| ПУБЛИКАЦИИ |
Уже 10 років блогер та журналіст Денис Казанський кожного дня відслідковує та аналізує російську пропаганду, викриваючи її фейки.
"Я, мабуть, найбільш вдячний їхній глядач, найбільш дисциплінований. Напевно, ніхто не дивиться стільки цього контенту, як я. Я бачив абсолютно всі інтерв'ю Стрєлкова. Немає іншого "прихильника" Гіркіна, який би це зробив. Я в цьому впевнений, я на цьому наголошую", – жартує Казанський.
Він народився та виріс у Донецьку, тож знає, як насправді виглядає цей регіон, і детально розповів про нього у своїх книгах "Чорна лихоманка" та "Як Україна втрачала Донбас".
Із початком російської агресії в 2014-му Казанський вимушено переїхав до Києва. Втім, продовжує уважно стежити за життям окупованих росіянами територій та рідного міста.
Як російська окупація змінила еліти Донецької та Луганської областей і вплинула на розвиток цього регіону? Чим російська пропаганда "годує" свого глядача? Та як досліджувати росЗМІ так, щоб не збожеволіти та не повірити в неї самому?
Про все це "Українська правда" поговорила з Денисом Казанським. Нижче – скорочена версія розмови. Повне інтерв'ю дивіться на YouTube УП.
– Ви – один із тих, хто уважно стежить за російською пропагандою та аналізує її. Скільки часу на день ви витрачаєте на перегляд цього контенту?
– Напевно, більше 8 годин на день. Тобто це велика частина мого життя.
На щастя, я вже знайшов людей, які мені допомагають. Є, наприклад, дівчинка, яка віддивляється те, що я попрошу, і нарізає це на фрагменти.
Якби ми жили без постійної російської агресії, напевно, я б досліджував щось інше: був би якимось популяризатором науки, літературознавцем, вів би історичний блог чи писав би про якісь цікаві факти. Але замість цього я вимушений досліджувати шизофреніків. Що поробиш, така наша реальність.
[BANNER1]
– Як вам вдається дивитись російську пропаганду так, щоб не збожеволіти і не почати самому вірити в неї?
– Мене часто запитують: "Як ти ще не поїхав кукухою від цього?"
Але скільки я це не дивився і не слухав, єдина думка, яка у мене з'явилася за весь цей час: "Як, блін, у це можна вірити?! Як на це можна вестися?! Що в цьому, мать вашу, може бути привабливого?!".
Це тупо потік бруду й образ. Вони постійно хочуть над кимось домінувати, когось принижувати, когось змушувати до чогось, позбавляти якихось прав. І коли я дивлюся на того ж Дугіна чи Малофєєва, це просто якась суміш мракобісся, ненависті, антисемітизму та українофобії. Треба геть не дружити з головою, щоб бачити в цьому щось привабливе і вірити в це.
Мені здається, це розраховано на якихось невдах по життю, на людей, які не змогли реалізуватися і їм треба з чогось зловтішатися. Це взагалі б не мало працювати, але воно чомусь працює.
– Який найбільш абсурдний фейк російської пропаганди вам доводилося зустрічати?
– Один із найкращих – про "бойову саранчу".
Десь на Луганщині вони захопили рибне господарство. Там розводили рибу і, відповідно, був якийсь корм, зокрема коники. В сюжеті ці мертві коники лежать на підлозі, їх дуже багато, і жінка у балаклаві розповідає, що це – "генетично модіфікована бойова саранча", яку "спеціально вивели", щоб вона "йшла у бік "ЛДНР" та Росії знищувати рослини". Просто шедевральний сюжет!
Ще була історія, коли жінка з окупованих територій розповідала, як "український льотчик бомбив мирних людей на Донбасі". Каже: "Я смотрю, летит самолет. И пилот смеется. Представляете: улыбается мне і стреляет по нам". Ну, тобто, вони розповідають те, що фізично неможливе! Просто тупа брехня!
І мене це дивує насправді. Можна ж завжди вигадати щось більш-менш правдоподібне. Те, що могло реально бути. А вони іноді, таке враження, навмисно знущаються і просто приколюються, щоб поржати.
[BANNER2]
– Одне із завдань російської пропаганди – створювати не лише ось такі сюжети, але й інформаційний шум, який би перекривав у російському інформаційному полі успіхи української армії.
