| КОЛОНКИ |
Давно, в 1997 році, під час приєднання України до Європейської конвенції з прав людини українські правозахисники мріяли про те, як оновиться українське судочинство шляхом використання правових позицій Європейського суду з прав людини. Потім ці очікування втілились в статтю Закону "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої правові позиції Європейського суду використовуються як джерело права в Україні.
Був певний спротив з боку суддівського корпусу, який вважав, що українського законодавства достатньо для ефективного захисту прав людини в Україні, але тут до прогресивних правозахисників приєднався парламент України, який в усіх нових процесуальних кодексах передбачив, що правові позиції ЄСПЛ все ж мають використовуватись. Але потім… потім була вказівка Верховного суду: жодне рішення українських судів не може бути винесено без посилання на рішення Європейського суду. А опісля були переклади вибраних рішень ЄСПЛ для полегшення використання в роботі судді.
Так сучасний "скальпель" для найточніших операцій перетворився на звичайний кухонний ніж, іноді досить тупий…
Чому ж затупився цей ніж? Тому що правові позиції, які напрацьовані найвизначнішими професіоналами Європи, використовуються іноді недолуго, іноді не до місця, а іноді просто з іншим контекстом, ніж передбачалось.
Лише декілька цифр. Я проаналізувала рішення Вищого антикорупційного суду і Апеляційної палати ВАКС з 1 січня 2024 року. Чому тільки ВАКС і АП ВАКС? Тому що до цих судів прикуто найбільшу увагу суспільства з огляду на їх юрисдикцію, а також тому, що це судді, які були відібрані вже через значний проміжок часу, що минув з дня приєднання до Конвенції з прав людини, відповідно, які вже точно орієнтуються в цьому питанні.
Станом на 1 вересня 2024 було винесено 41 вирок, 5747 ухвал. З вказаних рішень 699 посилались на ті чи інші рішення ЄСПЛ. Правники зрозуміють, чому не викликає здивування кількість посилань на рішення ЄСПЛ в справі "Нечипорук та Йонкало проти України". Таких посилань 255. Практично всі однакові. З огляду на це, а також те, що видатні адвокати (Семен Ханін, наприклад) вже висловились щодо правильності таких посилань, зупинятись на цьому не бачу потреби. Це просте копіювання тексту, яке використовується частіше за все із обвинувальним ухилом. Дивуюсь, чому про це ще не висловився сам Європейський суд, але мабуть дочекаюсь і такого, коли ЄСПЛ аналізуватиме, чи правильно його зрозуміли в Україні.
Я ж хочу показати, як спотворено правову позицію, висловлену в справах "Салов проти України" та "Проніна проти України". Почну з другої справи, хоча вона й не стосується кримінальних проваджень. Заявниця в справі "Проніна проти України" у березні 2000 року звернулась до суду з позовом до місцевого управління праці та соціального захисту населення. У своєму позові заявниця стверджувала, що відповідно до статті 46 Конституції та статті 19 Закону "Про пенсійне забезпечення" її пенсія не може бути нижчою прожиткового мінімуму. Виходячи з того, що їй було призначено пенсію нижче за прожитковий мінімум, заявниця вимагала відповідного збільшення пенсії.
Суди, розглядаючи позов, послались на законодавство щодо пенсійного забезпечення, але не відповіли на аргумент щодо конституційної норми. Розглядаючи справу, Європейський суд нагадав, "що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29)". В результаті саме такого підходу до обґрунтованості судового рішення Європейський суд встановив порушення статті 6 Конвенції, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд, оскільки національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з точки зору конституційного положення, попри пряме посилання заявниці на конституційну норму у кожній судовій інстанції.
Я готова погодитись із тим, що хоча справа є цивільною за своїм характером, а не кримінальною, підхід до обґрунтованості судового рішення є загальним, спільним для будь-якого рішення. Але ж логічним тоді є використання не першої строчки з правової позиції, а позиції в цілому, в повному варіанті.
