| ПУБЛІКАЦІЇ |
Тихий весняний день. Сонце припікає. По ґрунтовій дорозі серед лісу ледь суне цивільна "Нива". Здивовані водій і пасажири виглядають із автівки.
Не щодня побачиш, як на узбіччі чимчикують смагляві військові в нацгвардійському пікселі, слухають запальну латиноамериканську музику на телефоні й голосно розмовляють між собою незрозумілою для більшості українців іспанською мовою.
Це – новобранці 13-ої бригади Нацгвардії "Хартія" повертаються на пункт постійної дислокації після того, як відпрацьовували тактику ведення бою в лісі.
Раптом з-за дерев вибігають кози.
– Можемо зімітувати наступальну операцію: нехай наші amigos (друзі) візьмуть стадо в оточення, а кількох кіз – у "полон", на шашлик, – жартує український інструктор із позивним "Фіма".
На його бронежилеті шеврон із написом "Навчаємо всіх. Цінуємо кожного". Це один із девізів "Хартії", адже бригада самостійно проводить базову підготовку для своїх новобранців. Вона триває упродовж двох тижнів. А далі – фахова підготовка, тривалість якої визначається за спеціалізацією бійця.
Нещодавно ми пояснювали, як Україна рекрутує іноземців до свого війська. З'ясувалося, що в українських підрозділах багато латиноамериканців.
Ми побували на базі бригади "Хартія", в складі якої є окремий підрозділ іспаномовних – "Гуахіро", щоби розповісти, як amigos живуть, тренуються і воюють в Україні.
[BANNER5]
Невелике селище на північному сході України. Зустріти тут людей на вулицях – задача із зірочкою. Життя в селі вирує за зачиненими дверима, бо частина будинків є місцем дислокації підрозділів і штабів "Хартії".
Приблизно рік бригада рекрутує іноземців, більшість із яких – колумбійці. На початку 2025-го всі вони увійшли в новостворений батальйон, який очолює підполковник Антон Баєв. Він отримав позивний "Француз", бо рік навчався на базі Національної жандармерії в Парижі.
Штаб батальйону Француза нагадує мурашник – військові керують боєм у режимі реального часу з тактичного операційного центру (ТОЦ), носяться зі стосами паперів із кімнати в кімнату, обговорюють поточні питання – часом знервовано. Балансує метушню і тримає усе під контролем розмірений і педантичний комбат, з яким ми зустрілися в залі для нарад.
Серед іншої хартійської символіки там висить стяг підрозділу "Гуахіро", назва якого походить від позивного бійця, який першим серед іспаномовних військових загинув на російсько-українській війні. На прапорі зображений символ Колумбії – кондор, інтегрований у символіку бригади.
Позивні всіх загиблих латиноамериканців із "Гуахіро" вигравіювані на гранітному монументі, розміщеному на території бази. Перед першим боєм новобранці збираються в цьому місці, щоби вшанувати пам'ять полеглих побратимів і налаштуватися на бойову задачу.
– На етапі створення батальйону був період, коли іноземці не брали участь у бойових діях на передовій. Але вони всі хотіли заробляти премії, а не лише базову зарплату. Почали вимагати, щоб відправляв їх на задачі. Я казав, що не можу, бо в мене тоді не було достатньої кількості антидронових плащів, радіостанцій і дронів. Через це 70% іноземців встали і пішли з підрозділу, – пригадує Француз.
Взаємодію з іноземцями довелося будувати з нуля. В батальйоні створили невеликий рекрутинговий центр, який займається як залученням іноземців до підрозділу, так і вирішенням їхніх проблем під час служби – від фінансових до особистих. Подекуди латиноамериканці звертаються до рекрутерів із дивними питаннями.
– Часто колумбійці запитують у мене: "Де ваші корови?". Для них незвично, що в Україні корови не ходять усюди, як у Колумбії. В підрозділі, де я працював раніше, іспаномовним подарували телятко. Вони його годували, а на Великдень з'їли, – розповідає керівник рекрутингової групи Алекс.
Алекс супроводжував УП увесь час перебування на базі "Хартії", знайомив із рекрутами, допомагав із перекладом з іспанської на українську.
