| ПУБЛИКАЦИИ |
"Беручи до уваги" – з цих слів починаються сім із дев'яти абзаців меморандуму про наміри укласти угоду про корисні копалини між урядами України та США. Ту саму deal, яку 25 квітня Трамп вчергове вимагав від України підписати "НЕВІДКЛАДНО".
Брати до уваги – корисна звичка в світі "Трамп 2.0", де "карти" замінили місії і візії. Особливо корисно "брати до уваги", коли твій візаві за столом переговорів назавжди залишився в реальності коміксу про дядечку Скруджа із роду Макдаків.
Отже, мовою меморандуму, беручи до уваги значущість угоди про надра, до підписання якої Україну підштовхують заокеанські партнери;
Беручи до уваги уявлення Трампа про геополітику, яка для нього аж ніяк не є "великою шахівницею";
Беручи до уваги досвід миротворця Трампа в іншій країні і за інших обставин;
Беручи до уваги все це, поповнюємо запаси корвалолу в аптечці і нагадуємо як вісім років тому Трамп спочатку намагався продати своїм виборцям економічне партнерство з президентом Афганістану Гані, а закінчив підписанням угоди про мир з ворогами Гані – талібами.
Деякі з президентів США успадковують від попередників лаври переможців у війнах, як це сталося з Гаррі Труменом після смерті Франкліна Рузвельта в квітні 1945-го.
Інші у спадок отримують війни, які наче валіза без ручки – тягнути важко, кинути без збереження обличчя – ще важче. В’єтнамська війна стала жахом аж для чотирьох президентів США: Дуайта Ейзенхауера, Джона Кеннеді, Ліндона Джонсона і Річарда Ніксона.
Дональд Трамп саме із другої групи президентів-"везунчиків". В січні 2017-го він вперше склав президентську присягу, успадкувавши від Джорджа Буша-молодшого і Барака Обама найдовшу війну в історії Сполучених Штатів.
[BANNER5]
Після терактів 11 вересня 2001 року президенту Бушу нічого не залишалося як об'явити священний похід за головою лідера "Аль-Каїди" Усами бен Ладена. Військова операція отримала гучні назви – спочатку "Нескорена свобода", а згодом – "Рішуча підтримка".
Пафос зашкалював на 10 з 10. "Це не війна – це хрестовий похід проти тероризму, який триватиме певний час…" – пояснював тоді Джордж Буш.
До кінця листопада 2001-го американці вже контролювали Кабул і значну територію Афганістану. Після цього ще майже десятиліття знадобилося, аби знайти і ліквідувати "ціль номер один" – засновника терористичної організації "Аль-Каїда" бен Ладена.
За цей час Вашингтон встиг укласти угоди про стратегічне партнерство та про безпеку з Ісламською Республікою Афганістан і чимало грошей вкласти в розбудову афганської армії та поліції. На піку своєї присутності в Афганістані на початку 2010-х американський контингент складав 110 тисяч військовослужбовців, а витрати сягнули 100 млрд доларів на рік.
І хоча на той момент, коли 2017-го до Білого дому вперше прийшов Трамп, витрати на війну в Афганістані для США скоротилися до 38 мільярдів на рік, а кількість американських військових не перевищувала 10 тисяч, логіка хазяїна Овального кабінету вимагала нових підходів до вирішення старої проблеми.
Категоріями хрестових походів забудовник і торговець нерухомістю Трамп ніколи не мислив, проте завжди розглядав все, до чого прикладав руку, як бізнес-проєкт. І в цьому був послідовним.
Аби переконатися, достатньо знайти в архівах випуски газет The New York Times, The Washington Post і The Boston Globe за 2 вересня 1987 року. 41-річний Трамп, який на той момент лише починав фліртувати з майбутніми виборцями, заплатив 94 801 долар за рекламні шпальти найвпливовіших американських газет. У відкритому листі до американського народу, зокрема, йшлося про участь США в "танкерній війні" між Іраком та Іраном в Перській затоці.
