наскільки відомо УП, дістануться інші два "важковаговики" – 25-та й 79-та бригади; 81-ша – чи не найзакритіша для журналістів і світу бригада ДШВ, яка з осені 2022-го року обороняє Білогорівку на Луганщині; 77-ма бригада та 78-ий штурмовий полк, які воюють з 2022-го.
Викликає подив, що не всі комбриги, які стають командувачами корпусів, отримали у склад корпусу свою ж "рідну" бригаду. Як варіант, це означає, що не всі корпуси створені за принципом масштабування досвіду найсильнішого підрозділу, "ядра", навколо якого будуть об'єднуватися інші.
Так, наприклад, 58-ма бригада, якою командує майбутній командир корпусу Руслан Шевчук, і 10-та бригада, якою командував Дармограй, наскільки відомо УП, опинилися за розподілом в інших корпусах.
Станом на кінець квітня, від моменту офіційного оголошення генералом Сирським про перехід на корпусну систему минуло три місяці.
За цей час Генштаб визначив склад корпусів та їхніх командувачів, заступників, а командири корпусів, як дізналася УП, пройшли коротке навчання від американської Школи передових військових досліджень (The School of Advanced Military Studies, SAMS).
За кожним новоствореним корпусом Генштаб закріпив кураторів з-поміж начальників ключових управлінь Генштабу, заступників генерала Сирського та начштабу Генштабу генерал-майора Андрія Гнатова.
Створення корпусів у Нацгвардії, зокрема через значно меншу кількість підпорядкованих бригад, просувається швидше і безболісніше, ніж у Сухопутних військах.
"У нас уже призначений командир, заступник, ключові особи в управлінні корпусу. Зараз ми займаємося підготовкою офіцерів", – розповідає УП Арсен Дмитрик з 1-го корпусу НГУ.
Станом на кінець квітня жоден із командирів корпусів наразі не управляє своїм корпусом – це неможливо організувати настільки швидко.
"Спочатку створюється управління, потім до нього приєднуються бригади. Ядром управління нашого 3-го армійського корпусу є люди з нашої 3-ої штурмової бригади, але ми також намагаємося залучати найкращих фахівців з Нацгвардії тощо", – пояснює УП Кирило Беркаль з 3-го армійського корпусу.
Деякі комбриги вже передали свої бригади наступникам, наприклад, Андрій Білецький, Денис Прокопенко, екскомбриг 10-тки Роман Дармограй. Деякі, зокрема комбриг 58-ої Руслан Шевчук, комбриг 25-ої Євген Ласійчук, ще залишаються зі своїми бригадами.
Співрозмовники УП в управлінні деяких корпусів припускають, що вони почнуть реальну роботу вже влітку цього року. Однак і ці припущення, з огляду на все почуте, УП ставила б під питання.
***
Процес переходу Сил оборони на корпусну систему моментами нагадує гру під назвою "виживуть найсильніші". З великою ймовірністю, вирости до корпусу – відкрити свої навчальні центри, поставити сильне управління й у підсумку воювати в одній операційній зоні – зможе не кожен.
Для цього знадобиться не лише військовий досвід, а й величезна кількість ресурсу – як фінансового, так і політичного.
Ольга Кириленко, УП