| ПУБЛИКАЦИИ |
Цієї осені російська армія змогла зайти в Куп'янськ і переправитися через річку Оскіл.
13 листопада кілька російських військових із розбитої Силами оборони колони заповзли на околиці Куп'янська, що стоїть на правому березі Оскола. А за пару тижнів ворожі човни перепливли й саму річку, яка довгий час була для них неприступним бар'єром.
Уперше з початку наступальних дій армії РФ на Куп'янському напрямку, які тягнуться з 2023-го року, окупанти наблизилися до українських військових і цивільних. Тому про можливу повторну втрату Куп'янська, який був звільнений на початку вересня 2022-го, заговорили настільки голосно.
Щоб зрозуміти й побачити, наскільки ці події змінили обстановку на Куп'янському напрямку, "Українська правда" з'їздила до командира одного з тамтешніх підрозділів – комбата бригади "Буревій" Національної гвардії України, полковника Костянтина Вахрамєєва.
Ми зустрічаємось з полковником Вахрамєєвим не в Харкові, не в Шевченковому, яке є проміжним пунктом цивілізації, й навіть не в Куп'янську, а на лівому березі Оскола, переважно зайнятому росіянами. Звідти до лінії бойового зіткнення (ЛБЗ) лишається всього кілька кілометрів.
Як розповість згодом сам Вахрамєєв, з початку повномасштабного вторгнення він намагається працювати поближче до ЛБЗ. Адже що ближче командний пункт, то дієвіше управління.
З іншого боку, якщо комбат управляє батальйоном з лівого берега річки, то ситуація на Куп'янському напрямку не настільки критична, як може здатися з новин. Вона радше "тяжко контрольована", як каже Вахрамєєв.
До точки зустрічі з комбатом ми їдемо бронемашиною. Швидко минаємо побитий і малолюдний Куп'янськ, ще швидше – переправляємося на лівий берег.
[BANNER1]
Переправи тут живуть недовго, розповідають УП солдати "Буревію" – по кілька днів – тижнів, по тому їх прицільно знищують російські КАБи. Кожен, і ми – не виняток, мріє з тими КАБами розминутися. На щастя, нам це вдається.
За переправою повільно й обережно проїжджаємо, чи радше перепливаємо, місце розлиття Оскола.
Села на лівому березі Оскола постають ще більш спустошеними й жахаючими за Куп'янськ, але й тут лишаються люди – ми бачимо їх з вікна броньовика. Окрім поодиноких місцевих, про нещодавнє існування цивілізації тут нагадують вцілілі каркаси багатоповерхівок, дитячі майданчики та яскраво-зелена трава посеред зими.
Полковник Вахрамєєв чекає нас на своєму командному пункті, який розгорнули в одному з місцевих підвалів. Він спокійний, стомлений, але не виснажений.
"Сьогодні проводили наступальні операції в районі села Кругляківка – нанесли ураження противнику, він відійшов, ми зайняли його позиції. Звичайний день, звичайна ніч. Ніч, яка переходить у день", – окреслює він свої будні й водночас запевняє, що готовий приділити нам стільки часу, скільки треба.
Вахрамєєву 32, він з нового – свідомого й людяного – покоління української армії. Після сьомого класу пішов вчитися в Київський ліцей Богуна, потім у військовий заклад вищої освіти та зрештою в Національну гвардію. Незадовго до великої війни потрапив у Першу президентську бригаду НГУ, яка нині носить назву "Буревій".
Батальйон Вахрамєєва зайшов на Куп'янський напрямок наприкінці серпня 2024-го. Тоді, пригадує полковник, тут усе вже "сипалося": одна з новосформованих бригад не втримала оборону й дала противнику захопити Піщане – село за 15 кілометрів на південний схід від Куп'янська. Ситуація в цій бригаді була настільки катастрофічною, розповідає Вахрамєєв, що на деяких позиціях на всю посадку могли стояти два солдати.
