Костянтин Матвієнко: Українська детермінанта

Головною емоцією з численних розмов про феномен українського опору російській агресії є – подив. Подвійний – з одного боку мої співрозмовники, як ті, хто тікав в евакуацію, так і ті, хто лишався у Києві, дивуються швидкості організації суспільства та влади для консолідованої та ефективної відсічі рашистській навалі, а з іншого – я дивуюся з того, що для них це дивно. Адже ми маємо потужний досвід цілеспрямованих дій суспільства, починаючи з організації виходу України з СРСР. Далі було два унікальних Майдани, перший з яких – мирний, толерантний, майже карнавальний – дав поштовх світовій хвилі кольорових революцій, а другий явив світові безприкладні у цьому сторіччі вияви мужності, героїзму і самопожертви.

Сьогоденна війна на витривалість з Росією є продовженням української традиції суспільної дії. Російські наративи повсякчас зазнають поразки в Україні саме через зверхньо-пихату неспроможність кремлівських "стратегів" зрозуміти несумісність тих наративів з цією рисою українського національного характеру.

Підсумки виборів 2019 року так само є результатом суспільної консолідації проти фальші, самовпевненості і захланності тодішньої влади в Україні. Ті самі "граблі, на які наступали" Кучма-Янукович та Ющенко-Янукович. "Граблі" лежать собі на місці – на стежині влади. Нажаль!

Напередодні вторгнення в Україну рівень довіри до Президента і правлячої партії "Слуга народу" починав дедалі помітніше підупадати. Це було зумовлено численними скандалами довкола депутатів та чиновників з команди Президента чи тими, хто намагався асоціювати себе із нею, а також з непопулярними рішеннями влади для підприємців та інших продуктивних суспільних спільнот.

Наприкінці лютого цього року все радикально змінилося. Ось як це виглядало графічно:



(З сайту УП. Опитування групи "Рейтинг")

Президент показав себе реальним центром влади, яка організовує суспільство на відсіч агресору. Рівень підтримки всіх гілок влади, перед усім армії (є всі підстави вважати її частиною влади), стрімко злетів вгору. Хіба, можливо, крім суду. Навіть парламент, який, через публічний характер своєї роботи, традиційно пас задніх у рейтингах, підтягнувся до пристойних показників.

І ось тут маємо небезпеку спокуси законсервувати панівний стан владної команди – ті самі "граблі" купно з російсько-білоруським наративом незмінності влади.

Події в Україні сьогодні визначають, детермінують багато у чому напрямок соціально-політичного розвитку всієї цивілізації. Мало-хто може заперечити, що український народ сьогодні б'ється не лише за власну свободу і демократію, за саме своє життя, але і – за свободу та демократію багатьох народів світу. Поразка рашистської диктатури в Україні покаже всім диктаторам невідворотність перемоги народів над ними.

Відтак перемога над Росією стане не лише перемогою українського народу, ЗСУ, Президента Володимира Зеленського і Головнокомандувача Валерія Залужного, але і перемогою цінностей свободи і демократії, несумісних з диктатурою.

Вже зараз як влада, так і опозиція мають запропонувати суспільству своє бачення повоєнного демократичного устрою країни, збереження її морального лідерства серед народів Європи, ширше – західної цивілізації. Вже потрібний відвертий, компетентний діалог, який дасть відповідь на питання забезпечення неодмінних прав і свобод людини і громадянина – гарантій громадянства, свободи слова, підприємництва, рівності доступу до справедливого правосуддя, до ринку праці, соціального захисту, зокрема, захисту дитинства...

Те саме стосується шляхів інноваційного відновлення економіки, перед усім інфраструктури, відбудови громад, роботи мереж освітніх, культурних, медичних закладів, захисту і відновлення історичного та культурного надбання. Окремо – унеможливлення (чесніше – зведення до мінімуму) корупції.

Не на часі? Поговоримо по війні? Ні. По війні у багатьох виникне спокуса лінійних простих і швидких рішень, а таке спрощення веде до диктатури, несумісної з перемогою демократії і свободи. Тобто з нашою Перемогою.

Насамкінець, "щоб двічі не вставати". Влада не має бути кумедною. Рішення про заборону візуального оприлюднення роздрібних курсів обміну валют, мало того, що скопійоване з російського закону від 18 грудня 2018 року, воно смішне. У "Кварталі 95" до президентського "розливу" з нього б смачно пожартували.