– Вам варто вивчити іспанську, – підколює мене колумбієць із позивним Єйко. Він обрав собі цей позивний, бо так звуть героя улюбленого мультфільму його сина.
– А ви вже вивчили українську? – жартую у відповідь.
– Найбільш повторювані фрази: "Добрий день!", "Як справи?", "добре", "так", "нє-нє-нє". Деякі нецензурні слова теж. Наприклад, "щука" (має на увазі – "сука"), – усміхається Єйко.
Він служив у колумбійській армії понад 22 роки. Приїхав на війну в Україну в лютому 2025-го, привіз із собою оберіг – чотки з хрестом, який подарувала мама.
В той день, коли ми спілкувалися, колумбієць виходив на своє перше бойове завдання в Україні. Талісман узяв із собою. Мама Єйко досі не знає, що син служить в українській армії. Він планує тримати це в секреті, щоби вона не хвилювалася.
В батальйоні чимало українців, які вільно володіють іспанською, тому в латиноамериканців не виникає проблем у комунікації з командирами і побратимами.
[BANNER1]
– Buenas tardes, señora (Добрий день, пані)! "Гуахіро" чи "Грінго"? – запитує двометровий велетень, щойно я залізла в невелике прохолодне приміщення крізь розбите вікно.
Куди і навіщо я пробиралася? До умовного логістичного центру, де упаковують посилки для бійців. На позиції їх доставляють безпілотниками "Вампір".
Оскільки на той момент чула лише першу назву підрозділу іспаномовних, розгублено відповідаю: "Гуахіро".
– Супер! Ласкаво просимо! – усміхається кремезний чолов'яга – 36-річний колумбієць із позивним "Вікінг". Він кулеметник. Воює в Україні з листопада 2024 року.
Вікінг усе життя мріяв стати бійцем, але не зміг реалізуватися у військовій справі в Колумбії. Він не бачить на праве око, а в колумбійській армії треба бути абсолютно здоровим. В Україні Вікінг відкрив для себе три можливості: бути військовим, допомагати українцям і заробляти гроші.
Як з'ясувалося, "Грінго" – підрозділ англомовних, здебільшого американців, який зараз формується в батальйоні. Латиноамериканці не перетинаються з ними під час служби.
Невисокий смаглявий чоловік із густою чорною бородою складає у велику коробку медикаменти, воду та їжу. На його руці татуювання із символом, зображеним на прапорі "Гуахіро". Це головний сержант підрозділу – 35-річний колумбієць із позивним "Гвадані".
Він воює в Україні вже півтора року, серед яких дев'ять місяців – у "Хартії". Брав участь у боях на Запорізькому, Луганському та Харківському напрямках.
Гвадані понад 12 років служив у колумбійській армії, воював проти повстанських і кримінальних структур, зокрема Національної Армії звільнення (ELN).
– Ми воювали з повстанцями, а потім влада відпустила їх, як звичайних селян, а військових зробила злочинцями. Проти мене порушили кримінальні справи в Колумбії. Мені дали можливість обрати: або звільнитися зі збройних сил, або сісти в тюрму. Я звільнився, – каже воїн.
В серпні 2024-го Гвадані долучився до штурму ворожих позицій поблизу Липців на Харківщині. В бою брали участь восьмеро хартійців і восьмеро росіян.
– Було багато дронів. Один із БПЛА намагався вбити мене зі спини. Але побратим увімкнув РЕБ. Дрон упав і розірвався поруч. Осколки пошкодили мені спину, ребра, бо через вибух бронежилет просто розкрився.
Під час евакуації в небі також було чимало дронів. Був скид. Мене знову поранило. Я думав, що помру, бо втратив багато крові. Тоді загинуло двоє моїх побратимів, один "вагнерівець" здався в полон, – розповідає головний сержант "Гуахіро".
Після кількох місяців лікування і реабілітації Гвадані повернувся на службу. Він каже, що жодного разу не думав розірвати контракт з українським військом. Гвадані не проти залишитися жити в Україні після війни, якщо це буде можливо.
[BANNER2]
Вечір. Навколо однієї з будівель у селищі зібралася група латиноамериканців.
Вони в цивільному одязі, але з елементами військової форми – хтось у піксельній кепці, хтось у берцах, хтось у тактичній сорочці з шевроном "Welcome to Ukraine".
