: Протипіхотні міни й безпека держави: навіщо Україні вихід з Оттавської конвенції

29 червня 2025 року Президент України підписав указ про вихід України з Конвенції про заборону протипіхотних мін (Оттавська конвенція). Сьогодні парламент підтримав вихід з цієї міжнародної угоди.

Через недостатню поінформованість суспільства щодо цього документа варто детальніше розглянути, чому Україна свого часу його підписала, які ризики він становить зараз та чому нам необхідно вийти з Конвенції про заборону протипіхотних мін.

Про Оттавську конвенцію та її ратифікацію Україною

Конвенція про заборону протипіхотних мін – міжнародна угода, згідно з якою країна-підписант зобов'язується не застосовувати, не виробляти, не накопичувати, не передавати та знищити запаси протипіхотних мін і мінних полів. Наразі підписантами Конвенції є понад 160 країн світу. Із цікавих фактів, варто зазначити, що Конвенцію не підписали країни, які регулярно воюють або мають високі ризики вступу у війну, зокрема: США, рф, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль, Єгипет, Лівія Іран, Сирія, Вірменія, Азербайджан, Грузія.

Після початку повномасштабної агресії рф проти України країни Балтії, Фінляндія та Польща вирішили вийти з угоди. Слідом за ними вийти з Конвенції вирішила і Україна. Україна підписала Конвенцію у 1999 році та ратифікувала у парламенті у 2005-ому. На той момент, приєднання до Конвенції слугувало маркером відповідальності України щодо міжнародних зобов'язань з підтримання миру і безпеки, а також було одним із способів інтеграції України у міжнародну спільноту.

Конвенція спрямована на запобігання небезпеці від протипіхотних мін для цивільного населення як під час, так і по завершенню ведення бойових дій. Практика застосування протипіхотних мін у збройних конфліктах свідчить, що мінна небезпека зберігається впродовж тривалого часу після завершення бойових дій і, передусім, загрожує цивільному населенню. Це зумовлено тим, що сторони конфлікту часто не забезпечують належного розмінування територій. Саме для зменшення ризиків, пов'язаних із використанням протипіхотних мін як під час збройного протистояння, так і в післявоєнний період, була ухвалена відповідна Конвенція.

Використання яких мін заборонене Конвенцією

Попри переконання, що Конвенцією заборонені всі типи протипіхотних мін, це далеко не так.

По-перше, не забороняються протипіхотні міни, які будуть використовуватися в цілях підготовки спеціалістів по розмінуванню.

По-друге, Конвенцією не заборонене використання протипіхотних мін направленої дії (таких як радянські міни МОН чи американські міни "Клеймор"). Більшою мірою заборона стосується мін натискної дії та мін, що спрацьовують від сейсмічних датчиків (міни серії ПОМ, ПФМ, ПМН, ПМД, ПОМЗ).

По-третє, Конвенція забороняє дистанційно встановлювані міни (такі як ПМФ та ПОМ) і не забороняє використання мін, які встановлюються особисто, а не способом дистанційного мінування. Простими словами – окремі види мін, що встановлені вручну, не заборонені.

По-четверте і найголовніше, Конвенція забороняє використання мін, які мають невибіркову дію, тобто тих, що становлять однакову небезпеку як для осіб, що беруть участь у бойових діях, так і для цивільних осіб, що не залучаються до них. Якщо ж оператор має можливість задіяти підрив міни у конкретний момент дистанційно (аби шкода була завдана саме живій силі противника, а не сторонній особі), то такі міни не підлягають забороні.

Таким чином, використання мін, що мають направлену дію, встановлюються особисто та приводяться у дію дистанційним способом, не заборонені до використання. Проте, в умовах повномасштабної позиційної війни великої інтенсивності, яку здійснює рф на території України, дотримання вказаних вимог Конвенції нереальне та обтяжливе, як для спеціалістів-інженерів військових підрозділів, так і для військово-політичного керівництва України. Таким чином, зважаючи на низку обставин, вихід України з Конвенції став необхідністю, що зумовлена війною.

