| КОЛОНКИ |
Мобілізовуватися суспільство здебільшого не хоче. Майже 6 млн українських чоловіків досі не оновили свої дані в ТЦК, очевидно більшість з них не має підстав для відсрочки чи бронювання. Примусову мобілізацію таких чоловіків на вулиці суспільство категорично не підтримує. Рожевощокі тітоньки в таких випадках збираються довкола і кричать "ганьба" ветеранам, які після поранень чи за станом здоров'я продовжують службу в ТЦК і змушені шукати ухилянтів.
Щоб мобілізовували 25-річних "дітей" суспільство теж не хоче. Правда це не поширюється на дітей "мажорів і депутатів". Їх, на словах, суспільство відправляє на війну легко і без зайвих вагань. Нехай сини Порошенка і Зеленського воюють.
Платити більше податків суспільство чомусь також не хоче. Я вже не кажу про якусь там трудову повинність чи інші загалом дозволені під час воєнного стану засоби примусу чи обмеження.
А ще суспільство категорично не хоче, щоб в піхоту відправляли військових з інших родів військ. Бути піхотинцем в очах суспільства – це чомусь не найбільша честь для українського воїна, а щось брудне і недостойне, різновид покарання. При цьому суспільство дуже не хоче, щоб в піхоту відправляли погано підготовлених новобранців. Десять років війни і три роки повномасштабки для українського чоловіка на підготовку не вистачило. Тепер його обов'язково треба готувати ще пів року, а не 30/45 днів, бажано за кордоном, звідки легше накивати п'ятами.
Можна скільки завгодно казати про війну дронів, про нестачу техніки і артилерії, але лінію фронту тримає піхота. А лінія фронту у нас нагадаю – 3 тисячі кілометрів, на третині з яких тривають активні бойові дії. Де військовому командуванню брати людей для того, щоб хоча б втримати існуючу лінію від наступу у кілька разів переважаючого противника суспільство відповідати не хоче. Нехай відповіді на це питання влада шукає. Але так шукає, щоб зайвий раз суспільство не турубувати мобілізацією і, боронь боже, 25-річних "дітей" не зачепили. Нехай йдуть воювати депутати, прокурори і поліцейські. І байдуже що прокурорів і депутатів не назбирається загалом навіть на один полк, а поліцейські насправді вже й так воюють з самого початку кількома повноцінними бригадами.
Тест на дорослість суспільство успішно провалило. Патріотична опозиція гризеться з владою так, наче вибори вже на носі. Влада замість того, щоб шукати компромісів з опозицією, віддає перевагу тримати на повідку політичних зрадників і колаборантів та співпрацювати з ними, втрачаючи все більше авторитет.
Можна скільки завгодно звинувачувати владу в її провалах. Це справедливо, вони є. Але влада – це відображення і зріз поглядів і політики суспільства. Немає запиту на мобілізацію, немає адекватної політики мобілізації. Немає запиту на переведення економіки країни на військові рейки, немає відповідних непопулярних рішень.
Але питання тотальної переваги противника у піхоті нікуди не ділося. І так, наші партнери мають рацію. Якщо ми хочемо, щоб весь світ захистив демократію в Україні, то першими на захист нашої демократії мають стати самі українці.
Не буде ніяких перемовин на прийнятних нам умовах, допоки ворог захоплює нові й нові території. Час знімати рожеві окуляри.
На заході люблять сильних партнерів, а поки ми щодня відступаємо, ми такими не є, скільки б зброї і грошей нам не дали. Нам вже про це кажуть прямим текстом.
Чи є проблеми у військовому управлінні? Звісно є. Але якщо ви думаєте, що це якийсь таємний план шпигунів, які працюють на ворога у нашому Генштабі, то мені вас шкода. Це рівень конспірології на кшталт пласкої землі.
Про які реформи може йти мова, якщо у нас єдина ціль, яку зараз має військове командування – це втримати лінію фронту від обвалу і не допустити прориву противника в наші тили? Використовуються усі наявні резерви. Від цього і трапляються мікси з найрізноманітніших підрозділів на невеликих ділянках фронту і проблеми в управлінні ними.
На мою думку, немає сенсу говорити про реформу управління без формування резерву, який би забезпечив реалізацію цієї реформи. Формування цих резервів – це виключно політичне питання, яке має забезпечуватися політичними рішеннями, і ставити це питання треба політичній владі, а не військовому командуванню.
Повну відповідальність за те, що відбувається на лінії фронту зараз несе особисто Президент Зеленський і підконтрольна йому Верховна Рада. Саме ці два політичні суб'єкти провалили мобілізацію. Для того, щоб все виправити потрібно приймати непопулярні політичні рішення, не зважаючи на рейтинги і мародерську опозицію, яка цим неодмінно буде користатися. Інакше не вивеземо.
Ілля Кротенко
Джерело