| ПУБЛІКАЦІЇ |
20 листопада 2018 року сталася несподівана річ. Депутатів Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна виключили з фракції "Опозиційного блоку".
Для тих, хто хоч щось тямить в українській політиці, це було нечуване. Цю подію можна було б порівняти хіба з тим, якби Віктора Медведчука виключили з СДПУ(о) чи Петра Порошенка – з "Блоку Петра Порошенка".
З давніх політичних давен Партія регіонів і її наступник "Опозиційний блок" складалися із двох рівновеликих груп.
Перша група – умовні "донецькі/промисловці", де об'єднувались люди і партнери олігарха Ріната Ахметова. Туди, наприклад, входять Вадим Новинський, Олександр Вілкул, Юрій Воропаєв, Тетяна Бахтєєва. Всі вони лишились в "ОБ".
Друга підгрупа – умовні "газовики", серед яких головними були олігархи Дмитро Фірташ і Сергій Льовочкін. Брендфейсом цієї групи є Юрій Бойко. Разом з групою Медведчука-Рабіновича вони тепер складають основу "Опозиційної платформи – За життя".
Буденне виключення з фракції "ОБ" двох "газовиків" насправді означало тектонічний зсув у таборі колишніх "регіоналів". Найцікавіше, що ахметівське крило вирішило порвати із Бойком-Льовочкіним на фоні переговорів про велике об'єднання "Опоблоку" з партією "За життя" Вадима Рабіновича і Віктора Медведчука.
Перемовини мали привести до висування єдиного кандидата на президентські вибори і до спільного походу сил "Юго-Востока". Вони тривали кілька місяців і, здавалося, навіть почали давати результат.
Але в цей момент Бойко і Рабінович оголосили про створення "Опозиційної платформи – За життя".
Саме після цієї заяви лідерів "газовиків" і попросили на вихід з ОБ. Стало зрозуміло, що ніякого єдиного кандидата і єдиної партії не буде.
Сергій Льовочкін заявив, що його вигнання – це "похорон "Опозиційного блоку". Але злукавив. Насправді переговори про об'єднання партій тривали: і під час президентської кампанії, і особливо активно після того, як Зеленський став президентом.
Закінчились вони всього за кілька днів до моменту, коли партії, за законом, мусили проводити з'їзди та оголошувати свої списки.
І закінчились нічим.
"Українська правда" вирішила розібратись, чому партії Фірташа-Льовочкіна, Рабіновича-Бойка та Ахметова не зуміли домовитись про об'єднання, як вони тепер ведуть свої кампанії та на що розраховують після виборів.
Подкаст "Кляті питання" доступний всюди: Apple Podcasts, Google Podcasts, Spotify, Castbox, Breaker, Pocket Casts, Overcast, RadioPublic, Anchor.
Побутує думка, що союз "газовиків" і "донецьких" розвалив Віктор Медведчук. Перефразовуючи відому приказку, Болівар не витримав трьох.
Це було б дуже зручним поясненням, і частково так і є. Але насправді ситуація набагато складніша. Є одразу кілька причин напіврозпаду "регіоналів", кожна з яких зіграла свою роль.
Причина перша – особиста неприязнь
Від самого початку створення ПР групи "донецьких" і "газовиків" не дуже ладнали. Вони боролись за впливи в партії, а пізніше – на президента Януковича. З тих часів, наприклад, триває ворожнеча між Борисом Колесніковим та Льовочкіним, яких досі коробить від згадки одне про одного.
Не в захваті від ідеї об'єднуватись із Бойком і Медведчуком були і менші партії, які злились з ахметівським крилом "Опоблоку". Наприклад, один із лідерів партії "Відродження" Віталій Хомутиннік зізнався, що навіть не розглядав варіанту об'єднуватись із "Життям", як він називає партію Льовочкіна-Медведчука.
"Команда, яка зараз іде від "Опозиційного блоку", – це люди або з промисловості, або з бізнесу, або мери. Тобто люди, які щось створюють. А хто у "Життя" творець? Рабінович щось створив? Чи Медведчук? Чи Бойко? У мене навіть думки не було, що ми можемо рухатись туди", – переконував Хомутиннік.
[BANNER1]Його словам можна вірити тільки частково. Але у політиці особисті конфлікти часто відходять на другий план.