"Чому ці країни не платять Сполученим Штатам за людські життя та мільярди доларів, які ми втрачаємо, щоб захистити їхні інтереси?..
Світ сміється з американських політиків, оскільки ми захищаємо кораблі, які нам не належать, перевозять непотрібну нам нафту, призначену для союзників, які не допоможуть", – на правах реклами писав тоді Трамп в зверненні.
Цю саме думку майбутній президент Трамп довів до логічного завершення в своїй книзі "Time to get tough", яка з’явилася 2011-го напередодні фінальної фази військової операції США в Іраку.
"Я вірю в старовинну військову істину: "Трофеї отримують переможці". Інакше кажучи, нам не слід вести війни, а потім вручати ключі людям, які ненавидять нас, і йти геть. Ми виграємо війни, забираємо нафту в оплату наших фінансових витрат і, роблячи це, поводимося з Іраком і всіма іншими цілком справедливо. Як казав генерал Дуглас Макартур, "ніщо не замінить перемогу".
[BANNER1]
"Твіт Дамокла". З перших місяців президентства Трампа в 2017-му саме так називали чиновники з Пентагону загрозу, яка звела б нанівець усі зусилля за 16 років американської присутності в Афганістані. Грецький міф про Дамоклів меч після приходу Трампа отримав друге життя. У будь-який момент одним твітом президент міг оголосити про виведення всіх сил США з цієї країни, і його найближчому оточенню коштувало багато зусиль, щоб цього не сталося.
На перших засіданнях Ради національної безпеки по Афганістану Трамп був розлючений ідеєю зачекати з виведенням військ. Але на той момент в колі радників Трампа існував консенсус про те, що вихід із Афганістану і перехід влади в Кабулі до талібів збільшує загрозу нової терористичної атаки на США. Навіть Стив Беннон, головний стратег і найбільший ізоляціоніст в команді Трампа, вважав, що з міркувань національної безпеки на якийсь час доведеться залишитися в Афганістані.
"Моїм початковим інстинктом було вийти (із Афганістану – УП) – і історично мені подобається слідувати своїм інстинктам. Але все своє життя я чув, що рішення дуже відрізняються, коли ти сидиш за столом в Овальному кабінеті", – говорив про перші місяці свого президентства Трамп.
Зрештою після кількох місяців внутрішніх баталій, під час яких президент вимагав відправити у відставку командувача американських і союзних сил в Афганістані Джона Ніколсона за його нездатність "дотиснути" талібів, народилася нова стратегія США в цій війні. Трамп урочисто оголосив про неї 22 серпня 2017-го з військової бази Форт-Майєрс.
Попри передвиборчі обіцянки піти з Афганістану, Трамп не лише зняв з порядку денного вивід військ, а й затвердив розгортання в країні додаткового контингенту американських військових.
Звісно, це була ставка на підвищення, а причиною зміни курсу стали не лише безпекові питання. Саме тоді Трамп зміг собі відповісти, навіщо йому взагалі здався Афганістан.
В 25-хвилинному зверненні до нації Трампа мало хто помітив ключову фразу: "Як пообіцяв прем'єр-міністр Афганістану, ми будемо брати участь в економічному розвитку, щоб допомогти компенсувати витрати на цю війну".
[BANNER2]
Так в 16-річній війні в Афганістані з'явився вимір: "трофеї отримує переможець". Хто мав стати переможцем в цій війні, Трамп не сумнівався. Звісно, США, а трофеями мали стати не території, а величезні багатства надр Афганістану – мідь, залізо, хром, цинк, дорогоцінні камені, золото та срібло. І, що найважливіше, літій та рідкісноземельні елементи, які використовують в акумуляторах, і називають нафтою майбутнього.
