В'ячеслав Кириленко: ''УКРАИНСКИЙ РУССКИЙ'' як новий спосіб боротьби з українською мовою

Немає жодної "української російської": є українська, і є російська. Думати, що абсурдними мантрами про "украинский русский" можна змінити доктрину путіна про захист російськомовних в усьому світі, щонайменше, легковажно.

Вважати, що цими ж мантрами можна посилити українське культурне різноманіття – безглуздо. Бо це різноманіття і так має місце, а російська мова посідає у ньому належне і – скажемо відверто – далеко не останнє місце.

Гадати, що ми можемо збагатити російську мову чимось винятковим – дивно і хибно: хіба що удосконалити суржик. Україна – не Росія, ми маємо свою мову, яку й повинні посилювати та збагачувати. А українсько-російський суржик, як вияв впливу російської на українську та репресованого становища останньої в Російській імперії та СССР, збагачення не потребує. Навпаки, кожна освічена людина має тікати від нього якнайподалі. Політики у тому числі. Хіба когось непокоять лаври азарова з його "азарівкою".

Отже, експортний потенціал ідеї про "украинский русский" мертвий: путіна на це не купиш.

А ось внутрішня ціна просування цієї ідеї уже не лише главою МВС Аваковим, а й представниками офісу Президента, як-от Мендель, буде надвисокою: нове коло спровокованої владою зневаги до української, ревізія мовного законодавства та новий виток внутрішньої нестабільності.

Чому нестабільності? Бо закономірний результат теми про "украинский русский", яку вкинула у суспільство влада, це повернення у політичний порядок денний дискусії про другу державну мову – російську. Аякже, це ж уже не російська, це наша, "українська російська"!

Але й це путіна не зупинить: він ненавидить не українську мову, він ненавидить Українську Незалежність та людей, які є її носіями. Не зважаючи на мову їх спілкування.

Тому я закликаю владу зайнятися чимось більш продуктивним. Наприклад, ознайомитися із Законом України про застосування української мови як державної і просто його виконувати. Особливо на роботі.