| ПУБЛІКАЦІЇ |
Парламент призначав позачергові вибори в Києві кілька разів. Аби до міськради пройшли "потрібні" політики, неодноразово змінювалася виборча система й запускалися політичні спецпроєкти. Київрада спромоглася побороти кнопкодавство, але жодна з фракцій, яку залишали депутати, так і не змогла мобілізувати киян, щоб їх відкликати.
Як і за часів Черновецького, у столиці не вщухають бої під парканами незаконних забудов. Депутати місцевих рад управляють землею, підприємствами та бюджетом громади. Вони повинні працювати над тим, щоб жити в місті ставало комфортніше й столиця була привабливішою для туристів.
За рік до місцевих виборів Громадський рух ЧЕСНО вирішив проаналізувати, що вдалося змінити в місцевому самоврядуванні протягом останніх 10 років, а які проблеми Київ так і не зміг подолати.
Київрада – одна з небагатьох рад, яка має вже 8-ме скликання. У решті місцевих рад нині здебільшого тільки 7-ме. Протягом останніх 10 років Київ двічі пережив позачергові вибори.
За мерства Леоніда Черновецького на сесіях міськради часто відбувався дерибан землі. Цей мер уславився тим, що повідомив про своє бажання злітати на Марс із котом Яшею, через що дістав прізвисько "Льоня-Космос".
Тогочасна прем'єр-міністерка Юлія Тимошенко, яка хотіла посилити позиції "Батьківщини", оголосила війну Черновецькому та "всій цій камарильї" і двозначно сказала, що вибори мають призначити до Дня космонавтики.
А тодішній очільник МВС Юрій Луценко під час засідання РНБО на Банковій побився з Черновецьким. Майбутній генпрокурор згодом недвозначно натякав членам команди мера, що на них чекає.
Але ніхто так і не сів, хоча Черновецького повідомили про підозру.
Команда Тимошенко робила ставку на те, що після Майдану 2004 року завдяки тому, що діяла пропорційна виборча система, можна буде зняти з посади не лише Черновецького, а й переформатувати більшість у Київраді.
2008 року парламент призначив позачергові вибори депутатів Київради та міського голови. Проти Черновецького виставили віцепрем'єра Олександра Турчинова, а також Віталія Кличка. За результатами виборів рейтинг Черновецького виявився вдвічі вищим, ніж у Турчинова. Його блок теж переміг на тих виборах.
Тимошенко заледве змогла оговтатися після поразки, а пропрезидентський блок Віктора Ющенка "НУНС" не подолав і 3% бар'єр у місті, де ще кілька років тому Майдан скандував: "Ющенко, ТАК!" Навіть комуністи набрали більше голосів.
Черновецький тріумфально заявляв: "Я мэр города Киева. И глава администрации... Кто мэр сегодня? Я! Точно я! А был кто-то до меня? По-моему, никого не было... Отправить меня в отставку невозможно".
Але ці заяви були під час правління Ющенка. Коли президентом обрали Віктора Януковича, він зробив неконституційне призначення – і на чолі КМДА став Олександр Попов, хоча цю посаду, згідно з висновками Конституційного Суду України, мав обіймати виключно обраний громадою міський голова.
Черновецький призначення не оскаржував, про що заявив публічно, а 2012 року сам тихо пішов у відставку з посади мера.
Майже 10 років по тому, коли президентом став Володимир Зеленський, питання заміни очільника КМДА з обраного киянами мера на потрібну Банковій кандидатуру знову стало актуальним.
Тож цей механізм так і не еволюціонував за 10 років. Хоча новий законопроєкт про столицю обіцяє голові КМДА повноваження префекта, але станом на кінець 2019 року він не пройшов друге читання у ВРУ.
Читайте також: Ким призначили однокласника Тищенка та які домовленості в Кличка із Зеленським
Вибори 2008 року довели, що столиця може не корелювати з рейтингами партій на загальнонаціональних виборах. Тому 2014-го, уже після Революції Гідності, вирішили підстрахуватися іншою виборчою системою – змішати списки з мажоритаркою.
