| ПУБЛІКАЦІЇ |
Про активну залученість Татарстана до нападу на Україну ЗМІ заговорили в лютому 2023 року. Ще за кілька місяців перед тим, як в Єлабузі почали збирати перші "Шахеди", ЗСУ під Угледаром розбили добровольчий батальйон "Алга", який створили в Казані.
Після критичних втрат у Вугледарі командиру підрозділу "Алга" Тимуру Абдурахманову, мешканцю Москви й уродженцю Дагестана, пощастило побувати у відпустці. В інтерв'ю російським ЗМІ в липні 2023-го Абдурахманов із позивним "Шайтан" обіцяв "добити зло", яке "не добили його діди".
Вже за кілька місяців, під час звільнення Андріївки Третьою штурмовою бригадою, Шайтану пощастило вдруге – він потрапив до українського полону, де його "добивати" не стали. Важкопораненого комбата вивели з-під "дружнього вогню" і врятували йому життя.
В інтерв'ю Юрію Бутусову полонений згадував, як український воїн поділився з ним останньою пляшкою води. "Тепер він мій кровний брат, – ледь стримував сльози Абдурахманов. – Присягаюсь Всевишнім Аллахом, я вам правду кажу. Приймуть це в Росії чи ні – їхня справа".
За підрахунком медіапроєкту Idel.Реалии, Татарстан значиться серед лідерів за втратами в окупаційній війні РФ в Україні. Дослідники змогли верифікувати 5351 татарстанця, яких знищили бійці Збройних сил України. Це друга позиція після Башкортостана (6016 ліквідованих осіб) серед народів Надволжя.
"Думаю, цю цифру треба помножити на три, на чотири", – каже 45-річний Руслан Айсін, публіцист та політолог, якого заочно заарештували в Казані за "реабілітацію нацизму" та "ухилення від виконання обов'язків іноземного агента".
В інтерв'ю УП Руслан розповідає про фактор Татарстана в цій війні та місце "татарського клану" в російській політиці. Про Єлабугу, російську православну церкву в Казані та про надії на конфедерацію тюркських народів.
Далі – пряма мова.
[BANNER5]
Татарстан серед лідерів за втратами. При цьому є нюанс: республіка – одна з найбагатших серед російських регіонів, тому там немає величезної кількості охочих воювати.
Чиновники приваблюють людей із депресивних регіонів одними з найбільших підйомних у РФ – понад три мільйони рублів, це приблизно 35 000 доларів. Щоб надати Кремлю звіт, "добровольців" записують у такі батальйони, як "Алга", роблять тимчасову прописку, і вони проходять у статистиці як татарстанці.
Для Кремля головне – звіт. Закликав тисячу бідолах на місяць – добре. Зараз це головний KPI, за яким Кремль оцінює ефективність, лояльність губернаторів і глав республік.
Рустам Мінніханов – такий самий політичний важкоатлет, як і Рамзан Кадиров. Схожість політичних режимів у Татарстані та Чечні полягає в тому, що влада переходила не до призначенця з Москви. Цей перехід, звісно, узгоджувався з Кремлем, але владу передавали у спадок. У випадку з Кадировим – у межах однієї сім'ї, від Ахмата до Рамзана. А в Татарстані в рамках одного клану – від Мінтімєра Шаймієва до Мінніханова.
У Чечні представники одного клану правлять 25–27 років, а у Татарстані – взагалі 35. Ніде в Росії більше такого немає. Ці клани стійкі, але ступінь їхньої залежності від Кремля досить високий, тому що всі пов'язані загальними проєктами, спільною політичною долею.
Москва вимагає серйознішого включення до злочинної війни. Через клани Кадирова та Мінніханова Кремль вирішує також додаткові завдання. Наприклад, стримує національні почуття, так звані "сепаратистські настрої".
Плюс їм доручено вибудовувати взаємини Москви з ісламським світом. А у випадку з главою Татарстану – ще й із великим тюркським світом, через який путінська система обходить санкції. Татарстан проводить роботу в цьому напрямку з Казахстаном, Киргизстаном, меншою мірою Узбекистаном, Туркменістаном так чи інакше.
Так званий "татарський клан" Мінніханова має своїх людей в уряді Росії. Марата Хуснулліна, наприклад, та людей на дрібніших міністерських постах. "Кадировський клан" теж просуває своїх людей, але ще й базується на силовому аспекті, якого в "татарського клану" немає. Цей клан більш витончений, хитросплетений, економічно щільний, ніж кадировський.
[BANNER1]
Мінніханів і Кадиров певною мірою складають тандем. Вони дружать, в Еміратах розташовані їхні вілли, острови. Вони там буквально сусіди. І не факт, що в разі падіння путінського режиму, хаосу та катарсису ці люди продовжуватимуть служити Москві. Я схильний вважати, що вони вдвох можуть скористатися ситуацією, а можливо, візьмуть ще когось у попутники.
