Олеся Яхно: Про формат руху до миру

Серед інших пунктів проекту договору від квітня 2022 року між Україною та Росією (за посередництва інших країн), який оприлюднило видання NYT, є й такий:

"Про право вето РФ при ухваленні відповіді міжнародної спільноти в разі повторного нападу на Україну".

Ви тільки вдумайтесь: право вето того, хто напав, у разі його повторного нападу. Тобто, закріпити, по суті, пожиттєве право Росії на війну. Замість відповідальності за злочин – можливість скоювати нові злочини.

Одним словом, це все, що треба знати про переговорний процес РФ з позиції сили. Він або про "замилювання", щоб продовжувати війну далі, при цьому звинувачуючи інших у ніби-то небажанні миру; або про волюнтаристський силовий диктат та можливості продовження/поновлення війни у будь-який момент.

Тому на Заході, вчергове повторю, починає вибудовуватись правильний підхід:

1. Мирний рух, де за основу беруться основоположні принципи міжнародного права (на цьому базується українська формула миру).

2. Військове посилення України як передумова для створення сильнішої переговорної позиції України та виникнення запиту в РФ для реальних переговорів про мир.

Про обриси такого підходу свідчать рішення та формулювання як на рівні великих міжнародних майданчиків цього місяця (Самміт G7, зустріч країн-членів НАТО на рівні міністрів, Глобальний саміт миру), так і безпекова угода України з США.

Як казав Кеннеді, або війна здолає людство, або людство війну.