| ПУБЛИКАЦИИ |
Що відбувається з власністю "Сім’ї" Януковича, за якою, ніби за експонатами в музеї, можна розповідати історію української корупції?
Хто керує цими скарбами і як на цьому заробляє, поки керівники держави один за одним називають боротьбу з корупцією однією з головних своїх задач?
"Українська правда" вирішила відповісти на ці запитання на прикладі найбільш символічних активів оточення президента-втікача.
Минулого разу ми розповіли про долю лідера за корупційною легендарністю – маєтка Януковича в урочищі Межигір’я.
Читайте: Кому дістались "сімейні" скарби Януковича. Частина 1. Межигір'я
Продовжуємо історією ще однієї резиденції – мисливської, розташованої в лісах Сухолуччя.
Якщо скласти 125 Ватиканів, тисячу озер Синевир і 25 тисяч футбольних полів, то вийде одна мисливська дача Януковича і його команди. Уявити таку територію складно.
Як і уявити сьогодні ту неприховану зухвалість, з якою тисячі гектар державного лісу недалеко від столиці стали вотчиною трьох десятків "обраних".
Територія мисливських угідь позначені червоним
У часи, коли журналісти-розслідувачі ще не знімали будинки можновладців дронами, а відкриті дані були значно закритіші, такі історії починались з легенд.
Територію "Сухолуччя", попри формальний "вільний доступ" до лісництва, охороняли зі зброєю, а власники ховались за офшорами і підставними людьмі. Тому легенди про нього будувались на журналістських розслідуваннях, розповіді будівельника, який бачив заховану в лісах розкіш, та унікальних фото, які були справжнім ексклюзивом.
Зараз ми знаємо історію "Сухолуччя" ще і зі звітів його господаря та матеріалів кримінальної справи.
[BANNER1]Державні землі, розташовані трохи вище за течією Дніпра від "Межигір’я", прибрали до рук тоді ж, коли і найвідомішу резиденцію – під час другого прем’єрського терміну Януковича. У 2007 році їх передали з-під нагляду Кабміну в підпорядкування Київського обласного управління лісового господарства.
Частину – 17,5 га – забрали з держвласності, змінили цільове призначення і передали приватним особам. Ті, у свою чергу, "перепродали" землі далі. Власником зрештою стала підконтрольна оточенню Януковича компанія "Дом Лесника", яка звела там готельно-ресторанний комплекс.
Але пересічні громадяни чи гості з-за кордону не могли відпочити серед тамтешніх сосен і озер. І навіть не через вартісність послуг. Цей комплекс був "сімейним".
Його здали в оренду теж "сімейному" товариству мисливців та рибалок "Кедр". Цьому ж товариству передали в постійне користування ще 30,4 тисяч га угідь – рішенням Київоблради.
"Кедр" називали закритим, ексклюзивним клубом для друзів президента Януковича. В його складі значились 28 власників гучних прізвищ з політики й бізнесу, як то Андрій Клюєв, Олександр Ярославський, Леонід Кравчук, Сергій Ківалов, Віктор Пінчук, Леонід Кучма, Вадим Новинський. Самого Януковича в цьому складі офіційно не було.
Вони збирались у будинку, за інтер’єром (чи точніше кітчем) схожому на "Межигір'я", мали в розпорядженні 800 мисливських вишок, альтанки, полювали на диких качок, зайців, лисиць, кабанів, косуль, оленів.
Все це задоволення президентські друзі оплачували як з власної кишені, так і з державної казни.
За місце серед кола обраних потрібно було платити. У 2008, 2010 та 2011 роках загальні суми членських внесків становили 360 тисяч, 2,9 мільйона та 22 мільйона гривень відповідно. У 2013 році збір з однієї людини за рік сягнув уже 600 тисяч гривень, тобто більше 70 тисячі доларів. А Клюєв, який вступив до клубу вже у розпал Євромайдану, віддав за це 120 тисяч гривень.
При цьому платники податків, наприклад, забезпечили головним мисливцям країни 20,8 кілометрів лісових доріг – за 7,3 млн гривень – та вольєр для тварин майже в 1,9 млн грн.
Але "Сім’ї" недовго судилось полювати в "Сухолуччі" – вже восьмий рік воно існує у післяреволюційній невизначеності.
[BANNER2]
Більшість формального складу "Кедру" – це не втікачі і не найвужче коло "Сім’ї". Однак їх об’єднувала безкарність режиму. Його повалення і відкриття дверей на територію легенди стало завершенням попередньої епохи "Сухолуччя".
Клуб почав занепадати навесні 2014 року: працівникам спершу урізали зарплату, а потім почали звільняти. На паперах "Кедр" не зник, але, як нерідко бувало в ті часи, його територію зайняла революція.
Спершу там була база добровольчого батальйону "Київ-2". Потім територія якийсь час була без наглядачів і, зокрема, постраждала від мародерства. У 2016 році керувати комплексом стала все та ж колишня самооборона під керівництвом Дениса Тарахкотелика – "коменданта Межигір’я".
Тут, як і в найвідомішій резиденції Януковича, активісти брали плату за вхід, оформлену в "благодійні внески", а також пропонували платний кемпінг з наметом.
Самооборона запевняла, що контролює лише меншу частину, де звели будинки, а в безкрайніх лісах досі полює "хтось" невідомий.