Читайте також: Солдати невдачі. Чи винні буряти у звірствах в Україні та чи стане Бурятія незалежною – інтерв'ю з опозиціонеркою з Улан-Уде
Я не вірю, що війну в Татарстані підтримує більшість. Думаю, реальних добровольців зо 30%. У першу хвилю мало хто уявляв, що таке війна. Мало хто розумів, що українці дають серйозну відсіч.
Усім розповідали про легку прогулянку, бліцкриг. Але їх (батальйон "Алга" – УП) одразу розгромили. Трупи, останки багатьох загиблих їхні родичі отримали за рік і навіть більше. Після того, як зчинили галас, почали оббивати пороги.
До речі, той командир із позивним "Шайтан" (Тимур Абдурахманов з підрозділу "Алга" – УП) – не етнічний татарин, хоч і прізвище в нього мусульманське (Абдурахманов називає себе лезгіном – УП). Великим дисонансом виглядало те, як муфтій Татарстану благословляв все це (вторгнення в Україну – УП), а поряд із ним стояла людина із позивним "Шайтан".
Це – доказ того, яка це мерзопакостна публіка. Вони навіть не рефлексують над тим, як усе це з боку. Їх відправляють воювати, говорячи їм, що це джихад. Але на бій цих людей веде Шайтан – Сатана.
Соціологія під час війни – річ украй непевна. Татарстанці залякані, перебувають у психологічно важкому стані через високі втрати на фронті. Загальна атмосфера пригніченості звела політичну активність, протестні настрої в республіці практично нанівець. Усі, хто міг чинити опір, або заарештовані, або поїхали. Інші мовчать, тому що не можуть кинути виклик системі.
Ніхто публічно не висловлюється проти війни. Але в неформальних бесідах ставлення до неї радше негативне. Крім того, що Татарстан має великі втрати, люди бачать, що Путін скористався цією війною, щоб давити на республіку, на інші народи.
Мусульмани в Росії й так були "внутрішніми ворогами", і тепер ця тенденція лише посилюється. Причому російське суспільство тиск на мусульман загалом підтримує, вважаючи їх інородцями, не своїми.
За допомогою цієї війни Москва крім іншого вирішує дуже важливу для себе проблему – свідомо сточує населення національних республік. Кремль реально боїться, що в разі кризи система знову почне розвалюватися, як у 1917 чи 1990–1991 роках. Москва хоче, щоб не було пасіонаріїв у регіонах, якщо виникне революційна ситуація.
До того ж, усе це допомагає Кремлю зміцнювати ідеологію "русского міра" всередині регіонів. Зараз це відбувається вже відверто – скасовують усе національне та релігійне, все, що відмінне від православного.
[BANNER2]
Нещодавній конфлікт між Алаудіновим (командиром "Ахмату" – УП) та православним схіїгуменом – показовий (має на увазі виступ священника з РПЦ, після якого Алаудінов назвав того "дєбілом в рясє" – УП). Мусульманам відкрито кажуть, що вони не можуть збиратися на намаз, тому що вони "підуть різати москвичів, якщо отримають наказ". Мусульман називають загрозою, бо вони мобільні, організовані, ідейно суворі. Москву це не влаштовує та сильно лякає.
Читайте також: "З імперією нам не по дорозі". Інтерв'ю з націоналістом із Башкортостану Русланом Габбасовим
Років десять тому в Татарстані був православний митрополит Анастасій – абсолютно лояльний, вбудований у татарстанську вертикаль. Відомий гомосексуаліст (про це говорили деякі священники та повідомляли ЗМІ – УП).
Слухняність Анастасія перед кланом Мінніханова Москву не влаштувала. Вона організувала низку провокацій з підпалом церков, зваливши їх, природно, на мусульман-ваххабітів. Тут же замість Анастасія надіслали митрополита Феофана. Це такий "ГРУшник", який був спецпорученцем у Палестині.
Коли він прийшов до Казані, то одразу почав говорити, що тут – православна земля. Почав вести агресивну політику, не витримав ковіду та помер у 2020 році. Але ця політика РПЦ в Татарстані тривала.
Коли в центрі Казані завершили будівництво православного собору Божої Матері (зруйновано в 1932 році, відновлено в 2016–2021 роках – УП), місцева влада хотіла його якось "врівноважити". Пропонували будівництво мечеті, щоби собор не домінував в архітектурному, ідеологічному сенсі. Але патріарх Кирило Гундяєв не дав реалізувати цієї ідеї.
Практично все, що забажає православна церква, в Татарстані виконується. Все, що не виконується, викликає дикий окрик із Москви. Відповідно мусульман заганяють.
Татарстанська влада намагається витримувати баланс у цьому питанні. Але не через велику любов до народу, а тому, що чудово розуміють: вони можуть втратити політичний ресурс, владу.
У Татарстані з чотирма мільйонами населення багато росіян – 40%. Більшість із них – це все-таки переселенці. Після взяття Казані (1552 року – УП) татарам забороняли селитися біля неї та біля берегів річок. А переселенцям давали класні, родючі землі й дуже вигідні місця з погляду логістики.