На пункті постійної дислокації батальйону працює окрема їдальня для латиноамериканців, яку називають кафе "Богота". Готують для бійців "Гуахіро" колумбійки, які також підписали контракт із "Хартією". Меню майже не змінюється: рис і картоплю подають із куркою або рибою, іноді з яйцями.
На вході в їдальню кілька колумбійців вітаються зі мною українською. В приміщенні грає весела латиноамериканська музика. Пахне смаженим м'ясом і спеціями. Бійці за столами щось жваво обговорюють і сміються.
– Єдине, що мене дивує і вражає в Україні, це їжа. Я куштував борщ із пампушками – дуже незвично і гостро, довелося запивати колою, – каже колумбієць Єйко.
Латиноамериканці люблять кока-колу настільки, що часом просять передати кілька пляшок на позиції. Дехто "замовляє" у командирів їжу з KFC на фронт. Коли бійців у батальйоні було менше, на позиції доставляли фастфуд, але з часом перестали через завантаженість.
Вранці група з чотирьох латиноамериканців у супроводі двох інструкторів, один із яких перекладач, вирушають у ліс, щоб відпрацювати тактичні дії.
Ліси на північному сході України не схожі на колумбійські джунглі, тому такі тренування допомагають іноземцям звикати до нового для себе ландшафту.
Їхня задача – подолати понад 10 кілометрів з однієї позиції до іншої. При цьому тримати кругову оборону й укриватися від уявних дронів.
Латиноамериканці в повному екіпіруванні вирушають виконувати завдання. Звідкись доносяться постріли і вибухи – тренуються сусідні підрозділи.
[BANNER3]
Першим іде колумбієць "Гладіатор".
Цього разу він провідник у групі – працює з компасом і бойовою системою "Кропива".
– Vamos-vamos (ходімо-ходімо)! – наголошує інструктор-перекладач із позивним "Іспанець".
– Amigo, контролюй дистанцію! – наказує інструктор із позивним "Фіма". Військові мають рухатися на відстані 15 метрів один від одного на випадок скиду боєприпасу з дрона.
Іспанець синхронно перекладає кожну команду свого колеги. А Фіма намагається запам'ятати базові слова і фрази іспанською, щоб самостійно спілкуватися з бійцями.
Кілька годин ми пробираємося крізь чагарники. Раптом інструктори помічають, що збилися з маршруту. Наляканий Гладіатор вибачається і зізнається, що вперше в житті користувався компасом. Але вини колумбійця в цій ситуації не було. Виявляється, поблизу працював засіб радіоелектронної боротьби (РЕБ). Через це збилася навігація.
Повернутися на маршрут вдалося досить швидко. Бійці доходять до галявини, де починають тренування з евакуації поранених із поля бою. Вчать різні методи, зокрема відтягування і винесення на плечах по одному і вдвох.
Одного з латиноамериканців, 47-річного аргентинця "Тайсона", евакуюють втрьох, бо він високий і важить десь 113 кілограмів.
– Тайсон! Тайсон! – обурюються троє колумбійців, коли несуть на плечах побратима-велетня.
Відпрацювавши варіанти евакуації, бійці вирушають углиб лісу виконувати останнє тренувальне завдання на сьогодні – холощення. Тобто імітація стрілянини з автомата без бойових патронів.
Із різних сторін долинає:
– Аtención (увага)!
– Контакт!
– Проблема!
– Пам-пам-пам.
Змучені латиноамериканці схилилися біля дерев і жадібно п'ють воду. Боєць із позивним "Гладіатор" припускає, що на фронті буде легше, ніж на тренуваннях. Інструктор Іспанець каже, що далі інтенсивність підготовки лише посилюватиметься.
[BANNER4]
– Солдат спочатку біжить, скільки може, а потім – скільки треба, – усміхається Іспанець.
– Melo caramelo (дуже добре)? – іспанською запитує Фіма, щоб переконатися в тому, що тренування вдалося.
– Melo caramelo! – втомлено відповідають латиноамериканські військові.
– Chimba, amigos (круто, друзі)! – усміхається інструктор.
Бійці сідають у мінівен і повертаються на пункт постійної дислокації. Незабаром кожен із них вирушить на своє перше бойове завдання.
Ангеліна Страшкулич, УП