"Нашим першим рішенням було швидко побудувати оборону, щоб зупинити противника і збити його кураж. Збити кураж – найтяжче. Коли в їхніх солдат виходить наступати, то все, вони вже ходять на бадьорому (радісні – УП), впевнені, що зараз підуть штурмувати і в них усе вийде. Тому нам спочатку довелося "приземлити" їх артилерією – так вони зрозуміли, що тут змінилася бригада", – пригадує початок осені на Куп'янщині Вахрамєєв.
26 вересня "Буревій" разом із 77 бригадою та батальйоном "Ахіллес" зупинив один із найбільших штурмів росіян на напрямку. Тоді з уже захопленого Піщаного в бік Кругляківки та Колісниківки їхали 50 одиниць броньованої техніки з російським десантом. Відсотків 70% з них було знищено FPV-дронами, орієнтовно 20% – дистанційними мінами та майже 10% – самими військовими.
[BANNER2]
Попри подальшу злагоджену роботу українських підрозділів, російська армія завдяки величезній перевазі в піхоті все ж змогла розвинути наступ і пройти майже 10 кілометрів на захід.
У середині жовтня окупанти вперлися в Оскіл, а станом на 10 грудня розтягнулися вздовж нього майже на 6 кілометрів. Таким чином під Куп'янськом утворився відчутний російський виступ.
Саме його наразі намагається роздробити, а потім відсунути від річки батальйон Вахрамєєва.
"У нас працюють спеціальні штурмові групи та дрони. За одну дію можемо знищити 5–7 або навіть 10–12 їхніх людей – і це без поранених з нашого боку. Річку на нашій ділянці вони не перейшли, сидять по хатах. А навіть якщо перейдуть 20 людей, то їх одразу виб'ють. Щоб повноцінно перейти річку, їм треба планувати потужну операцію", – пояснює з оптимізмом у голосі комбат.
На запитання, чи допоможе росіянам здійснити перехід через воду зима та морози, Вахрамєєв відповідає негативно – навряд чи Оскіл вкриється настільки товстою кригою.
Паралельно з просуванням від Піщаного російська армія утворила на цій лінії ще один виступ – північніше від Куп'янська, в районі окупованого Лимана Першого. І там, на жаль, росіянам вдалося перейти, точніше перепливти річку на човнах. Спершу на захід від окупованої Масютівки, а потім на захід від окупованого Новомлинська – буцімто оточуючи селище Дворічна. Втім, за даними DeepState, з Новомлинська на початку грудня росіян таки вдалося вибити.
З цього ж виступу, який умовно можна назвати "північним", росіяни ненадовго змогли заскочити і в сам Куп'янськ. Ці події спричинили чимало чуток про захоплення міста.
На відміну від більшості напрямків, де росіяни беруть українські міста в напівкільце, змушуючи Сили оборони відійти, на цьому відтинку їм треба дещо більше – повне витіснення української армії за Оскіл. А потім і сам Куп'янськ.
"Їм треба все – Борова, Куп'янськ Вузловий. Усе, що по цей бік Оскола. Якщо вони тут закріпляться, нам буде в десять разів важче їх штурмувати – бо ж це треба буде робити через річку. Якщо в них вийде, вони отримають значну тактичну перевагу", – пояснює Вахрамєєв.
"Чи бачите ви наразі критичну загрозу для Куп'янська?" – уточнюємо в комбата.
[BANNER3]
"Та ні. З тими силами та засобами… Тут 15-ий мотострілковий полк, який у них сформований переважно із зеків. Іноді трапляються такі діди, що ми навіть не розуміємо, як вони йдуть пішки 10 кілометрів до позицій. Хоча є і молоді контрактники – 1998–1999 року народження, половина з Криму.
Я вважаю, що в противника немає сил, які він може сюди додати. Тому загрози для самого Куп'янська немає. Тут до Куп'янська ще воювати і воювати", – відповідає він.
Це вже наша друга зустріч із полковником Вахрамєєвим. Перша відбулася далеко від фронту – на одній із заправок під Києвом у квітні 2023-го. Тоді Офіс президента вже кілька місяців як активно просував проєкт "Гвардії наступу", а Вахрамєєв саме формував у її межах свій батальйон.