Операція на Курщині, враження Керченського мосту, удари по військових і промислових об'єктах на території РФ, ліквідація російських військових керівників – як російська пропаганда реагувала на ці операції?
– Не скажу, що вони це якось "гасили". Навпаки, вони це не замовчують, бо замовчати таке не вдасться: всі про це пишуть, відео розлітаються соцмережами. Тому вони просто для цих історій шукають "стрілочників", щоб подати своїй аудиторії ці новини так, щоб відвести будь-які претензії від Путіна.
Наприклад, коли українські дрони влучали в російські нафтопереробні заводи, той же Соловйов волав, що "в цьому винні потвори, які володіють нафтовими компаніями". Кричав: "Чому ви не купите ППО, щоб встановити собі на НПЗ і самим себе захистити?!". Тобто в ударах по НПЗ у них винен директор нафтобази, який не закупив собі умовний ЗРК "Бук" і сам не збив ним всі цілі.
Те, що відбувалось на Курщині, вони теж не могли приховати. Кого в цьому оголосили винними? Строковиків, які втекли. Тобто не Путін винен, не Герасимов, який проспав наступ ЗСУ, а строковики, які здалися без бою. І деякі російські патріоти на повному серйозі записували відео, в яких казали, що цих російських солдатів взагалі не треба обмінювати, бо вони винні.
– Якщо подивитися на російську пропагандистську машину ззовні, як виглядає цей організм?
– Російських пропагандистів можна поділити на дві умовні категорії: придворну пропаганду, – "охранітєлєй", які безпосередньо працюють на Кремль за гроші з держбюджету, і "турбопатріотів", яких фінансують інші "башти Кремля".
Перші кажуть, що влада і Путін праві, що вони все роблять правильно, а всі, хто критикують їх чи чимось невдоволені – вороги. Другі – критикують, але не Путіна, а якихось виконавців, яким кажуть: "Ви дискредитуєте Путіна, приховуєте від нього всю правду! Путіну не доносять, як воно насправді!"
"Охранітєлі" і "турбопатріоти" сваряться між собою, хоча і ті, й інші пропагують війну: "турбопатріоти" пропагують війну без правил, радикальну, а "охранітєлі" – ту війну, "яку скаже Путін".
[BANNER3]
– Наративи російської пропаганди поширюють не тільки росіяни, але й українці, які перейшли на їхній бік. Наприклад, Олег Царьов, Тетяна Монтян, Юрій Подоляка. В чиєму таборі вони зараз працюють і яку роль відіграють?
– Доля розкидала їх по різних таборах. І вони дуже часто воюють, зокрема і між собою.
Якщо подивитися шоу Соловйова, можна побачити багато наших колишніх депутатів: Ігор Марков, Володимир Олійник, Спірідон Кілінкаров. Тут вони були колись впливовими політиками, а там перетворились на клоунів, яким платять 5–10 тисяч доларів (за виступи – УП). "Турбопатріоти" кажуть їм: "Хто ви такі!? Чому ви тут нам щось говорите, якщо свою країну просрали?!".
Тетяну Монтян найбільше ненавидить Соловйов. Він їй присвячує цілі тиради ненависті. Як він тільки її не обзиває: і "космате чудовисько", і "божевільна". На всю Росію її ганьбить постійно, як ганчірку для підлоги бере і возить. Так само критикує Царьова. Каже: "Ти, Олег, свою країну просрав, втік до Росії і ще й відкриваєш свій рот. Сиди тихо".
Тобто ось таке ставлення до них. Вони там перетворилися всі на напівмаргіналів, над якими всі знущаються. Це жалюгідне видовище.
– Ще один проросійський політик, який опинився в Росії в результаті обміну – Віктор Медведчук.
В Україні він мав цілий медіапул, який поширював проросійські наративи. Чи займається він чимось подібним зараз у РФ?
– Він створив організацію "Другая Украина". Це квазіпартія, від якої він час від часу робить заяви. Інколи їх або ж інтерв'ю з ним поширюють державні російські ЗМІ. Але, безумовно, такої медіаімперії, як в Україні, у нього немає.
Якби я був Путіним, я б взагалі Медведчука розстріляв за те, що він зробив. Не розумію, як цій людині можуть досі довіряти. Він мав просто шалені ресурси для реалізації будь-чого: і гроші, і партію, і телеканали, і активи – і просрав просто все. Більшого невдахи, ніж Медведчук, не можна вигадати.