Людиною, яка змогла "продати" Трампу ідею Афганістану як зруйнованого війною Клондайку, став колишній випускник Колумбійського університету, викладач Берклі, Гарварду і Стенфорду, доктор філософії, менеджер Всесвітнього банку і один із топ-чиновників ООН, а з 2014-го президент країни Ашраф Гані.
Вересень 2017-го. На фото з "полів" 72-ї сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку президенти США та Афганістану обмінюються протокольним рукостисканням на тлі прапорів двох країн. Ашраф Гані в класичному костюмі, хоча на батьківщині він надавав перевагу пуштунському вбранню. Такий образ продати виборцям було легше, ніж імідж доктора філософії та колишнього чиновника міжнародних організацій.
На фото антрополог за фахом Гані виглядає як людина, яка щойно намацала слабке місце свого візаві. Він зміг витягнути з колоди єдину карту, здатну на якийсь час утримати союзника в Афганістані. Це були ресурси країни, як бізнес-можливість для Трампа. Цікаво, що цим самим шляхом в жовтні 2024-го за кілька тижнів до другого пришестя Трампа пішов і Володимир Зеленський, коли презентував свій "план перемоги". Його четвертий пункт був про "спільне інвестування та використання" ресурсів, зокрема урану, титану, графіту і літію.
Читайте також: Швидкі мінерали. Про що домовилися Україна та США у новому меморандумі про надра
Скарби, заховані в надрах Афганістану, давно не давали спокою американцям. Усе почалося зі знайдених в афганських архівах карт родовищ корисних копалин на території країни, які з 1960-х років створювали радянські вчені.
Після 2001-го вже самі американці провели аерофотозйомку країни, щоб скласти карту її мінеральних ресурсів.
Літак військово-морської авіації "Оріон Р-3" облетів територію країни і методом магнітно-гравітаційної розвідки виділив два десятки найперспективніших аномалій для видобутку копалин. А 2010-го в публічний доступ потрапила службова записка Пентагону, де йшлося про те, що завдяки величезним запасам літію, Афганістан міг перетворитися на "літієву Саудівську Аравію". Загальну вартість ресурсів Афганістану, включно з рідкісноземельними мінералами, американські геологи і військові тоді оцінили в трильйон доларів.
Окрім самодостатньої цінності для США цей ринок мав ще одну – як плацдарм на ринку рідкісноземельних мінералів, який був майже монополізований Китаєм.
Отже, формула "доступ до надр в обмін на військову підтримку" була саме тією пропозицією, від якої ані Трамп, ані Гані не мали шансу відмовитися.
Далі почалося найцікавіше. По-перше, з'ясувалося, що більшість родовищ рідкісноземельних мінералів знаходяться в провінції Гільменд, значна частина якої контролюється не урядом країни, а Талібаном.
[BANNER3]
По-друге, гірничодобувний сектор Афганістану загруз у корупції, а велика частина пограбованих корисних копалин переправляється через державні контрольно-пропускні пункти на афганському кордоні.
Зрештою, по-третє, відсутність доріг, мостів і залізниць в зруйнованому війною афганському "Клондайку" робили розробку місцевих надр не лише небезпечною, а й економічно сумнівною.
Читайте також: Метали в обмін на безпеку. Які надра зацікавили Трампа і що може дати Україна?
Втім, деякі спроби все ж таки сталися. Але з нюансами. Як з’ясували розслідувачі з OCCRP (проєкт розслідування корупції та організованої злочинності), 2019-го компанія зі штату Вірджинія SOS International (SOSi), пов’язана з американськими військовими, отримала ексклюзивний доступ до шахт по всьому Афганістану. А дочірня компанія SOSi – Southern Development, отримала право на купівлю кустарно видобутої руди. Родзинка в цьому кейсі: основним акціонером компанії був брат президента – Хашмат Гані.
На додаток до цього навесні 2018-го таліби почали великий наступ і Трампу вже було не до копалин. Він мав рятувати своє обличчя і дбати про безпечний вихід з країни американських військових. Для цього йому потрібна була угода з талібами.
