Українська правда

КОЛОНКИ

Богдан Бернацький: Секторальні санкції проти Нікарагуа: чому таргетовані санкції працюють ефективніше
06.02.2021 17:00
Рішення щодо загальної економічної блокади Нікарагуа виглядає безглуздо та непослідовно.

Останні дні тема санкцій — передусім стосовно соратника Медведчука Тараса Козака та трьох пов’язаних із ними телеканалів — підірвала український інформаційний простір. 


Лунають заяви про те, що санкційна політика держави вийшла на новий якісний рівень, а українська влада нарешті по-справжньому почала захищати національні інтереси. 


Та останнім часом Україна ухвалила не лише ці санкції. А деякі санкційні "перемоги" мають гіркий післясмак.


2 лютого ВР запровадила секторальні санкції проти Нікарагуа. Це стало неочікуваним пунктом порядку денного навіть для депутатів від "Слуги Народу", хоча розпорядження КМУ про пропозицію щодо таких секторальних санкцій проти Нікарагуа було оприлюднено ще у жовтні 2020 року. 


Швидкість ухвалення Радою цих санкцій вражала. Український парламент обрав формальну (протокольну) процедуру, заслухавши голову комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва, і одразу вніс пропозицію в зал.


Обговорення тривало 10 хвилин, під час якого висловились і ті, хто "за", і хто "проти", і навіть ті, хто сказали, що "питання санкцій не на часі, коли є проблеми з тарифами". 


Голосування зібрало рекордні 322 голоси у підтримку рішення. Історичний момент. 


Україна впровадила перші секторальні санкції.



Читайте також: Рада ухвалила санкції проти Нікарагуа через консульство в окупованому Криму


В МЗС відреагували на російську критику українських санкцій проти Нікарагуа



Єдиним офіційним тригером для підготовки цього санкційного рішення стало призначення Президентом Нікарагуа почесного консула в Криму у серпні 2020 року. Втім і до цього, питань до позиції Нікарагуа акумулювалось вдосталь. 


Нікарагуа виступило проти низки резолюцій ГА ООН, як-то щодо підтримки територіальної цілісності України та щодо проблем мілітаризації Криму.


Ця центральноамериканська країна голосувала в унісон з Російською Федерацією по всіх чутливих питаннях для нашої держави, системно вчиняючи недружні дії щодо України. 


Неповагу до міжнародного права уряд Нікарагуа проявляє не тільки на зовнішній, а й на внутрішній арені.


Країною понад 13 років керує авторитарний Президент Данієль Ортега Сааведра, система захисту прав людини за оцінкою Управління Верховного комісара ООН з прав людини знаходиться у стані глибокої кризи.


Мають місце численні репресії мирних демонстрантів, викрадення людей, глибока поляризація суспільства, системні порушення інших фундаментальних прав та основоположних свобод.


Нікарагуа вже перебуває під санкціями як ЄС, так і США. 


ЄС включив до санкційного списку шість осіб, наближених до Президента Нікарагуа, або проти осіб, які керують органами поліції.


США заборонили певні види фінансової діяльності з органами державної влади Нікарагуа та додали осіб (родичів або довірених осіб Президента) до свого санкційного списку.


[BANNER1]Головними підставами західних санкцій були порушення прав людини та придушення політичної опозиції. 


На фоні такого обсягу санкційних програм ЄС або США, Україна мала можливість приєднатись на політичному рівні до таких санкцій або ухвалити додаткові рішення щодо персональних санкцій проти оточення тамтешнього президента.


Таке рішення дозволило досягти одразу трьох цілей: зблизити зовнішньополітичні позиції з США та ЄС, продемонструвати відданість України ідеям боротьби з тими, хто порушує права людини (де-факто приєднатись до руху "Магнітського"), а на додаток — продемонструвати неприйнятність рішень Ортеги щодо призначення "почесного консула" до окупованого Росією Криму. 


Натомість рішення щодо загальної економічної блокади Нікарагуа — виглядає безглуздо та непослідовно. І причин так вважати вдосталь.


Секторальні санкції (в Європейському Союзі) застосовуються у відповідь на найсерйозніші порушення міжнародного права і є останнім заходом правового реагування на порушення третьою державою норм МП. 


Так, ЄС застосовує до Російської Федерації неперсоналізовані санкції (що ми називаємо "секторальні"), які забороняють експорт в Росію товарів подвійного використання, чи обмеження певних фінансових операцій (позичок, кредитів тощо) з найбільшими банками РФ (які, зокрема обслуговують російський ВПК). 


Такі неперсоналізовані санкції спрямовані точково, аби змусити РФ припинити порушення міжнародного права та не дозволити російському оборонному сектору збільшувати потужності за рахунок європейських фінансів.


Це дозволяє ЄС дотриматися принципу "пропорційності", що є ключовим принципами міжнародного права. 


Натомість, в ухвалених Україною секторальних санкціях від 2 лютого 2021 р. Україна цей іспит з міжнародного права провалила.


Ось що потрапило під українські санкції проти Нікарагуа:



  1. кава, тютюн, їстівні плоди та горіхи;

  2. транспортне сполучення;

  3. виведення капіталів (вказано "за межі України", але варто розуміти: "за межі України в Нікарагуа");

  4. передача технологій;

  5. інші фінансові операції.


Насправді рівень торгівельної співпраці між Україною та Нікарагуа близький до нульового. Економічну частину санкційного тиску не відчують ані в Києві, ані в Манагуа.


Аналогічна ситуація очікує фінансові обмеження: статистика НБУ не знає про жодні прямі інвестиції з Нікарагуа в економіку України. 


Тому рішенню про секторальні санкції бракує не тільки правової складової, а й економічної.


Богдан Бернацький, для УП


Колонка — матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.






^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"