Ставлення до нього в Росії серед російських патріотів – як до пройдисвіта, як до абсолютно брехливої людини, яка "підставила повністю і Путіна, і Росію". Але Путін його з якихось міркувань тримає. Можливо, тому, що це його людина. Дає йому гроші, хоча, гадаю, більшість із них просто розкрадаються по дорозі.
– Де російська пропаганда зараз ефективніша: на телебаченні чи в Телеграмі?
– Вони намагаються її використовувати всюди, де можливо. Просто є платформи, де їх банять, наприклад YouTube, який заблокував багато їхніх радикальних пропагандистів, котрі постійно говорили про ненависть і вбивства. Але те ж саме шоу Соловйова не чіпали.
У будь-якому разі більшість контенту – це груба російська Z-пропаганда, яка про відверту ненависть. Вона постійно має підживлювати злобу в російському суспільстві, щоб у них стискалися кулаки, коли вони це дивляться. І, ми пам'ятаємо, як у 2014 році люди саме після перегляду телебачення записувались у найманці та їхали на Донбас воювати.
Через телеграм-канали вони зараз намагаються впливати не лише на росіян, але й на українців. Для цього створили "Резидент", "Легитимный". Ці канали поширюють лише брехню, і в цьому легко переконатися, бо їхні прогнози не справджуються. Але все одно у них велика аудиторія. Їх хтось у нас читає і досі вірить, що це українські канали з реальними інсайдами.
– Частина російських телеграм-каналів – це так звані воєнкори. Кому зараз вони підпорядковуються і чи змінилася тональність їхніх повідомлень після ліквідації Євгенія Прогожина?
– Є більш-менш офіційні воєнкори: вони працюють на, скажімо так, зареєстровані федеральні ЗМІ і їх регулярно запрошують на зустрічі, наприклад, з Міноборони РФ чи з Путіним; вони з'являються в ефірах російських телеканалів.
А є неофіційні. Вони більш опозиційні й часто пишуть більш об'єктивну інформацію про втрати, про проблеми в російській армії. Через це їх, звісно, нікуди не беруть.
Коли Пригожин ще був живий, у нього був свій пул воєнкорів, які годувалися в його холдинзі "Патріот". Вони дозволяли собі критику Міністерства оборони, Шойгу, нахвалювали "Вагнер" як "настоящий цвет русской армии".
Але з ліквідацією Пригожина вони пішли шукати собі інших господарів. Наприклад, зараз є пул православного олігарха й абсолютного монархіста Костянтина Малофєєва. Це він фінансував ще в 2014 році Стрєлкова та Бородая, тобто фактично фінансував початок війни в Україні. У цього Малофєєва є напівопозиційний канал "Царьград": він публікує критику, але не проти Путіна.
У спецназу Кадирова "Ахмат" є теж свої воєнкори, які пишуть ""Ахмат" – сила", ""Ахмат" – молодці". Тобто помітно, що вони отримують від "Ахмату" зарплату.
– Якщо говорити про російських топпропагандистів, того ж Соловйова чи Симоньян, як війна вплинула на їхні статки та впливовість?
– Їхні перегляди, аудиторія, авторитет серед глядачів зараз падають. Наприклад, програма Соловйова вилетіла з 50 популярних програм у Росії. Це, здається, вперше за довгий час.
А що стосується доходів, капіталів, їхнього впливу в системі російської влади, то, я гадаю, все це зросло.
[BANNER4]
– Росія створює пропагандистський продукт не лише для внутрішньої аудиторії, але й для мешканців українських окупованих територій. Чи є між цією пропагандою різниця?
– Росія ніяк не обмежує своє телебачення і свої федеральні ЗМІ в цих регіонах, тому люди там це так само дивляться. Звісно, є окремі місцеві медіа, але в них приблизно така сама картинка.
Їхнє головне завдання там – показувати, як все "відбудовується", як Росія все зруйноване ремонтує, наприклад, у Маріуполі. Але це теж картинка, яка повністю не відповідає дійсності. Бо є багато будинків, які ніби відбудовуються, але коли заходиш всередину, то місцеві мешканці розповідають: "Дах зняли та кинули, і тепер він тече". Тобто ці "відновлення" заморожені.