Так на сцені з’явився ще один колоритний персонаж цієї історії.
Ті, кому Стівен Віткофф, який виконує роль зв'язкового Трампа з Путіним, здається "чорним лебедем", дещо перебільшують. 68-річний Віткофф – в анамнезі юрист і торговець нерухомістю – тягне на роль хіба що поштового голуба.
Справжнім "чорним лебедем", принаймні для президента Гані, став спецпредставник США з питань примирення в Афганістані під час першої президентської каденції Трампа – Залмай Халілзад.
Він народився в Афганістані. В 1960-х школярем рік навчався по обміну в Каліфорнії, згодом отримав освіту в Американського університету в Бейруті і в Чиказькому університеті. Далі здобув ступінь доктора політичних наук, служив радником у Пентагоні та Держдепі у кількох республіканських адміністраціях, робив дипломатичну кар’єру на посадах посла США в Іраку, Афганістані і ООН.
Після терористичних актів 11 вересня 2001-го Халілзад брав участь у плануванні вторгнення у Афганістан і війни проти талібів. Але коли після появи Трампа в Білому домі змінилися вітри, саме він став головним "голубом мира" на переговорах з талібами.
"Халілзад має швидку, виразну посмішку продавця".
"Чудове почуття гумору. Весь час жарти".
"Багато труднощів у тому, щоб зрозуміти, про що саме він говорить і чому", – так характеризували його колеги з Держдепу.
Раян Крокер, колишній посол в Іраку, порівнював манеру ведення переговорів Халілзадом з арабським прислів’ям: "Добре знати правду і говорити її, але краще знати правду і говорити про пальми".
Згодом, Джон Болтон, радник президента США з нацбезпеки в 2018-2019 роках, згадуватиме, що Трамп якось сказав про Халілзада: "Я чув, що він шахрай, але для цього (переговорів з талібами – УП) потрібен шахрай".
2018-го Трамп доручив Халілзаду вести прямі переговори з Талібаном. Президентські вказівки були чіткими: укласти з Талібаном угоду – за участі Гані або без нього, яка дозволить швидко вивести з Афганістану американських військових.
Восени 2018-го Сполучені Штати і Талібан розпочали офіційні переговори в столиці Катара – Досі.
[BANNER4]
Угода, яку пропонував талібам Халілзад, складалася з чотирьох позицій: США виходять з Афганістану; Талібан гарантує, що Аль-Каїда та інші терористичні групи не діятимуть проти США; лідери Талібану та Гані домовляються про розподіл влади; бойові дії припиняються на час переговорів.
Позиція талібів на переговорах залишалася незмінною. Вони були проти будь-якого перемир'я до укладення угоди, відмовлялися вести переговори з урядом Гані (треба зауважити, що й афганське керівництво без ентузіазму ставилося до інтеграції талібів в систему влади), вимагали повного виведення іноземних військ з території Афганістану і звільнення тисяч ув'язнених бойовиків.
Замість того, щоб посилити тиск на Талібан, Халілзад зосередився на тому, щоб змусити Гані піти на поступки.
"Здавалося, Халілзад був готовий віддати Талібану майже все. Було незрозуміло, чи є у нас справжні червоні лінії", – згадував причетний до переговорів офіцер ВМС США Ендрю Волл.
Переговори затягнулися, а в Західному крилі Білого дому ставали дедалі частішими спалахи гніву Трампа: "Де моя угода?! Чому в мене ще немає угоди!?!!".
Показова зустріч відбулася 16 серпня 2019-го. Халілзад доповідав про те, що Гані незадоволений умовами майбутньої угоди, Трамп сказав: "Чому ти витрачаєш час на розмову з Гані? Він шахрай".
Один раз за час переговорів із талібами Трамп таки використав свою суперзброю – "дамоклів твіт".
