Українська правда

ПУБЛІКАЦІЇ

Слабка ланка
06.08.2022 05:30

Що може вважатися головною українською слабкістю у війні з Росією? Брак артилерії? Нестача бойової авіації? Брак засобів ППО? Мабуть, все ж таки ні. З точки зору кремлівського режиму, наше найбільш уразливе місце слід шукати за межами України.

Українські оборонні можливості залежать від західної підтримки – воєнної та фінансової. А твердість демократичних західних урядів залежить від громадської думки. В  уявлені Москви це і є найслабша ланка нашої оборони. Достатньо переконати західного обивателя, що він не повинен чимось жертвувати заради України, і справа зроблена.

Саме таку рецептуру мав найбільший західний програш часів холодної війни – вихід із Південного В'єтнаму. Багаторічне протистояння було програно не в індокитайських джунглях, а в головах простих американців.

Тих самих обивателів, які в середині 1960-х палко схвалювали захист Республіки В'єтнам від комуністичної агресії, а до початку 1970-х змінили свою думку на протилежну. Американська армія не зазнала військової поразки, але кинула союзника напризволяще, підкорившись волі цивільного населення США.

По суті, успіх комуністів у В'єтнамі визначили три меседжі, вкладені у масову свідомість. Три меседжі, які не втратили своєї актуальності і сьогодні. Три меседжі, які в Кремлі бажали б воскресити та згодувати сучасній західній аудиторії.

[BANNER1]

Меседж перший: "Цю війну неможливо виграти"

Кремлівська воєнна машина не є непереможною. Але Москву цілком влаштує не реальна міць, а симулякр: ілюзія російської непереможності, нав'язана західному суспільству.

 Переломним моментом В'єтнамської війни вважається Тетський наступ 1968-го, коли комуністи порушили традиційне перемир'я з нагоди в’єтнамського Нового року і несподівано атакували супротивника по всьому Південному В'єтнаму.

У воєнному відношенні ця операція завершилася повним розгромом нападників. Усі атаки комуністів було відбито; їхні втрати – близько 45000 вбитими – виявилися найважчими з початку війни; підпільний В'єтконг був абсолютно знекровлений, і надалі Ханою довелося заміщати його регулярними підрозділами північно-в'єтнамської армії.

Читайте також: У центрі Всесвіту

Проте провальний наступ мав потужний психологічний ефект: він підірвав віру рядових американців у можливість перемоги. Хоча фактично комуністи програвали війну, у заокеанської аудиторії склалося протилежне враження.

Сучасна Росія дорожить власним гарматним м'ясом не більше, ніж комуністичний В'єтнам 1960-х. Навіть виснаживши свої ресурси, Москва буде готова блефувати, завдавати суто демонстративних ударів по Україні і вчиняти самогубні акції, які не мають реального воєнного значення. З однією єдиною метою: переконати західний світ, ніби перемога Києва у великій війні неможлива.

 Меседж другий: "Союзна країна не заслуговує на підтримку"

Імідж РФ на Заході безнадійно занапащений і не підлягає відновленню. Але для Росії важливіша не власна реабілітація, а дискредитація України.

Більшість американців, які виступали за вихід з В'єтнаму, не співчували північнов'єтнамському режиму: але вони переконали себе, що союзна південнов'єтнамська держава не краща за комуністів.

[BANNER2]

Наприкінці 1960-х багато говорилося про корупцію в Сайгоні, про антидемократичні методи сайгонського уряду, про жорстокість південнов'єтнамських силовиків. Все перераховане затулило той очевидний факт, що Південний В'єтнам зазнавав агресії з півночі і мав захищатися.

Безцінним подарунком для комуністичної пропаганди стало знамените фото "Страта в Сайгоні", яке зафіксувало розстріл полоненого шефом південнов'єтнамської поліції. Згодом з'ясувалося, що страчений чоловік був терористом В'єтконгу, який убив сім’ю поліцейського з малолітніми дітьми, але це вже нічого не змінило. В американській масовій свідомості утвердилася думка, ніби обидві сторони вартують один одного.

Сьогодні Росія намагається спровокувати Україну на симетричну жорстокість, і дехто з нас упевнений, що агресія РФ розв'язує українцям руки. Але насправді статус жертви не дає карт-бланшу на будь-які методи війни. Навпаки: чим жорстокішими і нецивілізованішими виглядатимуть українці, які обороняються, тим з більшою ймовірністю західний обиватель прирівняє жертву агресії до агресора.

 Меседж третій: "Це чужа війна, в яку не потрібно втручатися"

Москва не може розраховувати на підтримку своїх дій західною публікою. Але пряма підтримка Кремлю й не потрібна: йому буде достатньо, якщо Захід просто відступить убік.

Американське суспільство, яке відмовило союзному Південному В'єтнаму у військовій допомозі, не зазнавало докорів совісті. І не лише тому, що цей крок було замасковано під "мирну угоду", яку комуністи не збиралися виконувати. Не менш привабливо виглядала теза, що долю В'єтнаму мають вирішувати самі в'єтнамці.

Мовляв, далекий регіон має свою специфіку; там все надто складно, заплутано та незрозуміло; тому втручання у в'єтнамські справи стало помилкою Вашингтона. Але за всієї уявної логічності ця теза була фальшивою і лицемірною. Збройна агресія залишається агресією у будь-якій точці планети – і той, хто відмовляє у підтримці жертві агресора, фактично стає його співучасником.

[BANNER3]

Нинішній Захід безпосередньо не воює в Україні, і сучасній європейській молоді не загрожує відправка на Донбас. Однак важка зима без російського газу може здатися розпещеному обивателю 2020-х не меншим випробуванням, ніж військовий заклик – обивателю 1960-х. А прокремлівські пропагандисти вже просувають тезу, що пострадянський простір має свою специфіку; що там все надто складно та незрозуміло; що Україна надто далеко; і що українці із росіянами мають самі розбиратися між собою.

На щастя, історичні паралелі не бувають точними, і Київ двадцятих – аж ніяк не Сайгон шістдесятих. Окрім іншого, українська перевага перед Республікою В'єтнам полягає і в тому, що ми маємо можливість зробити висновки з негативного південнов'єтнамського досвіду. Ми можемо вибудовувати власну стратегію з урахуванням чужих помилок, допущених у минулому столітті.

Читайте також: Левіафан в камуфляжі

Українцям треба не просто перемагати: необхідні такі перемоги, які можна продати західній громадській думці як ілюстрацію російської вразливості та нашої здатності виграти війну.

Українцям мало боротися за праве діло: треба залишатися достатньо цивілізованими і демократичними, щоб наша справа виглядала гідною в очах добропорядної західної публіки.

Зрештою, українцям недостатньо бути хоробрими та стійкими: необхідно бути близькими та зрозумілими. Максимально близькими і зрозумілими тому західному обивателю, якого в Кремлі вважають найслабшою ланкою української оборони.

Михайло Дубинянський






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"