| ПУБЛИКАЦИИ |
Середина квітня. Невелике селище на Харківщині, що ховається за густими й високими деревами. Раптом із хащів доноситься шарудіння та галас. Кілька військових облаштовують у "зеленці" маскувальну зону для важкої техніки.
– Hola! – радісно вітається зі мною смаглявий парубок у нацгвардійському пікселі – 22-річний колумбієць із позивним "Сомбра", що з іспанської – тінь.
Нині він солдат 13-ої бригади Національної гвардії України "Хартія". В лютому 2025-го боєць подолав понад 11 тисяч кілометрів із столиці Колумбії – Боготи в Харків, аби долучитися до Сил оборони України (СОУ). Він дізнався про таку можливість через рекламу в соцмережах. До цього три роки служив у Збройних силах Колумбії, брав участь у спецопераціях проти місцевих повстанців, нелегалів і наркокартелівців.
Із початку великої війни чимало іноземців приєдналися до української армії – європейці, британці, грузини, американці, білоруси, австралійці. За даними The Washington Post, станом на кінець лютого 2024-го до Сил оборони України долучилися близько 20 тисяч іноземних добровольців.
В Міжнародному легіоні Головного управління розвідки служать громадяни понад 55 країн світу, розповідає УП представник підрозділу Володимир, який побажав не розголошувати своє прізвище. Іноземці можуть підписати контракт із будь-яким підрозділом ЗСУ, Нацгвардії і Державної спецслужби транспорту.
Тренд останніх років – до Сил оборони України масово рекрутуються латиноамериканці, насамперед колумбійці. Чимало з них мають військовий досвід через громадянську війну в Колумбії, що тривала понад 50 років, допоки в 2016-му сторони конфлікту не уклали мирний договір.
"Українська правда" розбиралася, як Україна рекрутує іноземців, що їх мотивує долати тисячі кілометрів, аби долучитися до українського війська, та які проблеми виникають у них на різних етапах служби.
[BANNER5]
На годиннику близько 23:00. В тому самому селищі на Харківщині діє суворий режим світломаскування. Вікна в кожному будинку щільно закриті чорною плівкою, але у більшості з них досі горить світло.
Рекрутери іноземців у "Хартії" живуть фактично за двома часовими поясами – українським і колумбійським (у Києві на 8 годин більше, ніж у Боготі), бо саме колумбійці найчастіше звертаються до них, щоб підписати контракт.
"Вітаю. Мені дав ваш контакт знайомий, який воює в "Хартії". Я готовий їхати з Колумбії в Україну. Хочу долучитися до підрозділу", – таке коротке повідомлення іспанською мовою керівник групи, яка рекрутує іноземців, з позивним "Алекс" отримав у WhatsApp майже опівночі. Він розповідає, що щодня отримує чимало таких листів. Нині в "Хартії" служить понад сотня бійців із-за кордону, левова частка серед яких – латиноамериканці.
Зараз один із найефективніших методів залучення іноземців до Сил оборони України – "сарафанне радіо". Як це працює на практиці: рекрути розповідають своїми родичам і знайомим про умови служби в українській армії, фінансові і соціальні "плюшки", подекуди запрошують приєднатися до свого підрозділу. Завдяки цьому кількість іноземців в українських підрозділах збільшується.
Так було не завжди. На початку великої війни в Україну масово приїжджали військові і ветерани з усього світу. Багато з добровольців вже на місці усвідомлювали масштаби російського вторгнення, розривали контракти і поверталися додому.
Щоби запобігти плинності кадрів, довелося змінювати підходи до залучення іноземних громадян у військо. Командири взялися розвивати рекрутинг іноземців, а Верховна Рада навесні 2024-го ухвалила закон, який передбачає, що такі бійці можуть розірвати контракт лише після шести місяців безперервної служби.
[BANNER1]
– Із самого початку роботи з іноземцями ми використовували знайомства з українцями, які мають звʼязки у тому числі в країнах Латинської Америки. Вони знаходили охочих долучитися до українського війська і пропонували наш батальйон, – ділиться з УП власним досвідом капітан батальйону "Свобода" 4-ої бригади НГУ "Рубіж" Андрій Іллєнко.
"Свобода" підписує контракти з громадянами інших країн близько року. Зараз у підрозділі воюють десятки іноземців, серед яких знову-таки найбільше колумбійців. Також є іспанці й поляки.
– Українські бандерівці воюють разом із польськими націоналістами. І все нормально, – жартує Іллєнко.
Ще один поширений метод просування рекрутингу – таргетована реклама в соцмережах, орієнтована на іноземців. Яскраві банери або відео в Instagram, YouTube, TikTok із пропозиціями "увірватися" в той чи інший підрозділ допомагають залучати до Сил оборони України нових комбатантів, стверджують усі співрозмовники УП серед рекрутерів.
Дехто з українських командирів займається рекрутингом безпосередньо за кордоном. Так працює штурмова рота 47-ої окремої механізованої бригади ЗСУ.
