: КОВА НА СМЕРТІ ВЕТЕРАНІВ



Вшанування подвигу наших воїнів – найважливіше з того, що має отримати сім'я і найменше, що може дати суспільство і влада тому, хто саме за НИХ поклав життя. А, чому теперішнє керівництво Київської Обласної Військової адміністрації перешкоджає цій чутливій складовій ветеранської політики? А чому все добре було при минулому, коли установу очолював Олексій Кулеба? І чи є якийсь персональний інтерес? Тому, що при Кулебі ці важливі питання швидко вирішувались на користь вшанування пам'яті загиблих воїнів. Давайте розберемось, чому ми можемо сміливо казати:

- При Олексії Кулебі такого не було!

Уже багато-багато років, у мене був близький друг. Ні, не був, вибачте. Є близький друг. І досі нема усвідомлення цього жахливого факту. Розумієте, не можу навіть говорити про Лолашвілі Бадрі в минулому часі.

Я переконаний, що це – реальна та міцна чоловіча дружба. Починаючи з 2014-го року, ми разом були на сході України. 2022-й рік також нас поєднав, адже під час повномасштабного вторгнення ми знову були пліч-о-пліч. Бадрі не тільки мені друг. Без перебільшення: Велика людина. Які він тільки штуки не вигадував для дітей, аби було цікаво вчитися. Ви б бачили! Пам'ятаю, як уперше побачив той підручник, сам довго сидів та роздивлявся! Одним словом: управний вояка та видатний освітянин столиці. Навіть не знаю, як йому вдавалось поєднувати ці дві особистості в собі? Але...

Із комом у горлі згадую той день. Знаєте, ніби струм пройшов через усе моє тіло. День, коли сталась трагедія. Особисто моя й горе для всього освітнього простору.

Бадрі не стало. Ніби ось-ось учора разом сиділи, а сьогодні на тебе дивляться його очі з шматку холодного граніту.

Якщо я це так переніс, то ви уявляєте, що там було з сім'єю?

Тому, мама та брат Бадрі і вирішили створити меморіал у тому відомому Мощунському лісі.

А тепер давай про те, що накипіло. От уявіть: пройшло два роки з битви за Київ. Усі розуміли з самого початку та розуміють зараз: аби Мощун упав – Київ був би в руїнах.

Усі військові аналітики та сам генштаб визнав те, що битва у Мощуні – рокова для росіян. Цей бій і похитнув їхній картковий будиночок ілюзій.

Це реально історичне місце. І я зараз кажу не як друг родини Бадрі, а як військовий.

І що ми маємо? Купу проблем, каталізатором якого є ніхто інший, як військова адміністрація. Київська обласна державна адміністрація ЗАТЯГУЄ та МОРОЗИТЬ утворення та розвиток меморіального комплексу.

Пояснюю чому: облаштування як території, так і меморіалу, узяв на себе брат Бадрі, Павло Лолашвілі.

При чому позиція Павла тут чітка та непохитна: ніякі кошти з держави не мають виділятися на цей проєкт до закінчення війни. Я вважаю, це розумне рішення тому, що коли в такі делікатні питання лізуть депутати чи інших офіційні особи – це піар. Чорний піар. Піар на смерті моїх братів та сестер

Вони з мамою роблять усе своїми силами.

Своїми силами, вони займаються підтримкою сімей інших хлопців, які загинули. Своїми силами, вони займаються ідентифікацією Героїв, які полягли у Мощуні. Своїми силами та залучаючи не байдужих людей, родина Бадрі приводить до ладу територію, окопи, бліндажі та все інше, що там знаходиться. І це я ще перерахував не все з того величезного списку. Здавалося б, благородне діло.

Але уже два роки КОВА не може юридично оформити документи. Перший зам КОДА, благородний пан Микола Бойко, тягне та вставляє палки в колеса.

Уже два роки, Микола Миколайович воює з сім'ями Героїв, а не з ворогом.

Розгляд усіх питань просто заморожено! А їх всього два: узаконення ділянки та внесення меморіалу до Переліку пам'яток місцевого значення. Напевно, пан Бойко просто вирішив використовувати папери як підставку для чашки з кавою, адже я не знаю, як це можна пояснити.

Хочу запитати Руслана Кравченко: "чому, коли посаду голови адміністрації обіймав пан Олексій Кулеба, таких складнощів не було?" Він реально намагався пришвидшити вирішення цих питань. Звісно, там же не їхні товариші навіки душу віддали. Ну захистили Київ, і захистили. Дякую на цьому, а ми далі будем займатися своїм бізнесом та будувати незаконні жилі комплекси.

І жодне з питань не вирішено! Невже не показово, що такі люди, як Зеленський, Буданов, Сирський, Умєров, Єрмак, Клименко, Данілов були на меморіалі? Серед загиблих є грузини та білоруси! Невже цього мало, щоб меморіальний комплекс,,Янголи Перемоги,, врешті решт признали національним?!

А тепер, на превеликий жаль, згадують моїх побратимів тільки тоді, коли на меморіал приїжджає Президент. Воно активізується кожного березня, коли пан Зеленський відвідує Мощунський ліс.

Скажу словами Президента: "Саме тут вирішувалась доля української столиці". Всі вже мабуть знають, що Мощун – це наша перша перемога у російсько-українськвй війні. Тому, на цьому місці має бути меморіал

національного значення, а не просто реставрація окопів чи фортифікаційних споруд. Справжній меморіальний комплекс, який має значення для всієї України. Невже увіковічення пам'яті Героїв не стосується нашу владу? Чому елементарні питання, які вирішуються одним підписом, тягнуться роками? Не за це хлопці воювали та воюють. Не за це стою і я. Дай Боже прийти до пам'яті пану Бойку і зрозуміти, що він має зробити по совісті. І по посадовим обов'язкам