Так колись було у Льовочкіна з Нестором Шуфричем, потім з Рабіновичем, так сталось і з Льовочкіним та скандальним забудовником Вадимом Столаром. До останнього часу між ними йшла справжня непублічна війна, яка, проте, не завадила Столару зі своїми людьми зайти у список ОПЗЖ.
Але нікому не вдалося розв'язати особистий конфлікт головних спонсорів Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа. Причина – Фірташ вдався до недопустимого в колі "старих еліт" кроку. В ході судової тяганини навколо "Укртелекому" він добився арешту квартири, де жила сім'я Ахметова.
Після цього Рінат Леонідович перестав бачити у Дмитрі Васильовичі партнера.
"Новинський до останнього ходив до Льовочкіна і Медведчука, і їм навіть вдалося домовитись. Але Новинський "пішов думати" і не повернувся – Ахметов сказав "ні". Та й Ахметов патріот", – розповідає УП один із високопоставлених співрозмовників, знайомий з ходом переговорів.
Читайте також: Голос Кремля. Кого Фірташ, Льовочкін і Медведчук взяли у список
Причина друга – зміна балансу сил
Восени 2018-го, на перших переговорах про об'єднання у "партію на трьох", обговорювали розподіл списку порівну – по 33% кожній групі.
Але тоді в групі Ахметова, яка завжди виступала титульним фінансовим донором, не розуміли, для чого їм 33% у спільній партії, якщо вони уже мають 50% в "ОБ", а в теорії можуть отримати 100% власної партії.
Гроші у цієї групи були, рейтинговий канал "Україна" теж. Основа партійної структури по країні так само орієнтувалась на ахметівців. І вони вирішили спробувати зіграти у власну гру.
"Головне – не сильно програти на президентських виборах. А до парламентських ми підтягнемось", – пояснював тоді логіку дій один із лідерів ахметівського крила "ОБ".
Але ця ставка не зіграла. Головний стратег "газовиків" Сергій Льовочкін несподівано усіх переграв.
Льовочкін відповідав за медійну роботу "Опоблоку" з 2014 року. І усі партійні ресурси останні 5 років він витрачав для одного – розкрутки свого кандидата Юрія Бойка. За час від останніх парламентських виборів саме Бойко став обличчям, символом, емблематичним зображенням "Опоблоку".
[BANNER2]І коли ахметівцям довелося розкручувати свого кандидата і свою партію, процес цей виявився дуже складним.
По-перше, рейтинг каналу Ахметова має специфічну природу. Його проросійські глядачі дивляться на "Україні" російські серіали. Свої проросійські новини, як показують рейтинги партій, вони дивляться на "Інтері" і "112".
По-друге, базовий для обох груп "опозиціонерів" електорат живе на Півдні і Сході. За своєю природою він дуже консервативний. Виборцю "оппо" набагато простіше проголосувати за знайомого Бойка, ніж розбиратись, чому раптом той перестав бути "нашим".
Тепер, коли через півроку після осінніх нарад ахметівці прийшли з пропозицією про "33% кожному", то їм було сказано, що це забагато.
"А що вони нам можуть дати? Грошей у нас вистачає. Людей теж. Канал "Україна"? Це добре, але це не коштує третину партії", – розводить руками один із лідерів "ОПЗЖ".
Причина третя – рука Кремля
У цьому місці історія стосунків "опозиціонерів" набуває трагікомічних нот. І в "Опоблоку", і в "ОП – За життя" головний меседж – відновлення миру на Донбасі і нормалізація стосунків з Росією.
От тільки Росія готова говорити далеко не з усіма з них.
"Росіяни нам сказали: хлопці, як ви збираєтесь налагоджувати стосунки з нами і берете у список у людей, проти яких ми запровадили санкції? Новинський під санкціями. Вілкул під санкціями. Мураєв під санкціями. Яке об'єднання?" – розповідає один із топів "ОПЗЖ".
В "Опоблоці" справедливо бідкаються, що списки на російські санкції складались у Києві і, швидше за все, у штабі "За життя". Там цього не спростовують, а тільки співчутливо розводять руками.
Ба більше, навіть російські державні телеканали критикують "Опозиційний блок", називаючи його "партією, головна мета якої – відібрати голоси в "Опозиційної платформи – За Життя".
