Альона Гетьманчук: Ми йдемо до НАТО чи шукаємо статуси "поза НАТО"?



В України завжди була проблема з багатоголоссям на зовнішній арені. Занадто багато у нас тих, хто люблять виступати соло. Хоча як красномовно свідчить наша новітня історія, добивались ми справді чогось вартісного у зовнішній політиці не з допомогою "виступів соло", а завдяки злагодженому та якісному "хоровому співу" – чи то на підтримку безвізу з ЄС, чи за летальні озброєння зі США.

Особливо виступи соло стали традиційними на американському напрямку – чи не найважливішому для України в умовах постійної зовнішньої агресії. Звісно було б наївно розраховувати, що американський принцип "політика закінчується там, де починається вода" (тобто відразу за кордоном) приживеться і в нас. І так само наївно було б очікувати повної синхронізації ключових месиджів на американському напрямку, хоча ми амбітно в Центрі "Нова Європа" над цим пробували працювати, організовувавши відразу після американських виборів стратегічну сесію за участі і представників влади, і експертів для розробки відповідних уніфікованих сигналів. Адже змішані сигнали для України з питань, які надходять до Вашингтона з Києва, апріорі неспроможні посилити позиції України в американській столиці. Тим паче, якщо ці сигнали стосуються принципових питань і звучать по-різному навіть на рівні представників влади (не кажучи вже про опозицію чи громадянське суспільство).

- [ ] Одним з таких питань є посилення формату найважливішої у наших відносинах – безпекової – взаємодії між Україною та США. На що Україна має повне право політичне (тому що Будапештський меморандум і пролобійована Штатами Бухарестська декларація), юридичне (тому що Хартія про стратегічне партнерство і Концепція розвитку партнерства між оборонними відомствами, термін дії якої спливає якраз в цьому році) та моральне право (тому що знову Будапештський меморандум).

- [ ] Ні для кого, хто в темі українсько-американських відносин, не є секретом, що в останні місяці на Печерських пагорбах йшли запеклі бої, на якій безпековій опції робити наголос у діалозі з новою Адміністрацією США. Якщо одні (переважно дипломати) наголошувало на важливості не розмивати месидж і фокусуватись на підтримці Вашингтоном інтеграції України до НАТО у вигляді запрошення до виконання Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО. Якщо з цим не вийде – то робити кроки, які посилять нашу заявку на НАТО, в не викличуть додаткові питання. Це, передусім, укладення двосторонньої угоди з питань безпеки та оборони – без статті п''ятої, але з реальними інструментами для посилення військової співпраці.

- [ ] Інші (переважно не дипломати) почали накручувати ідею надання Україні Статусу основного союзника поза НАТО (MNNA). Мовляв, другого досягнути значно легше і швидше (а нам же потрібні швидкі перемоги!), і залежить це рішення виключно від Вашингтона.

Ситуація не спростилась після того, як стало чітко зрозуміло: ПДЧ Вашингтон не підтримує зараз і навряд чи підтримає в осяжній перспективі, ще раз спростувавши безпідставну теорію про якесь раптово відкрите для України вікно можливостей в НАТО (і як результат – фальстарт з міжнародною ПУБЛІЧНОЮ кампанією України за ПДЧ з боку президента).

Замість того, щоб зосередитись на одному завданні в умовах відсутності ПДЧ, з Києва знову надходять суперечливі сигнали. Якщо одні серйозно працюють над Двосторонньою безпековою та оборонною угодою як абсолютно виправданий паралельний трек до інтеграції в НАТО, інші нав'язливо пропонують ідею основного союзника поза-НАТО (MNNA). Подейкують, групу останніх очолює віце-спікер Руслан Стефанчук, що само по собі виглядає щонайменше дивно.

Нав'язливо пропонують попри те, що вже сама назва "основний союзник поза-НАТО" вказує: статус був розроблений для країн, які не мали амбіцій і не могли навіть з географічних міркувань стати членами НАТО. Тому жодної країни Європи серед носіїв цього статусу нема. Тому за 34 роки існування цієї програми жоден з її учасників не приєднався до Альянсу і не має таких амбіцій. Тому, коли ми робимо ставку на цей статус, ми автоматично розмиваємо месидж про відданість ідеї майбутнього членства в НАТО, навіть якщо офіційно це протиріччя не зафіксовано. Я вже мовчу про практичну додану вартість від цього статусу. Купувати за пільговими цінами стару американську військову техніку? Підозрюю, що нам з 2014 США надали більше безкоштовно, ніж деякі країни-члени MNNA спромоглись купити за весь час перебування в програмі.

Слово "союзник" в назві програмі теж має номінальне значення, оскільки не передбачає жодних оборонних зобов'язань (тобто гарантій безпеки) із боку США. Не дивно, що частина учасників програми має ще окремі двосторонні або багатосторонні оборонні угоди зі США.

Нам би теж варто було б на сьогодні спробувати сфокусуватись на рамковій безпековій та оборонній угоді, аби максимально посилити співпрацю саме у цій сфері. Двосторонні Угоди про оборонну чи посилену співпрацю активно заключають в останні роки зі США навіть країни-члени НАТО. У нашому випадку можна було б для початку говорити про Страткгінчу рамкову угоду з питань безпеки та оборони. Але це буде складно досягнути з подібним українським багатоголоссям. Чи як мінімум двоголоссям.