Чому для України необхідне використання протипіхотних мін?

Використання інженерних боєприпасів (мін) є одним із способів стримування та уповільнення наступу рф на території України. Сили оборони України застосовують мінні загородження у оборонних цілях, як з метою унеможливлення просування ворожої техніки (протитанкові міни), так і просування живої сили (протипіхотні міни). Російські війська регулярно змінюють тактику відповідно до динаміки бойових дій. Якщо на початку повномасштабної агресії рф використовувала наступ за допомогою колон бронетехніки та великих сил, то в умовах теперішнього "повзучого наступу" рф використовує тактику малих мобільних піхотних груп, що ускладнюють застосування Силами оборони України важкого озброєння. Одним зі способів ефективної протидії такій тактиці і є застосування протипіхотних мін. Протипіхотні міни дозволяють перекрити від ворога ті ділянки оборони, де не вистачає особового складу – наприклад сліпі зони та ділянки між позиціями. Протипіхотні міни також ефективні для протидії диверсійно-розвідувальним групам противника, які, як правило, проникають через ділянки, що слабо контролюються військами. До того ж, протипіхотні міни є одним із видів інженерного обладнання, що встановлюється вздовж кордону рф і білорусі, аби запобігти потенційному прориву нових сил противника.

Які проблеми створює Оттавська конвенція для України?

1. На відміну від України, рф не є підписантом Конвенції, що розв'язує їй руки у застосуванні проти нас широкого арсеналу протипіхотних мінних боєприпасів. Ще у 2018 році Україна зверталася до ООН, що не може повною мірою гарантувати виконання Конвенції на своїй території. Таким чином, навіть за умови бездоганного дотримання Україною вимог Конвенції, через дії рф загроза для цивільного населення все одно залишається.

2. Конвенція стала одним з важелів тиску рф на Україну на міжнародній арені. рф не втрачає жодної можливості заявити міжнародним правозахисним організаціям про порушення Україною вимог Конвенції та недотримання Україною взятих на себе міжнародних зобов'язань. Зокрема, у 2023 році "Human rights watch" звинувачувала Україну у застосуванні заборонених протипіхотних мін (ПФМ).

3. Дозволений Конвенцією дистанційний підрив та ручне встановлення мін не є ефективними в умовах триваючої повномасштабної війни високої інтенсивності. У зв'язку з широким застосуванням російською федерацією повного спектра засобів ураження проти особового складу Сил оборони України, ручне встановлення протипіхотних мін та їх дистанційне керування стає практично неможливим. Водночас росія здійснює мінування території України дистанційними методами, без урахування вибірковості цілей.

4. Вимоги Конвенції не поширюються на саморобні вибухові пристрої, що використовуються не рідше за протипіхотні міни, наносять однакову шкоду та створюють ще більшу небезпеку для цивільного населення, адже мають виключно невибірковий характер дії.

5. Командирами українських інженерних підрозділів під час встановлення мінних полів складаються деталізовані карти на яких зазначається розміщення протипіхотних мін. Такі карти називаються формулярами. Через інженерні служби такі формуляри заносяться в бойову систему тактичної ланки "Кропива", де мінні поля можуть побачити суміжні підрозділи. За допомогою формулярів, у випадку необхідності, мінні поля легко віднайти та деактивувати. Війська рф в Україні також складають подібні формуляри, встановлених ними мінних полів (аби не наражатися на небезпеку від своїх мінних полів), однак навіть у випадку залишення території України не будуть передавати свої формуляри українським військам. Тому, якщо Сили оборони України здатні віднайти і знешкодити встановлені протипіхотні міни, рф інформацією про міни встановлені нею на території України ділитися не буде.

Як контролювати мінну небезпеку у випадку виходу з Оттавської конвенції?

Навіть у випадку виходу України з Конвенції, українське законодавство передбачає заходи контролю у сфері протимінної безпеки. Зокрема, Законом України "Про протимінну діяльність" встановлено, що всі дані про протипіхотні міни Україна включає у щорічні звіти, які мають заслуховуватися у Верховній Раді України та передаватися до міжнародних організацій.