Тож тепер таким в душі "русским" людям, як Вадим Новинський чи Євген Мураєв, не випадає сподіватись на підтримку Росії. На зустрічі з Медведєвим та Міллером їздять інші, а їм тільки й лишається, що бути простими "українськими патріотами".
Базуючись на таких вихідних даних, обидва "крила реваншу" будують свої передвиборчі кампанії та складають плани.
Нинішня виборча кампанія партії "Опозиційна платформа – За життя" мало чим відрізняється від кампанії Юрія Бойка на президентських виборах.
Восени їхній виборчий штаб "продавав" виборцям кандидата, який своїм виглядом, манерами і проросійськими поглядами мав нагадувати Віктора Януковича. Штаб спеціально придумав цю "фішечку", щоб електорат президента-втікача по старій пам'яті голосував за Бойка.
[BANNER3]Єдина різниця – восени він був кандидатом у президенти, тепер – кандидат у прем'єри.
"Ми ведемо кампанію – голосуй за прем'єра. Для нас це не так парламентська кампанія, як прем'єрська", – пояснює УП джерело у штабі "ОПЗЖ".
Якщо вірити останнім соцдослідженням КМІСу, близько 12,8% українців хочуть бачити Бойка прем'єром. У цій ситуації є одна жирна маніпуляція: Бойко не може бути прем'єром, адже підпадає під дію закону про очищення влади. До втечі Януковича він обіймав посаду віце-прем'єра.
В ідеї з "кандидатом у прем'єри" з'явився несподіваний противник – Вадим Рабінович. Він поступився Бойку на президентських виборах, віддав йому перше місце у списку. Тепер Рабінович не розуміє, чому він ще має працювати на те, щоб Бойко отримав крісло прем'єра.
Крім хиткого меседжа про прем'єра, стратегія "ОПЗЖ" на парламентських зводиться до двох слів: мир і тарифи. А реалізується вона через монопольний доступ до головного російського ресурсу – Володимира Путіна.
"Ми показуємо виборцям: у нас є Медведчук, тільки ми можемо напряму домовитися з Путіним про мир. З іншого боку: у нас є Бойко – тільки ми напряму можемо домовитися з Росією про прийнятні ціни на газ", – розповідає джерело у штабі "опозиціонерів".
Для посилення цих меседжів та "вау-ефекту" у проросійських виборців Віктор Медведчук та Бойко регулярно літають у Москву, де у теплій атмосфері зустрічаються з російським керівництвом. "Традиційно" їхні польоти припадають на останній тиждень перед виборами, щоб досягти максимального ефекту до дня голосування.
На президентських виборах московський вояж дав Бойку плюс 2-3% до рейтингу. Ця проросійська активність може спрацювати і на парламентських виборах. За останніми соцдослідженнями, партію Бойка-Медведчука готові підтримати близько 13-14% серед тих, хто вже визначився з вибором.
За стратегією партії "Опозиційна платформа – За життя" стоїть колишній глава Адміністрації Януковича Сергій Льовочкін. Він є й головним штабним ідеологом.
Керувати штабом Льовочкіну "допомагає" Вадим Рабінович, який фонтанує креативом.
"Льовочкін системно приходить на засідання штабу, "нарізає" завдання для працівників і технологів. Рабінович більше імпульсивний – він може прибігти з якоюсь божевільною ідеєю і її всім нав'язувати", – привідкриває залаштункові нюанси один зі співрозмовників УП в "ОПЗЖ".
Окремою ділянкою роботи штабу партії Бойка й Медведчука є боротьба з колишніми однопартійцями з "Опоблоку".
Завдання – пояснити виборцям, що, мовляв, "ці опозиціонери ні про що не зможуть домовитися з Росією, адже всі вони перебувають під санкціями".
Саме такий меседж активно розганяється по мережі. Цю тезу з ефіру в ефір проносять "експерти" та "журналісти" каналів Медведчука і Льовочкіна.
Ситуація в ахметівському "Опозиційному блоці" далеко не найкраща. У червні цю політсилу були готові підтримати близько 2% виборців.
