Ігор Попов: Кадрові зміни у Кабміні повинні посилити провалені напрямки

Цього тижня правляча більшість анонсувала дискусії щодо можливих кадрових змін у складі Кабінету міністрів. Початок нового політичного сезону – правильний час згадати про контрольну функцію парламенту і про відповідальність нардепів за результати роботи уряду. Навряд чи можна очікувати повного перезавантаження складу Кабміну, хоч до цього і закликає опозиція. Формування нового складу всього уряду потребуватиме занадто складного процесу узгодження інтересів основних мікрогруп всередині влади, і збирати голоси за нового прем'єр-міністра буде набагато важче, аніж за точкові кадрові зміни.

Дострокове припинення повноважень парламенту також малоймовірне, хоча вже лунають заяви про наявність юридичних підстав для такого рішення Президента. Мається на увазі період карантину, коли Рада не проводила пленарних засідань більше ніж 30 днів підряд. Юридичні підстави можуть чекати довго і завжди бути "дамокловим мечем" у відносинах між Президентом, з одного боку, та Радою чи її спікером – з іншого. Політичних підстав же для розпуску поки що немає, всі потрібні урядові та президентські ініціативи знаходять достатню підтримку.

Експерти та опозиція скаржаться на відсутність затвердженої парламентом програми дій уряду, проте появи такого документа очікувати не варто. Політична причина – після ухвалення такої програми уряд отримує імунітет від відставки на рік, що на сьогодні політично недоцільно для влади. Та і політична традиція говорить, що програму дій уряд вносить, як правило, через пару місяців після свого формування, а не через півтора роки після початку роботи.

Тому точкові кадрові заміни можуть виявитися найбільш оптимальним варіантом для посилення роботи на окремих напрямках. Важливо, щоб ухвалення кадрових рішень базувалося не на суб'єктивних відносинах між окремими політиками чи на публікаціях сумнівних анонімних інформаційних ресурсів. У країні достатньо проблем в окремих секторах, і саме аналіз цих проблем повинен стати першим кроком у підготовці кадрових замін. До прикладу, на безпековому напрямку вже кілька місяців обговорюється провал державного оборонного замовлення. Із виділених на поточний рік 27 мільярдів гривень укладено угод лише на 19 млрд. Профільний комітет парламенту вивчає причини цієї проблеми, і якщо виявить персональні недопрацювання очільників Міноборони чи Мінстратпрому – це підтвердить їх знаходження у шорт-листі на заміну. При аналізі роботи Мінсоцполітики ключовим стане звіт про діяльність у напрямку системи комунальних субсидій. Це стосується і заниженого бюджету на цю статті у бюджеті поточного року, і скорочення категорій домогосподарств, які мають право на нарахування субсидій, і оперативності їх призначення. Мінюст мав би відзвітувати парламенту про вирішення проблем у діяльності антирейдерської комісії, щодо рішень якої було досить багато скарг.

Водночас, по ряду інших відомств ніяких кадрових змін очікувати не варто. Це стосується, до прикладу, новопризначених міністрів, які ще мають свої мінімум 100 днів, щоб показати свою персональну ефективність на нових посадах – це Мінінфраструктури, Мінекономіки, МВС, МОЗ. Також спокійно можуть працювати міністерства, які демонструють успіхи на своїх напрямках. МЗС (Д.Кулеба) вдало провів "Кримську платформу", не зважаючи на серйозну протидію російської дипломатії. Мінрегіон (О.Чернишов) успішно проводить децентралізацію, від формування всіх ОТГ до передачі їм земельних ресурсів. Навіть у складному питанні житлово-комунальної сфери Мінрегіон завершує підготовку до опалювального сезону і координує роботу з місцевими органами влади по вирішенню всіх технічних проблем. Мінцифри (М.Федоров) звітує про все нові досягнення в напрямку діджиталізації, громадяни переважно позитивно сприймають "Дію" та інші новації, тому і відповідне міністерство продовжить роботу без кадрових замін.

При обговоренні кадрових питань варто мінімізувати фактор персональних інтриг чи міжособистісних стосунків. Якщо обговорювати конкретні досягнення, провали, і виявляти причини проблем – тоді дискусія може бути публічною, а суспільство отримає логічні аргументи для кадрових змін. А нові кандидати на посади міністрів у своїх програмних виступах зможуть говорити, як саме вони зможуть вирішити наявні проблеми, ставити собі реалістичні терміни для цього, і потім надавати знову ж таки публічні звіти про виконану роботу.

Офіс Президента та сам В.Зеленський так само зацікавлені в призначенні нових кризових менеджерів на проблемні ділянки роботи. Адже всі успіхи та провали уряду для виборців все одно переважно асоціюються із однією особою – Президентом, і всі розуміють, що в його руках кадрова політика не лише у визначених Конституцією сферах, але і у виконавчій владі також.