| ПУБЛИКАЦИИ |
Світ за цей рік зазнав суттєвих змін. І зворотній рух, як би нашій уяві не здавалося це природнім, ніколи не відбудеться. Ми ще не до кінця усвідомлюємо міру цих змін, але доволі спритно адаптуємось до нових часів, котрі вже настали.
Що ввійшло в наше життя протягом останнього року?
1.
Узимку минулого року новини "про корону" сприймали недовірливо, скоріше, як казус, характерний для нашого часу, багатого на різноманітні фейки. Але вже навесні 2020 стало зрозуміло, що нова хвороба не фейк, і веселого в цій ситуації страшенно мало.
За кілька місяців загальне несерйозне відношення до проблеми почало стрімко трансформуватися в реальну паніку, особливо, коли ми зрозуміли, що центром розповсюдження інфекції стали країни Європи. З середини березня 2020 року зачинилися зовнішні кордони Шенгенської зони та Євросоюзу.
Одним з важких уроків цього року стало розуміння абсолютної умовності загальноєвропейського і світового простору. Коли ситуація стає реально важкою, кордони миттєво закриваються, і кожен опиняється перед власною долею.
Правдива інформація стає важливіша за ліки, але зорієнтуватися що правдиво, а що ні, іноді просто неможливо. Одні авторитетні інституції протирічать іншим, кожна грає свою гру на тлі загальної біди.
Світ виявився не готовим до реальних випробувань. Стало остаточно зрозуміло, що політикам, як правило, важливіше виглядати героями, ніж реально боротися з бідою.
Локдауни продемонстрували, що іноді боротьба за безпеку населення межує з брутальним наступом на елементарні права людини.
Але, мабуть, найстрашніше – та легкість, з котрою ми віддаємо право іншим вирішувати наші долі.
[BANNER1]
2.
Про негативний вплив пандемій на економіку написано багато. Але чи є дослідження, наскільки важким став цей рік для культурної сфери? Скільки великих фестів, культурних свят, значущих подій і маленьких заходів були скасовані? Скільки зустрічей, виступів, концертів, театральних і кінематографічних подій були відмінені назавжди чи перенесені?
Але і тут людство швидко оговталося і почало використовувати ті технологічні можливості, що були напрацьовані напередодні. І те, що здавалося раніше абсолютно неможливим, – скажімо, культурні заходи онлайн, потихеньку входить в повсякденну практику. Виявляється, культура може існувати в віртуальному просторі не гірше, ніж на реальних площадках.
Якщо ми, звісно, даємо їй хоча б якийсь шанс, культура продовжує робити свою справу – з хомо еректус виробляти хомо сапіенс.
Виявилося, що презентації нових театральних вистав, фільмів, книжок цілком можливі в Zoom, хоча звичайно на таких мистецьких заходах втрачається опція загальних фуршетів, повних вина і меду.
3.
Перекриті кордони стали справжньою трагедію для багатьох людей, бізнес яких був пов'язаний з туризмом. Але, по-перше, закритість старих популярних туристичних напрямків стала поштовхом для розвитку нових напрямків руху і нових маршрутів. А, по-друге, раптом виявилося, що і у власній країні існує багато прекрасних і гідних для відвідування місць. Ми вчимося цінувати те, що маємо.
Це неабиякий урок, зважаючи на те, як важко українцеві навчитися цінувати самого себе, свої надбання, свою землю і свою культуру.
4.
Ми певною мірою вже навчилися вчитися і вчити онлайн. Багатьом із нас це не подобається. Особливо батькам школярів. І їх зрозуміти можна. Але те, що півроку, чи рік тому викликало шалений жах і нерозуміння, наразі сприймається вже на рівні побутового стресу. Притому онлайн, впроваджений в освіту, дає позитивні результати, дозволяє скорочувати відстань між студентами та викладачами, зберігає час і сили.
[BANNER2]
Ніхто не скаже, як буде виглядати нормальний, скажімо, європейський студентський освітній курс в перспективі, але, здається, онлайн формат в освіті в певних випадках є абсолютно позитивною альтернативою наочних лекцій.
5.
Що і досі незрозуміло, так це набута нами здатність до дружнього спілкування онлайн. Виявляється, посиденьки з добрим приятелем можливі без того, щоб зустрічатися в барі чи ресторані, потискати один одному руки, обніматися, цілуватися, тактильним контактом підтверджуючі духовну близькість. Тілесність наразі взагалі оголошена моветоном. Руки тобі не потиснуть і в щоку не поцілують.