В справі "Салов проти України" вже йдеться про аналіз кримінального провадження щодо заявника. В цій справі районний суд спочатку розглянув справу і відповідно до чинного на той час кримінального процесуального законодавства постановив направити кримінальну справу на додаткове розслідування. Він запропонував прокуратурі переглянути запобіжний захід, обраний щодо заявника, і перекваліфікувати висунуті проти нього обвинувачення, зазначивши, зокрема, що органами слідства недостатньо встановлено, чи є дії Салова С. П. кримінальним злочином. Однак після скасування рішення суду в порядку нагляду обласним судом, розглянувши переважно ті самі докази під час судового засідання, дійшов до кардинально іншого висновку щодо необхідності подальшого розгляду справи та щодо засудження заявника. В цій справі Європейський суд використовує майже таку саму правову позицію: "Однак, статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (див. Ruiz Torija v. Spain, рішення від 9 грудня 1994 р., Серія A, N 303-A, с. 12, параграф 29)".
А проаналізувавши кримінальне провадження щодо заявника в світлі вказаної правової позиції Європейський суд дійшов висновку: "В світлі вищезазначеного, Суд вважає, що заявник не міг скористатися перевагами справедливого судового розгляду, оскільки національні суди не надали обґрунтованої відповіді, чому… районний суд … спочатку не знайшов доказів засудження заявника за обвинуваченнями, які йому інкримінувалися, та 7 березня 2000 р. повернув справу на додаткове розслідування, а 6 липня цього ж року визнав заявника винним у перешкоджанні здійсненню громадянами України своїх виборчих прав. Відсутність обґрунтованого рішення суду завадила заявнику підняти ці питання на апеляційній стадії (див. Suominen v. Finland, заява N 37801/97, параграф 37, рішення від 1 липня 2003 р.)". В результаті було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
Розібравшись із правовою позицією Європейського суду, пропоную повернутись до того, як вказана позиція використовується в рішеннях Вищого антикорупційного суду. Приклад з рішення в справі № 991/3665/24:
"Слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що з огляду на практику Європейського суду з прав людини як джерела права, суд зобов`язаний обґрунтовувати своє рішення, але це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від його характеру (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Салов проти України", "Проніна проти України", "Серявін та інші проти України", "Руїс Торіха проти Іспанії").
Інші питання (обставини), на які посилається адвокат ОСОБА_8 у своїх запереченнях, жодним чином не спростовують встановлені слідчим суддею підстави для накладення арешту на вилучене майно, а їх вирішення не стосується предмету цього розгляду та не буде впливати на кінцеве рішення".
От і все. Я не знаю, які були аргументи сторони захисту в цій справі. Але головне не це. Суддя ВАКС зрозумів правову позицію ЄСПЛ як певну індульгенцію не відповідати на аргументи сторони захисту. Взагалі. Чи відповідає таке розуміння позиції Європейського суду духу Конвенції? Маю особисту думку, що ні.
Так, Європейський суд захищає національні суди від необхідності коментувати будь-який аргумент сторони в справі, розуміючи, що іноді аргументи можуть бути не по суті справи. Але вказана в справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та в інших правова позиція є скоріше прелюдією для аналізу Європейським судом, чи було дотримано національними судами принцип обґрунтованості судового рішення. Саме тому після вказаної цитати кожен, хто зацікавився, може знайти аналіз Європейського суду, чи дотримано конвенційні вимоги. А національний суд має такий аналіз проводити в рішенні, вказуючи, чому він відхиляє той чи інший аргумент сторони в справі, не прикриваючись при цьому позицією інституції, яка захищає право людини від дій з боку держави.
Приблизно такі ж формулювання зацікавлений читач знайде ще в 50 рішеннях ВАКС тільки за період з 1 січня 2024 року. Тобто в 50 рішеннях судді надали собі дозвіл проігнорувати аргументи однієї сторони в справі, надихнувшись правовою позицією Європейського суду з прав людини.
Наступного разу пропоную обговорити, що таке суспільний інтерес і як цей інтерес почав з’являтись в рішеннях ВАКС.
Валерія Лутковська, уповноважена ВРУ з прав людини (2012-2018), заслужена юристка України