Ірина Фаріон: Апеляційний суд у справі Ірини Фаріон

Апеляційний суд у справі безпрецедентного звільнення професора Ірини Фаріон на вимогу нечуваної злучки – верескливої юрби юних більшовиків, ницих неуків у владі і застрашеного керівництва Львівської політехніки. І...,традиційно, ЗАВДЯКИ переляканому мовчанню освітян по ВСІЙ країні.

Тоді

14 листопада під стінами Львівської політехніки "бунт черні" явив себе у всій красі. Як і агонія вищої освіти в Україні. Збіговисько студентів, левова частина яких не мала стосунку до Політехніки, ані була львів'янами (про організаторів ліво-ліберальних "Пряму дію" і "Українські студенти за свободу" розлого див. http://blogs.pravda.com.ua/authors/farion/655fce74204aa/) "озброєне" плакатами з лайливими гаслами й відповідними звіриними вигуками, ВИМАГАЛО звільнення доктора філологічних наук, єдиного професора катедри української мови університету з понад 30-літнім стажем (опріч того: автора 7 одноосібних і 8 колективних монографій, понад 300 наукових статей, 160 студій Величі особистості та 130 Гену українців, що стали невід'ємною складовою навчальної програми катедри української мови Львівської політехніки й безлічі навчальних закладів по всій країні, творця понад 65 мовно-літературних викладів (щотижнево впродовж 2 років Великої війни, у вільному доступі для кожного, хто бажає зайти вглиб рідної мови), понад 300 авторських блогів на суспільно-політичні теми, лавреата кількох премій за ПРОСВІТНИЦЬКУ діяльність, зрештою, не суто освітянина, а єдиного мовознавця, що своєю послідовною політичною діяльністю скасувала в Конституційному суді рабський мовний закон Ківалова-Колесніченка). Ще раз: безіменна недо- або геть неосвічена юрба супроти особистости такого масштабу і стількох плодів її багаторічної праці. Коли ви не бачите цю ієрархію, коли не здатні відділити горизонталь від вертикалі, ви не маєте права бути частиною освітнього процесу, бо вбиваєте його власноруч.

Перелякане керівництво Політехніки саме так і забило цвях у труну власної репутації та вищої освіти в Україні. Замість того, аби поставити собі питання, КОГО і ЯК вони вчать, якщо вислід має таку здеградовану форму з відчутним червоним смородом штибу 1917 року, проректори відчинили двері Головного корпусу, щоб зграя з лайливими гаслами перейшлася сходами, де колись ходили недосяжні для них Бандера, Шухевич, Зарицька, Петро Франко...ще й радо включили студентських представників до складу комісії, яка, як виявилося згодом, без жадного професора філософії у своєму складі мала винести рішення про філософські у своїй основі поняття "моралі", "етики", "аморальности", "морального проступку". Від останнього, правда, вмент віє совєцьким присмаком.

15 листопада – відкриття 4 кримінальних проваджень, візита СБУ до заляканого ректорця Бобала, відтак – сливе проти ночі сумнівний за формою і змістом наказ про звільнення за той-таки "моральний проступок". Сміховинна комісія, звісно, не засідала. "Привід" до звільнення клепали пост-фактум.

Ця дата – поворотна. Ці перші листопадові тижні явили кожного тим, ким він є насправді. Подобається вам це чи ні. І безвідносно до того, що вони чи Ви робили потім – тоді коли стало зрозуміло, що за публічну підтримку Ірини Фаріон зі своїх теплих крісел не полетите і такої забави, як розмова з СБУ не матимете. Я надто добре пам'ятаю нице перестрашене мовчання науковців, очільників катедр, частини інтелігенції та політиків, що доти стелили Ірині Фаріон червоні килими й засипали компліментами, а в ті перші найжорсткіші дні хіба наважувалися написати кілька слів в особисті. Бо хто ж дізнається. Можна зручно сидіти на двох стільцях. І то тоді, коли публічна солідарність була вирішальна. Все як колись у криваві 30-ті.

20 листопада – коло стін Політехніки ми провели акцію супроти ганебного звільнення Ірини Фаріон. Ректорат мовчав. Поліціянтів нагнали не менше, як тиждень тому студентських недомітингарів. Долучився словом і присутністю прошарок львівської інтелігенції, освітян, катедралів, студентів, воїнів і пресвітлих людей, що не застрахалися в ці дні ПУБЛІЧНО й ВІДКРИТО, незважаючи на можливі наслідки, заявити свою підтримку Ірині Фаріон й огиду діям чи не найрейтинговішого навчального закладу України. Очікувано, нас було менше за нагнану юрбу, але кожне обличчя тоді в моїй пам'яті на вагу золота, бо це відчуття ієрархії, справедливости, вірности й глибини. У горизонтальному світі плебейства ці якості вимирають, хоч саме на них тримається цивілізація. І те, за що змагають воїни на наших кривавих фронтах.

З 7 грудня по 8 лютого – Львівський Галицький районний суд розглядав позов Ірини Фаріон. Суддя з промовистим прізвищем Стрельбицький, НЕ вимагаючи ані лінгвістичної, ані філософської експертизи слів у легендарному інтерв'ю, і не воліючи виклику сторін на живі судові засідання, відмовив Ірині Фаріон у поновленні на посаді професора. О диво, в судовому рішенні за політехнічною традицією суть "морального проступку" аж ніяк не розкрита. Натомість води налито відра зо три.

Нині

Настав час ВІДКРИТОГО ЗАСІДАННЯ в апеляційному суді. Тому, панство!

За ці кілька місяців усупереч політехнічно-владно-судовій брутальщині, Ірину Фаріон численно й тепло стрічали по всій країні. Запрошували скрізь, і то так, що їй не ставало часу приїхати всюди. Не менше підходите до неї на вулицях рідного Львова. Дякуєте і говорите слова підтримки. Але щоб слова Ваші не були лишень словами, потрібні дуже конкретні ДІЇ. Бо каже Святе Письмо, "віра без діл мертва". Як і любов. Як і шана. Як і поміч.

Це жорстко, але правда така: Ви хочете чути і бачити Ірину Фаріон, вона їде у Ваші міста, ба навіть містечка, дарує Вам стільки свого часу й сил, скільки Ви потребуєте. Тому нині черга за Вами. Мешканці Львова і Львівщини, що заявляють про підтримку Ірини Фаріон у цій мовній війні, просто не мають виправдання не засвідчити її конкретними діями. Але не лишень! Коли глибоко шануєте, приїдете скрізь. Будьте ж консеквентні!

Мовчання бо – це завжди вибір потурати злу. І я би дуже не хотіла, аби слова були лицемірними. Відсутність дії – це також дія.

18 квітня. 12:00. Площа Соборна, 7.

Галина Помилуйко-Недашківська