Мажоритарки не було у столиці з 2002 року. Тобто двічі поспіль кияни обирали депутатів за партійними списками. Але ризикувати ніхто не хотів.
Парламент частково повернув механізм 1990-х.
Владі потрібно було завести до міськради лояльних до себе фігурантів антикорупційних розслідувань (ФАРів) і гречкосіїв, які надалі могли б просто "засіяти" округ і вчинити підкуп виборців.
З цією ж метою 2019 року ВРУ зберегла мажоритарку і для парламентських виборів, саботувавши протягом 5 років голосування за Виборчий кодекс, який був частиною коаліційної угоди після Революції Гідності.
Проте на той час виборча система залишала шанс пройти до Київради й новим партіям.
Прохідний бар'єр був низьким – 3% (для порівняння: у парламенті – 5%). Це доволі прогресивний крок, адже тоді менше голосів виборців "марнуються". По кілька мандатів не без бою вперше отримали "ДемАльянс" і "Громадянська позиція".
Мажоритарку взяв "УДАР" – 47 із 60 мандатів, тобто понад 78%. Причому сама партія набрала лише 40% голосів.
Тобто, якби виборча система була цілком пропорційною й не ввели мажоритарний компонент, "УДАР" мав би значно менше депутатів у раді, а отже, створити коаліцію після виборів було б складніше.
Київрада 7-го скликання пропрацювала лише 2 роки. Разом з рештою місцевих рад столиця обирала новий депутатський корпус 2015 року. Цього разу правила гри були однаковими для всієї країни – мажоритарку знищили.
Хоча кандидати й далі балотувалися в округах, але потрапляли вони до ради тільки в тому разі, якщо їхня партія подолала 5% бар'єр.
Порівняно з 2014 роком "ДемАльянс" здобув 4,5% голосів, тобто наростив підтримку, однак після підвищення прохідного бар'єра не отримав у Київраді жодного депутата.
Від партій-переможниць до ради проходили ті кандидати, чий внутрішньопартійний рейтинг був найвищим у списку.
Були округи, які не одержали депутатів у раді, бо там внутрішньопартійний рейтинг навіть представників прохідних партій був занизьким.
Така система дала збої для влади. Найбільшою драмою для Кличка стала кадрова втрата. Через низький рейтинг не пройшов колишній секретар Київради Олексій Резніков, який мав юридичну освіту та досвід ведення сесій міськради.
Після запровадження такої виборчої системи були ради, де зі списків викидали людей десятками, аби пройшла потрібна людина. Так учинила партія Геннадія Кернеса в Харкові.
Читайте також: Як партії роблять з виборів фарс
Проте в Київраді до таких кроків вирішили не вдаватися. Секретарем ради став Володимир Прокопів, якому в перші дні роботи допомагав освоїтися Резніков.
Нова система виборів, яка "вбила" мажоритарку, змусила політтехнологів у Києві працювати в іншому напрямку.
Потрібно було знайти проєкт, який допоміг би завести до ради фігурантів антикорупційних розслідувань і гречкосіїв.
І тут у пригоді став колишній мер Києва Олександр Омельченко, який за часів Черновецького випав з політичного поля столиці.
Він узяв до своєї партії "Єдність" людей екснардепа Віктора Пилипишина, який голосував за диктаторські закони 16 січня 2014 року, та команду екснардепа, фігуранта антикорупційних розслідувань Олександра Супруненка. До партійного списку "Єдності" потрапили й люди з команди Черновецького.
У Київраді фракція Омельченка по суті утворила з БПП "Солідарність" негласну коаліцію.
"Єдність" майже завжди голосує "за". Навіть частіше, ніж БПП. Найбільш опозиційно поводиться фракція ВО "Свобода" – у неї один з найвищих рівнів опозиційності, які Рух ЧЕСНО фіксував в Україні.
2015 року "Солідарність" узяла 52 мандати, а "Єдність" – 15. Разом вони мали 67 голосів за необхідного 61 (загальна кількість депутатів – 120). Наразі нардепи планують зменшити кількість депутатів Київради до 80.
