| ПУБЛІКАЦІЇ |
Великою мірою пошук відповіді на головне питання сучасності – що, чорт забирай, відбувається? – варто було б почати з оцінки масштабу. Йдеться, наприклад, про звичайний грип або нову смертельну пандемію? Раптовий ґул під ногами – це невелика сейсмічна активність чи передвісник виверження?
Саме той випадок, коли розмір має значення: для суджень про перспективи й наслідки. Тому й значущі події теперішнього – російська війна проти України, зростання авторитаризму, "правий" реванш – можуть вимірюватися різними мірками: глобальними чи локальними. А від точності висновків залежить правильність рішень – ризикнути на Вихід і здобути Землю обітовану чи залишитися, загинувши в жаху Голокосту.
Можливо, те, що зараз здається кардинальним переломом, – лише тимчасове відхилення. Або нова норма, яку помилково прийняли за старий рецидив.
Через 3,5 року завершиться президентство Трампа – і ідеї MAGA розвіються, як тяжкий сон. Піде Путін – прийде не-Путін. Без західних інвестицій і технологій завершиться "китайське диво". Америка струсе пил зі старого мундира "світового поліцейського". Реанімація Європи поверне їй статус лідера демократії й прогресу. Або…
Неокони зламають хребет американському дипстейту. Путін доживе до ста років. Китай захопить Тайвань. В Європі до влади прийдуть націонал-популісти і розпустять Євросоюз. Проєкт всесвітньої ліберальної демократії буде згорнуто. Світ захоплять автократи. Наступають темні віки. Зло перемогло. Всі вільні.
[BANNER1]
Якщо зважувати на шальках терезів обидва ці сценарії, жоден не здається неймовірним. Залишається дати відповідь: як відрізнити події, які змінюють світ, від подій, які впливають на нього? І тут на допомогу – весь накопичений досвід.
Від Христа до Магомета. Від комунізму до фашизму. Від Відродження до Просвітництва. Від американської до французької революції – за великими подіями завжди стоять великі ідеї (світлі чи темні). І що ж у цьому плані може запропонувати сучасність в якості високого розумового продукту?
Путінський "русский мир" з його агресивним захистом "традиційних цінностей" і православ’ям у ролі "духовної скрепи" – локальний і нестерпно архаїчний.
Китайська концепція "Спільноти єдиної долі" – відверто меркантильна і підпорядкована бізнес-інтересам Піднебесної у її прагненні до постійного розширення торговельного життєвого простору.
Трампізм намагається видати за щось нове химерну суміш технофашизму і неомонархізму, "темного просвітництва" і католицького консерватизму. Щось на кшталт американської розетки — створеної в Америці і для американців.
Чи є в цьому російсько-китайсько-американському пакеті щось, що можна кваліфікувати як вселюдськи значиме і універсально сутнісне? Те, що здатне повести за собою народи і держави?
Здається, те, що відбувається, не тягне на щось фундаментальне і переломне. Якщо у вас немає великих ідей – тоді в нас для вас немає і великих подій, але є покарання за інтелектуальну скудність. Історія підгонить батогом виникаючих криз.
Католицький обскурантизм Середньовіччя породив Реформацію. Кінець віри в божественну сутність монаршої влади поклала Велика французька революція. Розчарування в ідеї комунізму завершилось "геополітичною катастрофою" — крахом СРСР.
Тому, осмислюючи реальність, скоріше слід говорити: ми опинилися не перед лицем епохальних змін, а перед лицем епохальної кризи. А місія кризи – руйнування. Деструкція всього, що не пройде краш-тест на міцність: інститутів, режимів, концепцій. Fiat veritas et pereat mundus — "Нехай буде істина, і нехай загине світ". Подібно до COVID, який б’є в найслабше місце.
[BANNER2]
Якщо НАТО може скоротитися і саморозпуститися під впливом емоційних бажань одного президента, термін повноважень якого закінчується через 3,5 роки, то навіщо взагалі потрібен такий союз і що він може гарантувати?
Якщо безкінечно говорити про "російську велич" – криза перевірить і цю тезу. В результаті вийде або СРСР 2.0, або черга колишніх домініонів, які хочуть витерти ноги об російський триколор.
Якщо Піднебесна сповнена рішучості стати новим центром сили і скасувати світ, заснований на правилах, – є ризик опинитися в світі, де взагалі немає правил. А в таких місцях не ходять великі каравани, і "Один пояс – один шлях" може виявитися справді одним: в один бік і в одну країну.
Але, мабуть, у Росії вирішили, що вони – над історією та її нікчемними закономірностями. А немає кращого способу демонстрації власної богообраності, ніж ударом ноги знести "Велику шахову дошку". При цьому, за задумом, випущені енергії руйнування оминуть "небесний град Китеж" і вразять вогнем "лібералів з содомітами".
Але у кризи – "одна доля праведнику і нечестивому". Вона не за традиціоналістів чи ЛГБТ-активістів, автократів чи республіканців. Вона універсальна у своїй руйнівній невибірковості. У її чорну вирву затягне і учасників, і спостерігачів, винних і непричетних. І тільки після закінчення фази руйнування стане ясно, чий фундамент виявився міцнішим. А очищений стихією майданчик – найкраще місце для появи нового або переосмислення старого.
[BANNER3]
Беручи до уваги, що за останню тисячу років не з’явилося нових світових релігій, а за останнє століття – нічого більш привабливого, ніж ідея демократії, майбутнє, при всьому трагізмі, що відбувається, виглядає… оптимістично.
Демократія версії "кінця історії" залишається найбільш стійкою конструкцією, хоч і потребує оновлення. В її фундаменті універсальні цінності, а в каркасі — об’єднуючі принципи.
Україна, що взяла за основу складний у реалізації, але конкурентний у функціонуванні проєкт, як ніколи раніше – на сильному боці історії. Залишилось не спокуситись, взявши демократичну форму, але не зміст. Втім, перемога добра ніколи не була даністю — вона завжди була завданням. А віра – не абстракцією, а інструкцією до дії.
P.S.
Щоправда, на підході вже нависає примара нової релігії цифрового безсмертя — але це зовсім інша історія, яка розгортатиметься в іншому, вже не нашому світі.
Андрій Демартіно, для УП