Деякі з колумбійців, котрі служили в підрозділі, але вже повернулися додому, допомагають залучати бійців до 47-ої ОМБр, каже УП командир штурмової роти Гамлет Авагян. Коли збирається група латиноамериканців, охочих воювати в Україні, військові штурмової роти летять у Колумбію і проводять там відбір. На місці одразу відсіюють тих, хто не підходить, наприклад, за віком або фізичною підготовкою.
– Централізованого залучення іноземців на службу в українській армії у нас немає. На Таймс-сквер не стоїть рекрутингова палатка з прапором України. Ніхто з українських військових не ходить по Нью-Йорку, не роздає флаєри і цукерки потенційним кандидатам, – жартує в розмові з УП представник Міжнародного легіону ГУР Володимир.
Серед легіонерів Головного управління розвідки, на відміну від багатьох інших підрозділів, мало латиноамериканців. Натомість більше представників західних країн – Великої Британії, Німеччини, Франції, а також чимало білорусів, грузинів, ічкерійців.
[BANNER2]
Із громадянами Латинської Америки в ГУР підписують контракти лише за умови знання англійської мови. Адже в легіоні немає моноетнічних підрозділів. В одній групі можуть бути британці, німці, поляки, американці, французи й українці, які вільно спілкуються англійською, бо керування боєм ведеться саме цією мовою.
– Існує міф, що легіон переповнений найманцями з бідних країн, які приїжджають в Україну заробити гроші. Це не так. Все впирається в логістику. Наприклад, як сюди дістатися іранцям, якщо їх не завжди пускають у Європейський Союз? Ми не будемо відправляти в Іран групу спецназу, яка гелікоптерами на низькій висоті доставлятиме в Україну охочих приєднатися до нашого легіону, – розповідає Володимир.
Загалом від моменту, коли іноземець перетинає західний кордон України до першої участі в бойових діях може минути від двох до чотирьох місяців. Зарплату вони починають отримувати відразу після того, як підписують контракт – на рівних умовах з усіма українцями.
Читайте також: "Нам твоє відношення до дупи". Що не так із рекрутингом до українського війська
Сили оборони України можна охарактеризувати метафорою "плавильний котел". Кожен із іноземців привносить свої звичаї, традиції, мову, культуру і особливі вподобання в їжі.
Наприклад, усіх бійці-латиноси, з якими спілкувалася УП, лякають українські страви. Навряд можна десь побачити колумбійця чи аргентинця, який наминає борщ із пампушками. Вони віддають перевагу рису з картоплею і куркою.
Мотиви долучитися до українського війська в кожного іноземця свої. Для декого визначальним є економічний фактор, особливо, коли йдеться про громадян бідних країн, зокрема й Колумбії, де понад пів століття нестабільна політична й економічна ситуація.
– В Україні ми отримуємо іноді у шість разів більше, ніж у Колумбії. Я приїхав воювати, щоби покращити умови життя своєї родини – хочу допомагати батькам і синові, – говорить колумбієць Сомбра.
– Чому латиноамериканці долучаються до нашої армії? По-перше, в Силах оборони України вони мають стабільно високий дохід і можливість отримати сержантську або офіцерську посаду.
По-друге, латиноамериканці можуть оформити посвідку на проживання в Україні. Частина з них хоче тут жити, їздити в Європу. По-третє, їх приваблюють соціальні виплати, у тому числі для ветеранів і родин, – узагальнює УП керівник рекрутингової групи "Хартії" Алекс.
До того ж на фронті в Україні вони отримують великий бойовий досвід, який потім можуть використати в Латинській Америці – під час працевлаштування у приватних військових компаніях або охоронних структурах.
Контрактників із західного світу зазвичай гроші менше цікавлять. Серед них чимало чинних бійців або ветеранів, які не змогли досягти успіхів у військовій справі в рідних країнах.
– Для таких військовослужбовців центр світу в Україні. Вони застосовують свої навички і досвід, відчуваючи, що роблять дуже важливо справу. Насамперед, це чоловіча самореалізація.
Ще одна категорія рекрутів із західних країн – молоді хлопці 18-19 років, які хочуть щось самі собі довести. Тут точно не про гроші, – пояснює представник Міжнародного легіону ГУР.
Дехто з іноземних військових за період перебування в Україні під час війни одружився. Тепер їхня головна мотивація воювати проти Росії – родина.
[BANNER3]
Аби зʼясувати, які проблеми виникають на різних етапах рекрутингу і служби іноземців у Силах оборони, "Українська правда" поспілкувалася з рекрутерами і командирами підрозділів та узагальнила їхні відповіді.
Вартість дороги з країн Латинської Америки до України – до двох тисяч євро. Щоби доїхати до українського кордону, латиноамериканцям доводиться брати кредити в банках або позичати гроші під великий відсоток.
Більшість підрозділів СОУ не ризикують оплачувати потенційним рекрутам квитки, адже немає гарантії, що після перетину одного із західних пунктів пропуску кандидати воюватимуть саме в їхніх лавах. Ще в дорозі кандидатів можуть перехопити інші підрозділи.
