| КОЛОНКИ |
Прямо сьогодні ціла епоха стає історією.
ГК (Головнокомандувач ЗСУ Залужний – ред.) – без перебільшення особистість світового масштабу.
Можу це сказати як людина, яка бачила його особисто, насамперед як друга і побратима. Не через призму медіа.
Ми тісно співрацювали весь цей час, бачились доволі часто по ключовим робочим процесам. Всі стратегічні проєкти на посилення армії я звіряла з ним особисто.
Підготовка з напрямку технологій, аналітика, адвокація зброї, розвиток галузі роботизованих систем тощо.
Я бачила ГК в різні періоди війни, в різних, в тому числі й найскладніших ситуаціях, бачила як приймались визначальні для всіх нас рішення.
Я досі пам'ятаю нашу розмову за кілька місяців до вторгнення. Все так і сталось.
Багато чого не можна розповідати ще довго, можливо, якщо доживу, опишу в якихось мемуарах.
Але вже зараз можу сказати з повною відповідальністю – це був найкращий ГК в історії країни. А рішення про призначення було одним з кращих кадрових рішень президента.
І навпаки.
Яким він запам'ятався мені в перші роки вторгнення?
Щоразу, скільки пам'ятаю, зустрічав тепло усміхаючись, братерським: "Привіт, песестро! Ну як ти?".
Виключна доброта, воля завжди говорити правду, навіть коли від тебе чекають лише "гарних новин", сміливість попри все відстоювати простих військових, своїх солдатів і офіцерів.
Блискуче стратегічне бачення, вміння охопити повну картину і дивитись далеко за горизонт.
Простота в спілкуванні: він по-батьківськи, невимушено розмовляв зі всіма, не оглядаючись на звання чи посади.
Міг легко бути на зв'язку зі звичайними солдатами і сержантами.
Гострота мислення і тонке почуття гумору. Дисципліна, вимогливість, справедливість.
Людяність. Йому було боляче за кожну втрату. Він розумів і часто проходив цей біль разом з близькими, підтримував сім'ї загиблих.
Я мала за честь в процесі спільної роботи дуже багато чому в ГК навчитись.
Я бачила, як титанічно важко було в тих умовах, з тими силами і засобами, при тих геополітичних рішеннях, втримати удар.
Ми були за міліметри від повного хаосу, терору і втрати державності. Він був одним з кількох, хто статегічно втримав ситуацію. Зробивши все можливе, а головне і неможливе.
Зробивши так, що деякі навіть не помітили масштаб катастрофи, а деякі й досі успішно не помічають.
Кілька днів тому, представляючи мене Вадиму Сухаревському, ГК сказав приблизно наступне:
"Ти напевне знаєш, це Марія Берлінська, матір нашої безпілотної авіації. Людина, яка колись для нас це створила, і зараз продовжує дуже масштабно розвивати. З нею точно варто разом працювати, будьте на зв'язку".
Я загалом спокійно ставлюсь як до критики, так і до похвали.
Однак вдруге за два роки повномасштабної війни, мені було настільки по-людськи приємно.
Вперше, коли біля лінії фронту до мене якось підійшли побратими сфотографуватись, підписати прапор і в кінці сказали: "Те, що ви зробили, спасло нам життя".
Те що він зробив, врятувало життя сотням тисяч людей.
Наостанок країна має зробити всього дві речі – щиро подякувати своєму генералу і виконувати те, що він системно втілював, підкреслюючи в своїх статтях.
Ставка на технології, весь ресурс в підготовку людей і розвиток роботизованих систем.
Це наш єдиний шанс.
Прямо сьогодні ціла епоха стає історією. Честь!
Марія Берлінська