Для посилення позицій крило Ахметова об'єдналося з кількома мікропартіями: "Довіряй ділам" Геннадія Труханова та Геннадія Кернеса, "Відродження" Віталія Хомутинніка та Євгена Геллєра і партією "Наші" Євгена Мураєва.
За задумом керівників "ОБ", таке об'єднання мало додати синергії і продемонструвати виборцям єдину партію "успішних господарників та промисловців" на Південному Сході.
Однак електоральних балів це розширення "Опоблоку" практично не додало. Наразі рейтинг партії коливається в межах 3%.
[BANNER4]Цьому сприяє одразу кілька тактичних помилок самих "опозиціонерів".
По-перше, лідери партії Вадим Новинський та Борис Колесніков балотуються у Верховну Раду не за списками. Вони змагатимуться на округах: Новинський у Маріуполі на 57-му, а Колесніков – в Донецькій області на 49-му. Такі дії демотивують членів партії на низах, які бачать, що їхні лідери не вірять у перемогу.
"Ми казали їм, що це поганий сигнал для партійців. Але Вадик прийшов і каже, що "мені старці сказали іти по округу". Для нього це все серйозно", – розповідає один із членів списку "ОБ".
По-друге, на Сході Труханов і Кернес перестали бути беззаперечними авторитетами. Частина їхнього електорату не може пробачити підтримку Петра Порошенка на президентських виборах.
"Ми теж думали об'єднуватися з Трухановим і Кернесом, але наші фокус-групи показали, що робити цього не можна. Мешканці Півдня і Сходу терпіти не можуть Порошенка. А згадайте, Труханов і Кернес за нього відкрито агітували. Через це вони не сприймаються нашим ядром", – розповідають джерела у штабі конкурентів із "ОПЗЖ".
За даними УП, стратегією і тактикою кампанії "Опоблоку" займаються кандидати у депутати особисто: Вілкул, Мураєв, Геллєр та інші.
У піарі їм допомагає директор СКМ зі зв'язків з громадськістю та комунікацій Наталія Ємченко, яка ще минулого року була дотична до виборчої кампанії Олега Ляшка.
"У нас завжди була єдина стратегія: мир і децентралізація. Ця стратегія в нас існує ще з часів Миколи Яновича і Віктора Федоровича. Але вони, на жаль, не розуміли, що свого слова треба дотримуватися", – пояснює телефоном один з найвпливовіших членів "Опоблоку". Розмова з ним кілька разів переносилась, бо співрозмовник був на окрузі "за кермом у селі".
***
Поки що "Опоблок" і "ОПЗЖ" вирішують різні задачі.
Партійці Ахметова борються за право пробитись у Раду за партійними списками. І зробити їм треба, судячи з рейтингів, майже неможливе: за останній тиждень кампанії їм потрібно збільшити свій рейтинг мінімум на третину.
І це при тому, що їхні колишні однопартійці із "За життя" з екранів усіх своїх телевізорів роблять все, щоб "ОБ" взагалі не пройшов.
"ОПЗЖ" у наступну Раду заходить точно і, швидше за все, – на другому місці. Тут жодних несподіванок не буде, ця снігова куля докотиться сама собою.
Але у Льовочкіна-Медведчука-Рабіновича з'явилась куди важливіша мета – збити запал президента Володимира Зеленського.
Цей процес, поки досить обережний, можна спостерігати на вечірніх інтерв'ю Рабіновича та Медведчука своїм каналам. Перед другим туром президентських виборів Рабінович годинами розповідав на 112 і NewsOne, як добре житиме Україна, якщо обере Зеленського.
Але як тільки українці обрали його президентом, лідера "ОПЗЖ" як підмінили. Спершу м'яко і з посмішкою, але з кожним днем все жорсткіше Рабінович громить на ефірах дії і позицію Зеленського, ліпить із нього "нового Порошенка".
Першим тестом для Зеленського стала ідея про телеміст з Росією. Скоро такі "мости" почнуть зводити в найнесподіваніших для президента місцях.
Вся суть цього "великого медійного розвороту" уміщається в одну фразу Віктора Медведчука, сказану в інтерв'ю своєму ж каналу: "Порошенку не вдалося нав'язати всій країні свого погляду на історію, мову, віру. Не вдасться це і Зеленському".
Роман Романюк, Роман Кравець, УП