Що, зрештою, доволі непогано. Виявилося, випити кави чи вина цілком можна, знаходячись по різні боки моніторів. У цьому форматі є як свої вади, так і очевидні переваги. Кожен випиває своє в комфортних для нього умовах. Нікому не треба після онлайн посиденьок кудись рухатися. Та і бійки онлайн цілком унеможливленні слабким розвитком біоцифрових технологій.
6.
До речі, у зв’язку саме з цими новими форматами в нас з’явилася особлива повага до очного, наявного спілкування. Ми почали нарешті цінувати те, що було завжди з нами, але ми не розуміли, наскільки це прекрасно.
Наскільки велика це радість – обійняти друга, поцілувати брата, потиснути руку доброму приятелю. Не тільки чути і бачити цифровий образ людини, а перебувати разом в одному просторі і часі, що само по собі, як виявилося, є великим щастям і подарунком долі.
[BANNER3]
7.
Потрохи ми звикаємо дихати в ганчірки і мити руки з милом. Про це можна було б не писати, але ці ганчірки, котрі називаються масками для обличчя, і це мило, від котрого в перші місяці карантину з рук злазила шкіра, саме вони запам’ятаються надовго.
Ми звикаємо не бачити обличчя людей, ми вчимося розрізняти їх емоції і стани через паравербальні методи дослідження.
Ми, принаймні деякі з нас, вже розуміють, що виконувати елементарні гігієнічні вимоги важливо навіть не для себе, а для іншого, котрому твоя легковажність, твоя зневага до ситуації може коштувати здоров’я чи життя.
8.
Люди помірковані, ми звикли доволі зневажливо ставитися до голлівудської продукції. А тут раптом виявилося, що всі оті страшилки та блокбастери, котрі ми дивилися, чи навпаки не дивилися, останніми десятиліттями, жодним чином не фантастика, а груба реальність. А проза Стівена Кінга, нашого талановитого сучасника, судячи з останніх подій, просто дорожня карта найближчого майбутнього.
9.
Ми багато чому навчилися за цей час. Скажімо, шопінгу онлайн, розумному споживанню. Не витрачаємо зайвого часу і купуємо лише те, що дійсно потрібно.
Ми стали підкреслено ввічливими і постійно запитуємо один одного про стан здоров’я і самопочуття. Ми всі дуже сподіваємося, що вся ця напасть все ж таки пройде і ми ще ковтнемо повітря свободи буття без масок.
Але в цьому всьому є одна велика прикрість. Багатьом з нас ніколи вже не побачити світу офлайн. І в цьому винні не тільки віруси і не тільки доля.
На жаль, один з важких уроків цих часів полягає в тому, що наша держава не здатна забезпечити лікування людей, важко хворих на ковід.
[BANNER4]
І знову всім цим повинні опікуватися волонтери, збирати гроші, робити закупівлі, допомагати тим, котрі втрачають чи вже втратили надію допомогти своїм близьким. То хотілося би попросити всіх людей: допомагайте волонтерським та благодійним організаціям, котрі опікуються закупівлею кисневих станцій та концентраторів.
Навчимося, браття і сестри, робити добро і відпускати його на хвилях буття. Воно нам обов’язково повернеться. Добро повертається завжди. Воно не зникає навіть у найважчі часи.
10.
Те, що приніс рік корони в наше життя, вже ніколи з нього не піде.
Нікуди не дінеться розуміння, що ми живемо в світі вірусів і тільки починаємо знайомитися з ними – чи вони з нами.
Або той простий факт, що в часи біди в тисячі разів ясніше стає розмежування країн на багаті і бідні, котре ніякими деклараціями не знімається.
Що такі цінності як свобода і безпека швидко вступають в протиріччя, а люди лише люди, і їх дуже легко загнати в будь-яке гетто, іноді достатньо просто сказати, що це робиться задля їхнього блага.
І якщо зрештою, ми не маємо потреби в Іншому, а тільки в зображенні на екрані монітора, то хто ми самі такі?
Вивчені і не вивчені уроки COVID-19 нікуди вже не дінуться від нас. Але хочеться вірити, що на цьому поки що все, що пандемія стихне, що стабільність повернеться, що усталені форми соціальності нікуди не зникнуть. І буде Львівський книжковий форум, і Книжковий Арсенал і багато чого ще.
Володимир Рафєєнко