– В нас дуже часто пизд*ть рекрутів в аеропортах за кордоном, на вокзалах, біля ТЦК. Пропонують нібито кращі умови. Латиноси ведуться. Але ми теж пизд*мо людей в інших підрозділів. Це гра на випередження, – розповідає УП на умовах анонімності офіцер однієї з бригад Нацгвардії.
Вже в Україні кандидат може не пройти ВЛК або взагалі передумати долучатися до армії.
Однак, дехто з командирів на свій страх і ризик особисто купує квитки латиноамериканським рекрутам. Ротний із 47-ої бригади Гамлет Авагян навіть продав власну машину, аби привезти групу колумбійців в Україну.
Аби фінансово полегшити приїзд добровольців із-за кордону, Кабінет міністрів 15 квітня 2025-го дозволив рекрутинговим центрам самостійно перевозити їх, забезпечуючи проживання і харчування в Україні. Витрати на це покриватимуться з бюджету Міноборони.
Під час служби латиноамериканців в українських підрозділах гроші є однією з причин непорозумінь із командирами.
– Не дай Боже, зарплата затримується на день-два – відразу бунт на кораблі. Одного разу прийшли до мене колумбійці і запитують: "Команданте, де гроші?". Як зʼясувалося, вони думали, що я плачу їм зарплату зі свого карману. Довелося пояснювати, що це робить держава", – говорить УП командир четвертого батальйону 13-ої бригади НГУ "Хартія" Антон "Француз" Баєв.
В батальйоні Француза є окремий підрозділ з іспаномовними бійцями "Гуахіро". Зараз формується англомовна група воїнів. Переважна більшість із них – американці.
– Багато латиноамериканців вважають, що 100 тисяч "бойових" їм платить не Україна, а НАТО. Премія розраховується відповідно до часу безпосередньої участі в боях. Коли їм приходить менше, ніж "сотка", наприклад, 70 тисяч, вони думають, що ми дали їм 70 тисяч, а решту ми вкрали, – додає комбат Баєв.
Хоч для бійців із західних країн фінансова мотивація не визначальна, вони вимагають дисципліни у виплатах – зарплати та премії мають нараховуватися вчасно.
[BANNER4]
Іноземні військовослужбовці мають привілей визначати строки своєї служби самостійно. Зазвичай вони підписують контракти з підрозділами Сил оборони України на три роки із можливістю розірвати їх через шість місяців. Але не всі рекрути-іноземці дотримуються цього правила.
Дехто з них знаходить можливість втекти в СЗЧ або перейти в інший підрозділ. Причини різні – від небажання воювати до непорозуміння з командуванням і побратимами.
– Бувають випадки, коли іноземні рекрути ходять у СЗЧ, але це не масове явище. З точки зору законодавства, їх мають притягати до відповідальності, як і українських військових. А в реальності ми прекрасно розуміємо, що навряд правоохоронці будуть сильно перейматися іноземцями, які самовільно залишили службу, – розповідає УП капітан батальйону "Свобода" Іллєнко.
Більшість командирів відпускають рекрутів, які хочуть піти, щоби не витрачати на них додаткові ресурси.
Зазвичай у підрозділах Сил оборони України, де воюють латиноамериканці, є перекладачі та іспаномовні українці. Але військові СОУ обовʼязково навчають amigos базовим командам і побутовим фразам соловʼїною, як-то "вставай", "біжи", "плюс-плюс", "здавайся в полон".
Колумбійці зі штурмової роти 47-ої бригади воювали на Курщині. Вони неодноразово перетиналися в боях із військовими КНДР. Коли доходило до ближніх боїв, колумбійці закликали північнокорейців здаватися в полон українською мовою, але ті нічого не розуміли, розповідає Гамлет Авагян.
– Які слова або фрази українською мовою ви вивчили за період служби в Силах оборони України? – запитую в головного сержанта підрозділу іспаномовних хартійців "Гуахіро".
– Добрий ранок, добрий вечір, за*бісь, – сміється 35-річний боєць із позивним "Гвадані".
Українські командири, щоби бути на одній хвилі з латиноамериканськими воїнами, вчать базові фрази іспанською, ділиться капітан Іллєнко. Наприклад, "Buenos días, amigos", "Buеnos noches, amigos", "Vamos-vamos", "Gracias".
8 серпня 2024-го, Колумбія.
Вночі загін колумбійських військових, серед яких і нинішній солдат 13-ої бригади НГУ "Хартія" Сомбра, вирушають на ліквідацію злочинної групи, що займається наркотрафіком, викраденням людей і пограбуваннями.
Близько восьмої ранку між бійцями і картелівцями починається бій. Сили нерівні: воїнів тридцять, злочинців близько сотні. Через кілька годин до військових прибуває підмога. Як у найкращих голлівудських блокбастерах: з різних сторін зʼявляються колумбійські спецпризначенці на гелікоптерах, починає працювати артилерія.
Четверо злочинців загинули в бою, декого затримали, а декому вдалося втекти.
13 квітня 2025-го, Україна – Харківщина.
Сонце заходить за обрій. 22-річний рекрут Сомбра разом із побратимами вирушає на свою першу бойову задачу в Україні.
Ангеліна Страшкулич, УП