Українська правда

БЛОГИ

Альона Шкрум: Вето Зеленського на закон про відновлення конкурсів на держслужбі – що далі?
23.02.2021 11:13


Від новин гарних – до не дуже

Буквально нещодавно писала у своєму блозі на "Українській правді" про гарні новини щодо прийняття у ІІ читанні Верховною Радою Закону про відновлення конкурсів на державну службу.

А також про те, що вдалось усе ж знайти компроміс по непростому питанню – повноваженнях тимчасово виконуючих обов'язки міністрів, які Парламент прийняв 323 голосами конституційною більшістю. І про прощання з ганебним політичним звільненням.

Але, на жаль, за 1 день з'ясувалося, що:

➡ Президент наклав вето на Закон про відновлення конкурсів на державній службі. Усе – через обмеження повноважень "В.О." на посаді міністра.

Відверто, це надзвичайно велика помилка.

І мені страшенно сумно й прикро, що в оточенні Президента немає людей, які могли б пояснити йому наслідки такої помилки. Помилки, яка ставить під загрозу всю нашу європейську співпрацю, довіру до держслужби, і демонструє повне нерозуміння процесів на майбутнє на догоду одному призначенню. Дуже шкода.

Крім того, подібне вето показує симптоми глибокого не лише політичного, але й психологічного протистояння з Парламентом. Коли Президент вважає Парламент і власну фракцію лише "підставками під кнопочки", які депутати мають тиснути без запитань. За такими симптомами – неодмінно буде криза. А я не впевнена, що таку кризу країна може собі дозволити у нинішньому стані.

Навіщо відновлювати конкурси і повертатись до "в.о."-обмежень?

Про те, чому необхідно повертатися до конкурсних призначень на державну службу писала вже неодноразово. І востаннє – у минулому блозі.

Але спочатку нагадаю: 11 лютого в Резолюції по Україні, Європейський Парламент двічі наголосив про те, що так звані "карантинні" призначення, "під столом", поза конкурсною процедурою треба терміново завершувати.

І від цього, безперечно, залежить не лише наша репутація, як країни, але й конкретно фінансова допомога з боку Європейського Союзу.

Я чудово розумію, що довіри до конкурсів мало, але це єдиний відомий світу механізм, який дає можливість обирати чи то в бізнесі, чи то на державній службі, кращих професійних людей на посади.

Звичайно, як і будь-який механізм – це лише можливість, яку можна використовувати як на благо, так і для прикриття відсутності відбору. Але кращого способу, ніж конкурс, співбесіда, і перевірка знань та досвіду – ніхто і досі не знайшов.

Наступним пунктом після відновлення конкурсів – маємо займатися вдосконалення його процедури. І запобіжниками проти зловживань та кулуарних домовленостей.

Відверто: відсутність конкурсного добору під прикриттям коронавірусу повернула нас у найгірші часи пана Януковича, коли призначення здійснювалися під впливом різних груп, кулуарно, без критеріїв, без жодної інформації.

І найгірше – навіть не те, що доборів уже майже 25 тис. (!) по країні, а те, що ці призначення найбільш нестабільні.

Бо коли 1 якась група сильніша, вона звільняє людину так званої іншої групи. Потім ставить свою. Далі третя група звільняє людину другої. І ставить своїх. І так нескінченно. І в кінці кінців ця війна всіх проти всіх повністю руйнує залишки держслужби. Ніхто не працює, а лише грає в кабінетну політику.

Та, на жаль, і відновлення конкурсів, і наші міжнародні партнерські стосунки, і позбавлення від політичного звільнення, і повернення державним службовцям мінімальних правил у держслужбі – усе це стало під загрозу через вето пана Зеленського. І саме через норми, які регулюють повноваження тимчасових виконуючих обов'язки міністрів.

На сьогодні такий "в.о." міністр усього один – це пан Вітренко. Звісно, абсолютно ненормально, що через 1 посаду і 1 людину Президент ветує важливий Закон, який чекало все суспільство.

Та й сама ідея законопроекту полягає в тому, щоб загалом прийняти правильні норми, почати дотримуватись правил. І нарешті виконувати Конституцію для так званих "тимчасових" в.о.-посад на майбутнє.

Плюс при цьому дати можливість розблокувати зарплати шахтарям, які пан Вітренко на сьогодні не може підписати через обмеження його повноважень. Натомість його кандидатура вже двічі не була підтримана Парламентом. А нову кандидатуру Прем'єр-міністр у залу Верховної Ради не вносить.

Це вето – вкотре демонструє протистояння між Парламентом та Офісом Президента, здоровим глуздом і, на жаль, емоціями. Український Парламент не один раз бачив спробу "нагнути його через коліно", дискредитувати, підкорити волі одній людині, чи групі людей. І ніколи це не закінчувалося добре для країни.

Причина вето або чи може тимчасовий міністр продавати майно?

Причина вето Президента на цей важливий Закон – бажання Зеленського повернути тимчасовим виконуючим обов'язки міністра усі повноваження, які може мати і призначений Парламентом міністр.

Фактично – це призначення міністрів поза Парламентом та без його участі, і поза Конституцією.

Щодо повноважень так званих "в.о." ми дискутуємо вже не один рік.

Компромісною редакцією стало невелике обмеження повноважень "в.о." на перші 60 днів його роботи, а суттєве обмеження повноважень після 60 днів – щоб унеможливити вічні знаходження "тимчасових" міністрів на посадах.

Також це стимулює виконання Урядом Конституції та необхідність подавати кандидатури міністрів на голосування у зал Верховної Ради, а не тримати роками в якості "підвішених" "тимчасових в.о.".

