| КОЛОНКИ |
У кожного військового рішення, як і в кожного політичного рішення, є ім'я. Коли хтось говорить, що є війна, а є політика; існує війна без політики; до чого тут політики до війни тощо, варто пригадати низку визначень. Зокрема, генерал Клаузевіц, один із засновників сучасної теорії військової науки, писав: "Війна є продовження політики іншими засобами".
Як приймаються рішення? Як мають прийматися рішення?
Президент – Верховний Головнокомандувач. Його рішення, наприклад: ми маємо втримати Київ.
Головнокомандувач Збройних Сил України у воєнний час має весь набір інструментарію; працює над тим, як? Як саме ми втримаємо Київ?
Генеральний штаб разом з видами і родами військ готують для цього сили та засоби. Далі передають це командувачу, який відповідає за захист Києва. Він застосовує / реалізує, аби виконати завдання – втримати Київ.
Якщо йому недостатньо сил і засобів, він звертається до Головнокомандувача ЗСУ, щоб Главком це змінив. Коли ж щось необхідне як політичне рішення, то Главком звертається до Президента, пояснює / обгрунтовує запит (наприклад: щоб звільнити Київ, потрібна допомога від інших країн, аби закрити небо).
Таким чином, у кожного військового рішення, як і в кожного політичного рішення, є ім‘я.
І відповідальність.
У Президента – за кожне політичне рішення: тримаємо Київ, Маріуполь, відступаємо / боремося попри все тощо.
У Главкома – за військові: як тримаємо Київ, як обороняємо Маріуполь, яким чином наступаємо, відходимо тощо.
[BANNER1]Напрямок війни визначають політики. Вони ж контролюють, аби цей напрямок зберігався; щоб політична воля реалізувалась. Військові виконують політичну волю.
Воля політиків в росії – знищити Україну.
Путін – політик. Він каже: "Треба знищити українців".
Його військові намагаються це зробити. Як політик, путін "грає" зі світом, щоб його злочинне бачення хтось сприйняв. Виходить не дуже.
Зеленський – політик. Він каже: "Вистояти, боротися за звільнення земель".
Військові захищають Україну від росіян. Як політик, Зеленський бореться, щоб світ допомагав нам. Виходить, але світ би міг бути активнішим.
Наведу одне з визначень війни: "ВІЙНА – соціально-політичне явище, що являє собою одну з форм розв'язування засобами збройного насильства суспільно-політичних, економічних, ідеологічних, національних, територіальних, релігійних та інших суперечностей між державами, народами, націями, класами, соціальними групами. Війна є продовженням політики насильницькими засобами і пов'язана зі зміною відносин між суб'єктами політики" (Енциклопедія Сучасної України).
P.S. А де тут Міністр оборони? – Слушне запитання. Він – той, хто має забезпечувати реалізацію політики; скеровувати військових згідно політичної волі. Це один з принципових моментів демократичного цивільного контролю. Зараз Міністр оборони — більше про забезпечення і дипломатію, ніж про спрямування. Це породжує низку проблем.
Взагалі, з управлінням і ролями є деяка плутанина на законодавчому рівні, що заважало та знижувало ефективність як в особливий період, так і (тим більше!) в умовах повномасштабної війни. Це покликаний виправити законопроєкт 4210, про що згодом. Звісно, дуже детально не пишу з безпекових причин.
P.P.S. Важко сприймати, коли для всіх війна – це втрати. Втрати близьких, майна, домівки. Смерть, руйнація та смуток. Проте ведення війни можливе лише при збереженні "холодного розуму" й усвідомленні, розумінні, що відбувається і як має бути.
Мар'яна Безугла