Читайте також: Як змінився законопроєкт "Про столицю" після внесення правок
Досі не відомо, чи збережеться чинна система місцевих виборів і 2020 року. Якщо так, то результати цьогорічних парламентських виборів у Києві дають приблизне розуміння того, які партії на сьогодні можуть подолати 5% бар'єр.
Столична земля є найдорожчою. Проблема дерибанів і незаконних забудов не зникла навіть після Черновецького.
Нинішній нардеп від "Опозиційної платформи – За життя" Вадим Столар, який фігурував в афері "Еліта-Центру", значно посилив свій вплив.
2015 року він негласно очолив виборчий штаб БПП у Києві. Пов'язані зі Столаром і Черновецьким люди були у виборчому списку "Солідарності" та стали депутатами Київради.
Журналісти "Схем" неодноразово зауважували появу Столара на Банковій за президентства Порошенка. Вони повідомляли, що Столар, який не обіймав тоді жодної державної посади, відповідає за кадрові призначення у столиці.
Тож від зміни влади (мера, більшості в раді) в Києві може мало що змінюватися, якщо ціннісно в команді залишаються все ті ж фігуранти журналістських антикорупційних розслідувань.
Тим часом Рух ЧЕСНО фіксував події на скандальних забудовах у столиці. Значна частина з них була погоджена ще за мерства Омельченка.
Після перемоги Зеленського ЗМІ назвали нового куратора столиці. Ним став Андрій Вавриш.
Знайти декларації депутатів місцевих рад було майже нереально до початку 2015 року. Закон вимагав, аби вони подавали декларації роботодавцю, який не був зобов'язаний надавати їх на вимогу журналістів.
Київрада стала першою радою в Україні, яка своїм рішенням зобов'язала депутатів подати декларації для оприлюднення їх на сайті міськради. Цю ініціативу просували депутати від "ДемАльянсу".
Так з'явилися перші декларації за 2014 рік. Але не всі обранці поспішали виконувати це рішення, хоча підтримали його одностайно.
Після такої еволюційної зміни Рух ЧЕСНО невідкладно проаналізував для киян доходи та статки депутатів, підрахував, у кого з них найбільше нерухомості, а кому нема де жити. Наступного року знову 10% депутатського корпусу не подали декларацій.
Згідно з результатами соцопитувань, які провела соцгрупа "Рейтинг", електронне декларування українці вважали одним із найбільших здобутків України за 2016 рік, як і перемогу Джамали на "Євробаченні".
Е-декларації показали не лише статки депутатів, а й їхнє цінне нерухоме майно: коштовності, картини, ікони, шуби, годинники тощо.
Також стало зрозуміло, хто з-поміж обранців під час придбання чи продажу авто мінімізує податки й купує дорогий транспортний засіб лише за 149 тис. грн, щоб уникнути фінансового моніторингу.
2020 року порушення Конституції України через неперсональне голосування все ще залишається неабиякою проблемою парламенту.
Навіть монобільшість "Слуги народу" за майже пів року так званого "турборежиму" не спромоглася запустити вже наявну в сесійній залі систему "Рада-3", яка змусить нардепів тримати під час голосування двома руками одразу дві кнопки, а не бігати поміж рядів і натискати на кнопки за своїх колег.
Віталій Кличко впровадив у Київраді сенсорну кнопку в умовах, коли розумів, що йому має вистачити голосів для ухвалення рішень. Як і е-декларування 2015 року, застосування сенсорної кнопки стало постмайданівським здобутком.
Запуск єдиної на той час в Україні системи, яка унеможливлює кнопкодавство, відбувся перед виборами 2015 року.
Але навіть за наявності більшості проблемою стала не відсутність голосів, а... пунктуальність депутатів. Секретар Київради Володимир Прокопів скаржився Руху ЧЕСНО, що через запізнення депутатів доводиться дуже довго чекати, коли прибіжать ще 10-15 обранців громади, аби з'явився кворум.
Після того, як депутати Київради усвідомили, що Рух ЧЕСНО моніторить їхню відвідуваність на підставі письмової реєстрації, вони почали реєструватися на сесіях і тікати. А це знов-таки за умови браку голосів впливає на те, чи буде ухвалене рішення.