Іноди цих "когось" навіть ловили на гарячому. Про деякі такі рідкі випадки є згадки в офіційних реєстрах. У кінці 2014 року, наприклад, місцевий мешканець наловив в річці одного з урочищ, які колись полюбились Януковичу, судака, щуки, сома і ляща на 30 кг. Місцеве Держрибагентство оцінило улов у понад 7 тисяч гривень і оштрафувало рибалку.
А вересневої ночі 2015 року в іншого киянина спіймали у Сухолуччі за полюванням. Він віз у власному автомобілі здобич – косулю, вбивство яких у цей період було заборонено, і отримав штраф у 1,7 тисячі гривень. А так як спіймали чоловіка просто на території "Кедру", то де-факто закритий, але де-юре дійсний клуб аж за 5,5 років після полювання відсудив у мисливця ще 32 тисячі гривень компенсації.
"Кедр" і досі залишається офіційним господарем частини угідь. Суди зобов’язали повернути державі дуже незначну територію – близько двох десятків гектар, які перепродали або передали в користування "Дому Лесника". Це менше ніж тисячна частина всієї території колишніх угідь. Більша частина – 30,4 тисяч гектар – лишились в оренді "Кедра", який отримав таке право на 49 років.
У 2015-2016 роках мисливську резиденцію, яка складається з двох основних комплексів під назвами "Острів" та "Акація" арештували. У 2020 – передали в Агентство з розшуку й менеджменту активів, яке передає арештоване майно в управління, щоб зберегти його, поки триває слідство.
Тут історія складається дещо успішніше, ніж доля "Межигір’я", яку ми розповідали раніше. Принаймні, виглядає такою наразі, хоча робити остаточні висновки ще зарано.
На конкурс з управління прийшли двоє учасників. Одного не допустили, бо не відповідав умовам. Другого у червні цього року призначили новим тимчасовим господарем.
Цей другий – компанія "7 днів", мережа готельно-ресторанних комплексів, яка працює в Кам’янці-Подільському, Запоріжжі та Трускавці. Належить компанія підприємцю і депутату Київради від "Європейської солідарності" Ігореві Баленку. Він відомий, зокрема, як власник мережі супермаркетів "Фуршет" і планами із забудови Совських ставків у Києві.
Читайте також: "Дивіться, яка дичина!". Що приховують зарості Совських ставків, і чи можна врятувати зелений Київ
"У планах майбутнього управителя – створення на території комплексу гостьових зон для відпочинку та сімейних розваг, спорудження сезонного басейну, облаштування готельних номерів, організація двох закладів харчування. Якщо плани вдасться реалізувати, це буде черговий приклад того, як знакові корупційні активи стають на службу суспільним інтересам", – публічно представляв тоді результати конкурсу керівник АРМА Віталій Сигидин.
За договором, управитель не може зводити капітальні споруди, робити перепланування, використовувати актив не за функціональним призначенням. Але може ремонтувати об’єкти і зводити сезонні розбірні конструкції – альтанки, басейн тощо.
Компанія Баленка планує заробляти в "Сухолуччі" 1,16 млн гривень щомісяця. З цих грошей 200 тисяч мають йти в державний бюджет, 800 тисяч – на збереження і покращення комплексу.
[BANNER3]При цьому "7 днів" зобов’язалась платити у держбюджет 100 тисяч гривень щомісяця, навіть якщо налагодити бізнес у резиденції не вдасться.
"Це гарантований платіж – новація, яку ми запровадили для 100-відсоткового наповнення бюджету за будь-яких фактичних результатів діяльності управителя", – розповідає УП заступник голови АРМА Володимир Павленко.
Якщо ж компанія реалізує свої плани, то, виходячи з її ж підрахунків, самим підприємцям залишатиметься порівняно невеликий дохід – 160 тисяч гривень на місяць.
При цьому, як УП уже розповідала у попередній частині серії, управління арештованими активами – надзвичайно ризикований бізнес. Наприклад, тимчасовий господар резиденції не має гарантій захисту своїх інвестицій, якщо суд зніме арешт з майна.
Співрозмовник "Української правди", знайомий з процесом передачі "Сухолуччя" в управління, на питання про мотиви компанії відповів просто – Баленко мешкає по сусідству з колишніми президентськими угіддями.
Родина депутата дійсно має у "Сухолуччі" 1,6 га землі, два житлових будинки, альтанку та групу допоміжних споруд, як то сарай чи літня кухня.
Тепер у родинної дачі буде чималий бонус у вигляді резиденції, доступ до якої колись був ознакою "обраності". І заодно – захист від непроханих гостей по сусідству.
Але співрозмовник, дотичний до передачі в управління, переконує, що це – не найгірший варіант:
"Баленки залишають відкритим вхід для людей. А хтось інший міг би дійсно собі там власну дачу зробити".
"Українська правда" намагалась отримати коментар "7 днів" і Баленка. У компанії пообіцяли передати контакти керівництву, але на зв’язок із журналістами більше ніхто не вийшов. Депутат на момент виходу матеріалу не відповів – за словами його помічника, через відпустку.
[BANNER4]
***
Історія Сухолуччя – приклад того, як майно попередників перетворюється на спадок для тих, хто займає їхнє місце.
У цьому випадку навіть з’явився шанс, що спадкоємцем стане і держава, яка чимало заплатила за забаганки колишніх можновладців. І, на відміну від того ж "Межигір’я", мисливській резиденції вдалось знайти управителя.
Чи спрацює ця схема і чи не обернеться вона на чергову приватну дачу – за цим залишається слідкувати, як державі, так і суспільству.
Соня Лукашова, УП