Ті будинки, які там справді будують, вони не для мешканців Маріуполя, які втратили своє житло, а на продаж. Тобто ці люди залишились ні з чим. Жоден федеральний канал про це, звісно, не розкаже. У кращому випадку їм дають просто якісь копійчані компенсації, яких не вистачає на нормальні квартири.
– Якщо слідкувати за життям українських окупованих територій у TikTok або Instagram, часто натрапляєш на відео дуже дивних блогерів, на кшталт, "міс "ДНР", Євгена Васильєва з Макіївки чи Кирила Сіріуса з Донецька.
Вони – реальне відображення аудиторії, яка проживає зараз там? Чи все ж таки це просто виняток, і ці люди стали популярним через свій специфічний стиль?
– Вони – відображення того, що Росія зробила з Донецьком. Коли ти дивишся на них, то здається, що це територія якогось постапокаліпсису, де живуть різні фріки та уродці.
Кирил Сіріус – це донецький ріелтор, який робив огляди нерухомості, а потім став робити огляди на кіоски на ринку, шаурму і підробні кросівки.
Женя Васильєв – це людина з генетичним захворюванням. Його відео дуже важко дивитися, бо більша частина його лексики – це мат. До того ж у нього немає зубів. Ось цей хлопець з Макіївки фактично став обличчям і символом цих темних територій.
І ця вся історія насправді також демонструє бідність культурно-політичного життя там.
– Як зараз виглядає так звана еліта окупованого Росією Донбасу?
– Я не впевнений, що слово "еліта" коректне в цьому випадку, бо наскільки окупаційна адміністрація може бути елітою?
Коли там існував період "сірої зони", то представники місцевого криміналітету і бойовиків хотіли вигнати попередні еліти і привласнювали собі їхні активи.
Умовний Захарченко намагався грати в якусь суб'єктність в силу своєї не дуже високої інтелектуальності. Можливо, він повірив у те, що він реально чимось керує, що він – реальний лідер "республіки".
Одна зі сторін його діяльності – створення власної армії. Це була так звана "Республіканська гвардія", яка не підпорядковувалася Росії. Він фінансував її з грошей, віджатих у місцевих підприємців, і вона підпорядковувалася йому, а не кураторам з ФСБ. Плюс Захарченко намагався будувати свою бізнес-імперію.
Зараз є Пушилін, але це ніхто, це просто слимак. Він – людина нікчемних масштабів, яка не відповідає взагалі ні за що, яка взагалі ні на що не впливає. Він не будує ніякі власні армії, він нічого під себе не віджимає сам без наказу.
Велика частина людей на цих територіях – це вже навіть не місцеві, а росіяни. Росія вже не соромиться і просто присилає своїх.
Це люди, які не мають жодного стосунку до Донбасу, але намагаються ним керувати. Чи є вони місцевими елітами? Мені важко сказати, бо мені здається слово "еліта" передбачає якусь суб'єктність.
Чи впливають ці всі гауляйтери на щось? Чи можуть вони самі ухвалювати рішення без вказівок згори? Я так не думаю.
Тому я вважаю, що зараз ці території – регіон без еліт.
[BANNER5]
– Якщо говорити про звичайних людей, які залишаються там, як виглядає портрет середньостатистичного мешканця "ДНР" і "ЛНР"?
– Після 2022 року місцеві створили мем, який добре характеризує нинішній вигляд цих територій: "ЖНР" – "Женская Народная Республика". Тобто там зараз переважно жінки, причому такого вже середнього, передпенсійного або взагалі похилого віку. Так сталося після масової мобілізації чоловічого місцевого населення.
Ця територія пережила гуманітарну катастрофу і продовжує її переживати зараз. Там, де російська армія воює з 2022 року – пустеля: міста перетворюються на якісь села, а села зникають взагалі. Території, які були захоплені Росією до 2022 року, переживають депопуляцію, тому що всім зрозуміло, що там не буде вже нормального життя, ні у складі Росії, ні у складі України, як би це сумно не звучало.
Ще до війни 2014 року це була депресивна шахтарська територія, але тоді ще її можна було врятувати. Зараз цей регіон перетворився на сіру зону, звідки виїхали всі, хто міг, незалежно від політичних вподобань.
Найближчим часом я не бачу жодних взагалі факторів для того, щоб на цих територіях кардинально змінилося життя і настало якесь покращення. Це темні території, які вимирають.
Софія Середа, УП