Його перша президентська бригада оперативного призначення імені Дорошенка Нацгвардії ставала однією з восьми бригад Гвардії наступу НГУ – під назвою "Буревій".
На запитання, що змінювалося під час таких трансформацій, Вахрамєєв відповідає – штатна структура, забезпечення, підхід до набору людей і рівень свободи комбатів. Так у нього в штаті з'явилися сучасніші бойові посади (які передбачають взаємодію з БПЛА та РЕБом), новесенькі бронемашини, право на відбір людей, яких присилали ТЦК, та право розставляти військових на посади за їхніми вміннями.
Комбат Костянтин Вахрамєєв про свій досвід підготовки батальйону:
"Озираючись на свій досвід, я думаю, можливо, я недостатньо звертав увагу на заняття з інженерної підготовки, а також – з протидії БПЛА. У нас проводиться дуже мало занять у навчальних центрах щодо протидії ворожим БПЛА, тобто що робити солдату, коли він бачить ворожий дрон. Це ж критичне питання!
У кожного російського полоненого, якого ми беремо, є з собою методичні рекомендації – що робити під час виявлення БПЛА. Від того, що треба вдати з себе мертвого, до того, як треба закопатися. Ми від цього всього відстаємо.
Зараз війна зовсім не така, як я вчив у військових закладах. Зараз моя основна задача – не дати піхоті противника дійти до моїх позицій. Піхота нині – останній аргумент. Спочатку воює артилерія, бойові машини, дрони, і тільки потім піхота.
Штаб батальйону прораховує маршрути просування противника, розвідка планує вогневе ураження, артилеристи кожен ранок наводять вогневі засоби, бо знають, що з цієї точки, з цього куща, з цього дерева може піти противник.
Зараз війна працює на випередження".
Свій батальйон у квітні 2023 Вахрамєєву вдалося укомплектувати приблизно на 80%. Співвідношення досвідчених військових і тих, хто тільки-но прийшов за рекламою "Гвардії наступу", було приблизно 50 на 50. Усі пройшли 45-денний вишкіл на полігоні в Україні, а потім, у травні 2023-го, вперше вирушили на схід – у район Білогорівки на Луганщині.
Після Білогорівки "Буревій" тримав оборону і контратакував у Кремінському лісі, де разом працювали одразу три бригади Гвардії наступу: "Буревій", "Азов", "Хартія". І зрештою бригаду перевели на Куп'янськ.
[BANNER4]
"Деякі бригади, як-от "Червона калина", брали участь у наступах 2023 року. А нас застосовували в тих місцях, де провалювалася оборона. Нашою задачею було не дати противнику почуватися вільно в певних місцях", – пригадує Вахрамєєв.
"Чи є у вас розуміння, нащо було створено окремий проєкт з назвою "Гвардія наступу"? З огляду на те, що у вашої бригади доволі типові задачі", – уточнюємо в комбата.
"Думаю, що концепція була така, що ми мали атакувати. Не сидіти в обороні, а саме йти вперед. Але є певні причини, через які ми цього робити не можемо. Перше – у нас проблеми з кількістю особового складу та зброї: зброї на всіх не вистачає. Друге – проблеми з мотивацією особового складу. Ми тут стоїмо вже рік, ніхто не їздить додому. Важко спланувати якийсь маневр з втомленими людьми. Їм треба перепочинок. Я вважаю, що після шести місяців активних бойових дій треба хоча б на три місяці вийти", – відповідає Вахрамєєв.
На легших, тобто відносно не обстрілюваних позиціях піхотинець з батальйону Вахрамєєва нині може стояти 20–30 днів. На важких, таких, що перебувають під постійними обстрілами та скидами – 7.
Людей, які готові заходити на важкі позиції, ділиться Вахрамєєв, стає все менше і менше.
***
Долю Куп'янська вирішить кількість української піхоти та грамотність у підходах до її управління. Наразі, навіть попри перевагу росіян у людях, FPV-дронах і наявності безпілотників на оптоволокні, Сили оборони стримують ворожу навалу.
Ольга Кириленко, УП
[UPCLUB]