3-го вересня 2019-го після дев'яти раундів переговорів Халілзад оголосив, що Талібан і США досягли "принципової угоди". Трамп вирішив влаштувати з підписання документа шоу і запросив лідерів талібів до резиденції Кемп-Девід. Тієї самої, де під наглядом президента Картера лідери Ізраїлю та Єгипту підписали історичну угоду в 1979-му. На саміт запросили також афганського президента Ашрафа Гані.
Однак, напередодні таліби зазіхнули на святе – зіпсували майбутнє шоу Трампа в Кемп-Девіді. У Кабулі стався теракт, який забрав життя 22 осіб, зокрема американського військового.
"Я скасував Кемп-Девід на підставі того, що вони зробили дещо, чого їм, чорт забирай, зовсім не варто було робити... Якщо вони не можуть дотриматись перемир'я на час цих найважливіших перемовин, то, напевно, вони не здатні й укласти осмислену угоду", – 7 вересня написав у Твіттері Трамп і заявив, що США виходять із перемовин.
Втім, попри цей ефектний жест, згодом все повернулося на свої кола. Це сталося після "жесту доброї волі", коли таліби звільнили двох професорів – американця й австралійця, яких викрали кілька років тому.
29 лютого 2020 року в Sheraton Grand Doha Resort Халілзад і лідер талібів Барадар підписали угоду про встановлення миру в Афганістані.
США зобов’язалися вивести свої війська до травня 2021 року, якщо Талібан відмовиться від Аль-Каїди та інших терористичних угруповань і вступить у переговори з Ісламською Республікою. Таліби пообіцяли не нападати на війська США і НАТО, які готувалися до відходу. Президент Гані та Ісламська Республіка Афганістан не була стороною угоди.
Наступного дня після підписання угоди Трамп подзвонив Гані. "Нам потрібно це зробити… Зателефонуйте мені, якщо вам щось знадобиться", – сказав він.
Ніколи до того таким вишуканим не виглядав вирок. Самому Гані і крихкій демократичній державі – Ісламській Республіці Афганістан, яка трималася на нечисельних місцевих реформаторах із західною освітою, корупції, вояках НАТО та американських платниках податків.
***
14 квітня 2021-го наступник Трампа – Байден оголосив, що останні американські військові в Афганістані залишать країну до 11 вересня. Наступ талібів тривав. Угода США з Талібаном залишилася лише на папері в усьому, окрім виходу американців з країни.
В кінці червня Гані востаннє переступив поріг Овального кабінету.
"Для мене найважливіше питання про Афганістан, чи маємо ми друга у Білому домі", – звернувся Гані до Байдена.
"Ви маєте друга", – запевнив його Байден.
Не мине й двох місяців, як бойовики Талібану увійдуть у Кабул. Усі світові медіа опублікують знімки зі злітної смуги аеропорту Кабула, де афганці обліпили крила і шасі американських військово-транспортних літаків, щоб втекти з країни. Все це нагадувало події, що відбувалися 45 років тому в Сайгоні.
Беручи до уваги перемогу талібів, 15 серпня 2021-го президент Гані з найближчими соратниками на гелікоптерах Мі-17 востаннє пролетять над дахами Кабулу на північ в напрямку Салангського перевалу. Зрештою, екс-президент знайшов притулок в Об'єднаних Арабських Еміратах.
Беручи до уваги все вищесказане, цікаво, чи згадував під час того польоту Гані, доктор філософії і антрополог, слова, які приписують президенту США Гаррі Трумену: "Якщо тобі потрібен друг у Вашингтоні, заведи собаку".
Джерела:
The Secret History of the U.S. Diplomatic Failure in Afghanistan, Steve Coll and Adam Entous
Американська війна в Афганістані, Картер Малкасян
"Страх. Трамп у Білому Домі", Боб Вудворд
The Afghanistan Papers: A Secret History of the War, Craig Whitlock
Михайло Кригель, УП