Тобто за письмовою реєстрацією політик нібито присутній, але свою картку у слот для голосування він не вставляє.
Хай там як, але, відколи в Київраді з'явилася сенсорна кнопка, було виявлено один-єдиний факт неперсонального голосування.
2016 року під час сесійного засідання до зали зайшов помічник депутата Костянтина Ялового ("Єдність") і неодноразово проголосував за його колегу з фракції Ігоря Кісільова, який наразі є нардепом від ОПЗЖ. Порушника звали В'ячеслав Боядін.
Секретар Київради поставив на повторне голосування всі рішення, які були прокнопкодавлені. Такого ніколи не відбувалось у стінах парламенту.
У результаті комісія рекомендувала Кличкові звернутися до правоохоронців. Помічника-порушника було звільнено.
2015 року виборці набули права відкликати депутатів, які прогулюють, не звітують або не виконують їхніх доручень.
Тоді Громадський рух ЧЕСНО критично оцінив норму закону, що дає право остаточно вирішувати долю депутата саме партії, від якої він висувався. Адже партії можуть покривати прогульників і тих, хто не звітує.
Парламентські партії, які запроваджували цю норму, дбали насамперед не про виборців, а про партійний інтерес – хотіли здобути контроль над депутатами, яких завели до рад, для унеможливлення такого явища, як "тушкування".
Проте, як показали останні 5 років, самі ж політсили у столиці не змогли скористатися цим механізмом.
У Київраді 2018 року трапився унікальний випадок: уся фракція "Самопоміч" саморозпустилася. А це була друга за розміром фракція в раді столиці.
Це сталося через внутрішньопартійний конфлікт, коли одного з депутатів партія "Самопоміч" звинуватила в тому, що Київрада проголосувала за відведення землі особам, наближеним до депутата Романа Марченка, а членів фракції – у тому, що вони не запобігли корупційній схемі.
Марченка партія навіть пообіцяла відкликати.
Для цього потрібно було провести збори виборців у складі щонайменше 400 осіб, сформувати ініціативну групу, яка впродовж 30 днів мала зібрати майже 4600 підписів (визначається від кількості виборців, які проголосували за прохідні партії, поділеної на 120 мандатів).
Але Марченко досі залишається позафракційним депутатом Київради.
Ті ж, хто пішов із фракції, утворили депутатську групу "Київська команда", і їх теж ніхто не намагався відкликати.
Щоправда, фракція "Самопоміч" згодом відродилася: у ній стало лише 2 депутатів (а було 22).
Після того, як двоє представників "Київської команди" потрапили до парламенту від "Голосу", фракція "Самопоміч" отримала ще двох депутатів, які просунулися за списком. Якби партія відкликала всіх 20, то не втратила б другу за розміром фракцію в Київраді.
Після президентських виборів депутати почали залишати інші фракції, як-от БПП "Солідарність", "Батьківщина", "Свобода".
Але навіть "Свобода", яка в інших містах домагалася відкликання та ініціювала цю процедуру, аби позбутися тих, хто порушив партійну дисципліну, у Києві зробити це не спромоглася.
Голова фракції Юрій Сиротюк заявив, що їх просто не пропускатимуть до сесійної зали, хоча закон дає можливість зібрати підписи виборців і відкликати депутатів.
Це ще один сигнал для законотворців, що законодавче поле потребує змін перед наступними місцевими виборами.
У профільному комітеті ВРУ вже розглядають зміни до закону, згідно з якими депутати, які пропускають засідання, автоматично втрачатимуть мандат. Це частково розв'яже проблему виборців, котрі через прогули обранця не мають свого представника в раді.
Проте власним безсиллям геть усі партії, які представлені в Київраді та від яких утекли депутати, засвідчили, що вони не здатні мобілізувати виборців, аби позбутися тих, кого самі ж вважають причетними до корупції або зрадниками партійних інтересів.
2020 року кияни знову вирішуватимуть, кому віддати в руки владу. І до свого вибору вони повинні поставитися відповідально.
Ірина Федорів, Рух ЧЕСНО, для УП