За логікою Парламенту, в.о. Міністр:

▪ не може призначати чи звільняти керівників підприємств.

▪ не може призначати чи звільняти керівників ЦОВВ.

▪ не може здійснювати приватизацію державних підприємств і розпродаж майна.

(Бо ніхто не давав "в.о" на це політичний мандат).

При цьому "в.о." зможе давати доручення своїм підлеглим та підписувати бюджетні документи.

Та Президент і його Офіс категорично не погоджуються з цим варіантом редакції – і вимагають повернути "в.о." усі повноваження, а, фактично, створити можливість призначати міністрів без участі Парламенту.

Чому це помилка?

Бо як раз подібні обмеження прав "в.о." – це і є реальна зміна правил для так званої "глибинної держави", про яку говорив Зеленський.

"Deep state" – це як раз про це.

🔻 Коли НЕ Парламент приймає рішення.

🔻 Не депутати, не ті, яких все ж таки обирали люди для прийняття цих рішень.

🔻 І інколи (часто) навіть не Президент, якого теж обирав народ.

А окремі домовленості і "війни" груп інтересів, які плавають в океані глибинної держави: великий бізнес, оточення конкретних чиновників, які "під столом", у ручному режимі призначають "в.о." міністра.

Замість того, щоб "проводити" його через Парламент, дотримуючись Конституції і логіки парламентсько-президентської республіки.

Я часто пишу, що якщо вам не подобається як накритий стіл – переверніть його.

Обмеження повноваження "в.о." – це і є така спроба перевернути стіл та гарантувати виконання правил гри всіма гравцями.

І змусити виконувати Конституцію самих себе. І обов'язкове голосування по міністру, а не вічні "в.о.", – це класна історія повернення повноважень Парламенту.

Та Офіс Президента, "убивши дракона", як це часто буває, віднайшов його у собі. І ми вкотре – повертаємося по колу до одних і тих самих помилок.

Психологічні образи

Крім того, у цій історії ми бачимо проблему глибоко психологічного характеру.

🔻 Якщо рік назад Зеленський просто міг сказати "повірте мені, я знаю, що роблю" – і йому вірили, то тепер це не проходить – бо було забагато помилок і замало пояснень, є об'єктивні прогалини/сумніви в його компетенції і в комунікації з депутатами, є приклади непрофесійно прийнятих рішень і проколів.

І тепер просто довіритись йому у всьому, що стосується напряму Парламенту, бо він – Президент – неможливо.

🔻 Щоб вимагати таку сліпу довіру – треба ще мати знання, і авторитет у державному управління, і приклади успіху саме в державних рішеннях.

Якщо, наприклад, у нього "вдасться" – от тоді і буде сліпа довіра.

🔻 Тут криється критична штука – депутати "Слуги" вже не вірять Президенту на слово та всліпу – вони вимагають принаймні аргументів та пояснень, і ще бажано хоч трошки поваги до них.

А Зеленського це не на жарт обурює. Бо для нього вони й надалі – ніхто. І мають слухатись без питань. В кінці кінців він їх "зробив депутатами".

Він щиро не розуміє, чому вони не роблять все за вказівкою та одразу. І чому мають наглість ставити питання чи якісь поправки писати. От тільки Конституція наділяє їх правами, і ці права вони починають вимагати. Та й досвід все-таки трохи вчить.

Ось і маємо:

• внутрішній конфлікт, і

• глибокі психологічні травми з обох сторін, і

• підняття ставок з боку Офісу, який відмовився від будь-яких компромісних рішень.

У підсумку: конфлікти непрості й глибокі.

1. Ця війна – нічого доброго жодній стороні не принесе.

2. Повний loose/loose сценарій.

3. Трохи історії: жоден Президент за 30 років країни не отримав нічого в плюс, намагаючись зламати Парламент.

4. Діти вимагають поваги до себе та цінування своєї думки, а їх – б'ють по руках та ставлять у куток, забирають солодке, і грозяться тим, що виставлять із дому взагалі, "якщо ви такі розумні".

Як, до речі, такі кризи в сімейній психології вирішують? Чи можливо вирішення без усвідомлення "батьками", що дітки дорослішають? І що замінити їх на "інших", "більш слухняних" – це теж не призведе до щастя?

Не думаю.

Вихід – є? Що буде із держслужбою в Україні?

На жаль, на сьогодні у Президента немає ні єдиного бачення стратегії реформування державного управління, ні відповідей на болючі питання у цій сфері.

Президент пропонував то розширити комісію з вищого корпусу державної служби, то підтримував скасування конкурсів під час карантину, то публічно підтримував їх відновлення, і при цьому ветував закон.

Без такого бачення, всеосяжного, чесного та конструктивного діалогу, а також людини, яка візьме на себе публічну відповідальність за таку вкрай необхідну реформу – якісні зміни в країні і надалі будуть буксувати.

Але, на жаль, кричуще питання щодо виконуючих обов'язків на посадах показало також протистояння між Парламентом і Офісом Президента, коли Президент не чує Парламент, і не зважає на його думку, і на Конституцію.

Занадто часто, на жаль, ми бачили подібне в українській історії.

Такі відносини безперечно виллються у глибинну кризу нерозуміння та взаємних образ. А для державної служби та для країни – це означатиме нові кола помилок, перетягувань повноважень та війни всіх проти всіх.

Виправляти подібні помилки буде важче і важче у майбутньому.

А вигравати від подібних турбулентностей будуть і надалі "невидиму гравці" за столом української політики, які краще всіх рухаються у хаосі, та прибрати яких як раз і була мета в заветованому Законі.

Більше – як завжди, у Телеграм.





^ Догори | УКР | РУС
   Головна | Новини | Публікації | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Українська правда"