| КОЛОНКИ |
Повномасштабне вторгнення росії стало не лише викликом для української правоохоронної системи, а й поштовхом до активізації міжнародної співпраці. Те, що раніше працювало як формальний механізм, тепер перетворилося на один із ключових інструментів у боротьбі з воєнними злочинами, корупцією та кібератаками.
Виклики, спричинені війною, серед яких і розшук та стягнення активів підсанкційних осіб; видача осіб, що вчиняли воєнні злочини на території України чи підтримували російську агресію; здійснення ефективного розслідування кіберзлочинів, а також розслідування корупційних злочинів оптимізували та активізували кооперацію між Україною та низкою держав. Зважаючи на це, Україна продовжує активно укладати угоди про співпрацю з іноземними партнерами.
До прикладу:
Статистичні дані, викладені у звітах Офісу Генерального прокурора за 2021 – перше півріччя 2025 року, свідчать, що в порівнянні з 2021 роком після повномасштабного вторгнення динаміка у застосуванні механізмів міжнародного співробітництва зросла. Так:
У свою чергу, запити про міжнародне співробітництво у кримінальних провадженнях:
Запити про надання правової допомоги у проведенні процесуальних дій:
Не зважаючи на відсутність чіткої щорічної динаміки, ми бачимо, що після 2022 року міжнародна співпраця у кримінальних провадженнях стала значно активнішою, ніж до повномасштабного вторгнення. Якщо різкий сплеск у 2022 році пояснюється екстреними потребами повномаштабної війни, то в наступні роки відбулося поступове врегулювання та інституціоналізація цих механізмів. Водночас змінився і зміст запитів, дедалі частіше вони стосуються воєнних злочинів, корупційних схем, фінансових махінацій та відмивання коштів, що потребують складнішої та глибшої міжнародної взаємодії.
Саме активізація механізмів міжнародної співпраці між правоохоронними органами на підставі укладених угод між державами у 2024 році дозволив Службі безпеки України та Офісу Генерального прокурора у кооперації з правоохоронцями Республіки Польщі ідентифікувати та затримати російського агента, який сприяв воєнній розвідці рф.
Більше того, завдяки співпраці НАБУ і САП з Міністерством оборони України та відділом із боротьби з кримінальним терором і вбивствами Столичного управління поліції Республіки Польщі в межах механізму міжнародної правової допомоги у 2024 році на території України та Республіки Польщі вдалося провести обшуки в рамках кримінального провадження щодо закупівлі озброєння за завищеними цінами у квітні 2022 — лютому 2023 рр.
У 2025 році успіхом завершилася операція спільної слідчої групи (JIT) Служби безпеки України та правоохоронців Чеської Республіки, в рамках якої вдалося ліквідувати підпільний кол-центр, який обкрадав громадян Європейського Союзу, використовуючи вірусні програми та фейкові інвестиційні платформи.
Цього ж року на території ЄС Служба безпеки спільно зі Службою зовнішньої розвідки України та правоохоронцями Польщі затримали російського пропагандиста, що за вказівкою окупантів займався глорифікацією рф та дискредитував Україну на міжнародній арені. Сприяння державі-агресору полягало в проведенні підривної діяльності проти України, зокрема шляхом організації на території ЄС акцій підтримки росії та підготовки терактів в Україні.
Отже, наведені приклади свідчать про позитивну тенденцію застосування міжнародного співробітництва у кримінальних провадженнях. Українські правоохоронні органи отримують підтримку з боку іноземних партнерів, а рівень виконання звернень залишається високим. Такий механізм довів свою результативність насамперед у справах щодо воєнних злочинців, пособників російської агресії та у боротьбі з транснаціональною злочинністю.
Втім, навіть такі позитивні досягнення у кооперації між українськими та іноземними правоохоронними органами зазвичай залишають невирішені прогалини для сторони захисту. Так, неврегульованими та проблемними є такі аспекти для сторони захисту, як:
Крім того, варто враховувати, що хоча міжнародна правова допомога є важливим механізмом у переслідуванні воєнних злочинців і корупційних схем, іноді цей інструмент може застосовуватися й для сумнівних чи політично мотивованих переслідувань. Це створює ризики зловживань і ще раз підкреслює потребу у чітких гарантіях прав сторони захисту та прозорих механізмах перевірки законності таких дій.
Підсумовуючи, міжнародна співпраця між правоохоронними органами України та іноземними партнерами стала одним із ключових інструментів у боротьбі з воєнними злочинами, корупцією, кіберзлочинністю та іншими формами транснаціональної злочинності. Завдяки оперативному обміну інформацією та злагодженим діям вдалося не лише затримати воєнних злочинців і агентів росії, але й розкрити масштабні корупційні та фінансові схеми, а також захистити громадян ЄС від кібершахрайства. Це підтверджує ефективність інструментів міжнародної правової допомоги у реаліях воєнних викликів. Водночас не можна ігнорувати й проблемні аспекти. Попри очевидні результати, міжнародна співпраця у кримінальних провадженнях нерідко супроводжується дисбалансом процесуальних можливостей: обвинувачення отримує ширший доступ до інформації, тоді як захист має обмежені інструменти для роботи з нею. Ситуацію ускладнюють відмінності у правових стандартах різних країн, затяжні бюрократичні процедури, мовні та культурні бар’єри, а також питання захисту персональних даних. Додаткову загрозу становлять випадки, коли міжнародні механізми можуть застосовуватися не заради справедливості, а для політично мотивованого чи іншого переслідування.
Авторка – Анастасія Діденко, радниця Юридичної групи LCF
Співавторка – Анастасія Савчук, молодша юристка Юридичної групи LCF