| ПУБЛІКАЦІЇ |
27 червня президент України призначив екскоординатора проєктів ОБСЄ в Україні Олександра Водяннікова суддею Конституційного Суду. Нарешті – мінімальний кворум в 12 суддів відновлено і суд може працювати.
Із січня робота органу була паралізована через відставку трьох суддів: залишилося 11 членів КСУ із 18. Тож, здавалося б, перемога – суд отримав можливість перейти до розгляду важливих конституційних справ. Проте справжні виклики лише починаються.
У найближчій перспективі до Конституційного Суду можуть надійти питання, які впливатимуть на долю, а в окремих випадках – і на саме існування України. Йдеться про складні й чутливі теми спричинені війною: конституційність виборів під час війни, мобілізація чи угода зі США (або потенційно – іншими країнами) про спільне використання мінеральних ресурсів тощо. Усі ці справи – з категорії високого політичного ризику. І саме КСУ має повноваження надати їм остаточну оцінку.
Тож що стоїть за втратою кворуму у КСУ та які нагальні питання можуть потрапити у порядок денний вже дієздатного органу? Розберемо детальніше далі.
[BANNER5]
Конституційний Суд України перевіряє закони на відповідність Конституції, розглядає подання народних депутатів, а також конституційні скарги громадян. Тобто КСУ є гарантом конституційного ладу та системи стримувань і противаг в країні.
У ключові моменти новітньої історії він відігравав вирішальну роль. Наприклад, у 2021 визнав закон про державну мову конституційним, чим посилив позиції української мови і послабив проросійські сили. Але були й провали. У 2020 році політизований КСУ за ініціативи 48 депутатів ледь не знищив систему електронного декларування, чим спровокував конституційну кризу. Це змусило українську владу разом з європейськими партнерами переглянути правила добору суддів.
Зміна процедури добору суддів КСУ стала першою з семи вимог Європейського Союзу для надання Україні статусу кандидата на вступ. У 2022 році розпочалася робота над реформою. На заміну кулуарному політичному призначенню суддів прийшла конкурсна процедура із ключовою роллю міжнародних експертів.
І хоч перші кроки були обнадійливими, політики знову завели процес у режим гальмування. Офіс президента понад три місяці не призначав жодного із запропонованих Дорадчою групою експертів (ДГЕ) кандидатів, тож Конституційний Суд не міг працювати без кворуму. І от лише із приходом Олександра Водяннікова суд формально відновив роботу.
У складі КСУ все ще бракує шести суддів. Дві вакансії не може закрити Зʼїзд суддів: делеговані кандидати не проходять по критеріях відповідності високим моральним якостям, тобто – бракує доброчесних представників. Ще чотири вакансії не заповнює політична влада, попри надані списки від ДГЕ. Цей борг – за парламентом і Офісом президента.
Таке зволікання створює враження, що політична влада свідомо уникає призначення незалежних кандидатів. Україні й так непросто рухатися до ЄС, тож зараз критично важливо демонструвати здатність швидко і ефективно виконувати свої обіцянки. Затягування із призначенням незалежних суддів – ознака, що комусь вигідно тримати Конституційний Суд недієздатним або підконтрольним, особливо коли вирішуються принципові справи.
[BANNER1]
Одним з найчутливіших питань, якого наразі немає у переліку подань до Конституційного Суду, але яке може виникнути – це вибори під час війни. Чи можна проводити президентські або парламентські вибори, якщо воєнний стан не завершено, а мільйони громадян перебувають на окупованих територіях чи за кордоном?
Конституція чітко забороняє змінювати її положення під час воєнного стану, але не забороняє вибори прямим текстом. Водночас реалії війни – від обмежених можливостей для агітації й голосування до відсутності єдиного виборчого реєстру для внутрішньо переміщених осіб – ставлять під сумнів можливість справжнього, рівного і вільного волевиявлення. Окупація частини територій та безпекові виклики також можуть підривати демократичність і легітимність виборів.
Понад 130 громадських організацій уже заявили: вибори без належної підготовки та без сталого миру можуть спричинити глибоку суспільну дестабілізацію. Якщо політична або безпекова обстановка все ж змусять країну заходити у виборчий процес, тоді КСУ доведеться дати відповідь на питання: чи допустимі вибори у таких умовах, і якщо так – то за яких правових запобіжників?
Ще один чутливий виклик – правовий статус мобілізації. З 2022 року законодавство щодо мобілізації постійно змінюється: від питань щодо того, хто підлягає призову, до підстав для відстрочки чи-то ролі військово-лікарських комісій – у цих сферах досить крихкий баланс між національною безпекою та правами громадян.