Але поступово татари своє відвоювали, бо вони більш вітальні (життєздатні – УП), організовані. І всі ці ареали, які були заселені цими переселенцями, поступово скоротилися. Ці люди ентропують (відхилення в соціальній поведінці групи людей – УП), не народжують, спиваються тощо.
Російську православну церкву дуже лякає те, що Татарстан у чисельному плані зростає. Йде антропоток – татари приїжджають до республіки з інших регіонів і країн, приїжджають трудові мігранти-єдиновірці. Все це дуже непокоїть Кремль.
[BANNER3]
Раніше ніхто не міг уявити, що до Татарстану, який розташований за дві тисячі кілометрів від України, почнуть прилітати дрони. У республіці це викликає занепокоєння, до того ж, там бояться диверсій.
Нервовості серед простих людей додає те, що агломерацію, яку складають Набережні Челни з містом-супутником Єлабуга, у величезній кількості заселили представники спецслужб. Вони підсилюють тиск на народ, припиняють "разговорчікі в строю".
Потрібно враховувати, що Набережні Челни завжди вважалися досить вільним містом. Туди з'їжджалися люди з усього СРСР, зокрема українці. Там виробився своєрідний менталітет. Татарський національний рух свого часу базувався в Набережних Челнах, бо народ там пасіонарніший і в протестному сенсі міцніший, має більший потенціал.
Насправді Набережні Челни в промисловому, логістичному сенсі набагато серйозніші за Єлабугу. Мені здається, що Єлабугу спеціально підсвічують (у ЗМІ – УП), щоб затьмарити Набережні Челни, ніби прибрати з радарів.
Виробництво (дронів та іншої військової продукції – УП) поставлене в Татарстані на широку ногу. Як відомо, до Єлабуги запросили громадян з інших країн, Камеруну, наприклад. Але з ними виникли величезні проблеми. Ці люди виявилися не зовсім дисциплінованими, до того ж з'явився кримінал – усі ці справи з наркотиками й таке інше. Все відбувалося в режимі бугі-вугі, що, звісно, не влаштувало ефесбешну публіку.
Я не виключаю, що цих працівників можуть замінити північнокорейці. Там розширюють лінійку виробництв, вже є кілька модифікацій дронів. Північнокорейці більш поступливі, слухняні, відповідальніші, ніж африканці.
Читайте також: Казахобандерівець. Як колишній морський піхотинець Назарбаєва пішов у ЗСУ захищати Україну
75% всіх ресурсів та доходів Татарстан віддає Москві. Були дослідження: в 1990-х роках татарстанці могли жити краще, ніж мешканці Кувейту. В республіці є не тільки нафта, а промисловість, наукова база, зручна логістика. Можна тільки уявити, як міг би жити Татарстан без московської участі.
Але я не прихильник того, щоб говорити про Татарстан тільки як про шматочок землі, де проживають всього 23–24% від усіх татар, які розкинуті на величезній території Євразії. Насправді татари – великий народ, другий за чисельністю в Росії, спадкоємець Золотої Орди і так далі. Татарський проєкт набагато більш значний, ніж просто Татарстан. Татарстан – частина пазла, і розглядати його окремо, на мою думку, неправильно.
[BANNER4]
Питання треба ставити глобальніше. Я трохи утрирую, але протока між євразійським материком та островом Сахалін називається Татарською. Потрібно говорити про конфедерацію всіх тюркських народів, про їхнє об'єднання.
У Росії, яка позиціонує себе як православна країна, і де національну татарську ідентичність практично знищили, йде тепер атака на релігійну ідентичність. Це дуже серйозно, тому що зрештою постане питання про останню битву, джихад проти загарбників та узурпаторів.
Я вважаю, що ісламська, релігійна ідентичність превалюватиме над національною (серед татар і тюркських народів – УП).
Сил у агресора більше, ніж у нас, і всі наші сподівання пов'язані з кризою (у Росії – УП). Але не можна постійно чекати на кризу. Потрібно самим діяти, розширювати простір для протесту та колаборацій.
Ми бачимо зростання імпульсу до об'єднання тюркських народів. Є Організація тюркських держав, яка виникла на базі Тюркської ради, де провідну роль відіграє Туреччина. І останні двадцять років зроблено дуже багато: інтеграція систем освіти, вироблення єдиного алфавіту, прагнення до єдиних стандартів армії.
Паралельно, на рівні тюркських народів, йдуть низові об'єднуючі процеси. Ці народи разом можуть бути самодостатньою силою на величезному просторі. Я є прихильником ідеї Великого Турану, і вні не обов'язково має бути етнічним. Туран – це колишні кочові народи, різні народи протесту, що боролися з імперією.
Йдеться про створення, умовно кажучи, аналога ЄС. Сукупний ВВП цього Турану – три трильйони доларів. Плюс населення, що росте, прекрасна демографія, неосвоєні ринки, природні ресурси. Якщо надати цьому динаміки, найближчим часом ми зможемо побачити результат.
Якихось п'ять – сім років тому людей, які говорили про об'єднання тюркських народів чи про Туран, називали фантазерами. Зараз ця ідея набула необхідних обрисів, зокрема й політичних.
Євген Руденко – УП