У фокусі уваги КСУ може опинитись і угода між Україною та США щодо спільного використання корисних копалин. Попри очевидну економічну доцільність і підтримку партнерів, у майбутньому вона може стати предметом конституційного оскарження. Сумніви можуть виникнути щодо відповідності такої співпраці статтям Конституції, які закріплюють виключне право українського народу на природні ресурси та порядок їх використання.
Повноцінний розгляд таких справ можливий лише за умов стабільного складу суду. Мінімальна кількість голосів для ухвалення рішення Великою палатою КСУ – 10. Тож для того, щоб захистити позитивні реформи в країні чи скасувати неконституційні положення законів, набрати десять голосів із 18 простіше, ніж з 12. До того ж відпустки та лікарняні кількох суддів можуть знову заблокувати роботу КСУ.
[BANNER2]
Ризик зриву реформ – це не гіпотетичний сценарій, а вже реальна загроза, якщо згадати справу про конституційність закону "Про Вищий антикорупційний суд" (ВАКС), яка роками лежить у КСУ без рішення.
Один із аргументів – ніби-то присутність міжнародних експертів у доборі суддів є порушенням суверенітету. Така логіка під прикриттям правової казуїстики насправді влучає в саме серце антикорупційної архітектури держави. Якщо КС визнає міжнародну участь у створенні ВАКСу неконституційною – це поставить під сумнів легітимність цілого антикорупційного блоку. А головне – відкриє шлях для скасування інших конкурсів із міжнародною участю, включаючи відбір до самого КСУ.
І схоже, що саме це зараз і намагаються зробити політики, які воліють зберегти ручне керування: нещодавнє подання до КСУ, ініційоване, зокрема, проросійськими депутатами та частиною "слуг народу", фактично оскаржує участь міжнародних експертів у всіх конкурсних процедурах. Ту саму участь, яку ми погоджували з європейськими партнерами. Ту саму, без якої Україна не отримала б статус кандидата в члени ЄС. 90 громадських організацій вже виступили із закликом зберегти і продовжити участь міжнародних експертів в конкурсних комісіях.
Серед атак на ключові реформи слід виділити також подання щодо скасування медичної реформи, ініційоване депутатами з орбіти ОПЗЖ у 2018 році. Формально – мова йшла про сумнів у конституційності нової моделі фінансування системи охорони здоров’я. Але фактично – це підриває фундамент реформи, яка вперше спробувала поставити пацієнта в центр системи. У 2020 році Конституційний Суд продовжив розгляд справи – в розпал пандемії, коли медична система щойно почала перелаштовуватись на ринкові рейки. Наприкінці 2021 року, від уповноваженої Верховної ради з прав людини поступило аналогічне подання.
Попри те, що справа роками лежала у шухляді, ці подання можуть незабаром розглянути в залі Конституційного Суду. І тоді або під ударом, або під захистом опиниться як логіка фінансування послуг, так і здобутий прогрес у доступності медицини.
[BANNER3]
Ще одне "запилене" питання на столі КСУ – щодо ринку землі. Автори конституційних подань на цю тему, серед яких знову фігурують представники проросійських сил, намагаються через КСУ заблокувати земельну реформу. Ту саму, яку Україна ухвалила після десятиліть політичних баталій та перепон. У 2020 році Конституційний Суд об'єднав кілька таких подань у спільне провадження, але й досі не поставив крапку у цьому питанні.
***
Призначення Олександра Водяннікова виглядає як необхідний, але лише перший крок у правильному напрямку. Так, формально Конституційний Суд нарешті має кворум і може працювати. Але кворум – це ще не повноцінна здатність ухвалювати рішення, особливо з огляду на чутливість і політичну вагу справ, які вже накопичилися в порядку денному. У ситуації, коли один-два голоси можуть стати критичними, мінімальна укомплектованість суду – це ризик постійної нестабільності й потенційного паралічу органу.
Тому нові призначення суддів – не просто бюрократична формальність, а питання національного інтересу. Якщо влада й надалі буде затягувати із призначенням кандидатів, відібраних за прозорою і погодженою з ЄС процедурою, це буде не лише внутрішній провал. Це стане сигналом для наших європейських партнерів: Україна не здатна виконувати навіть ті реформи, які сама обіцяла як передумову для кандидатства.
Вступ до Євросоюзу для українців вже не просто політична мрія, а питання виживання. Репутація держави, яка реформується лише "з-під палиці" створює ризик для дотримання стратегічного курсу, а значить і для підтримки та захисту майбутнього.
Михайло Жернаков, виконавчий директор Фундації DEJURE
Карина Гасимова, адвокаційна менеджерка Фундації DEJURE