Юрій Луценко: Революція Гідності. Спогади

Відразу після звільнення, під воротами тюрми, я заявив, що революція буде через півроку. В це не повірили ні мої друзі, ні лідери опозиції. 

За ініціативою Яценюка ми почали збиратися десь у жовтні, коли стало ясно, що Янукович взяв курс на відмову від євроінтеграції. 

Яценюк, Кличко і Тягнибок узгодили мітинг тисяч на 10. Кожна партія відповідала за певну кількість. Я сказав, що це нічого не дає. Або 100 тис, або це все не має значення. 

"Юра, ти відстав у тюрмі. Часи змінилися. Люди непідйомні", – відповіли мені. 

Тоді ми в "Третій українські республіці" (об'єднання громадських активістів і польових командирів Помаранчевого Майдану) почали діяти по старому, перевіреному в 2004 році способу: 100 волонтерських постів роздавали прапорці і флаєри. 

Перші серйозні гроші на їх виготовлення дав Саша Третьяков. Через тиждень питає: "Де результат? Я не бачу стрічок і прапорців на людях чи машинах". Мусив заспокоювати: "Зате нічого не викинуто, все в кишені до часу "Ч".



У процес роздачі та фінансування роздаточно-агітаційної роботи за євроінтеграцію підключився Порошенко. Потім – Яценюк. Петро відкривав двері інститутів. Арсеній – в метро. 





Всього політики і волонтери роздали 200 тисяч прапорців і 700 тисяч стрічок з буклетами. 

Парламентська опозиція гостро атакувала. 

У повітрі бриніла все більша напруга. 

Тож коли незабутній Нікола Яновіч Азіров оголосив про розворот до Росії, та ще й зробив це акурат в день Першого Майдану – включився струм. 

21 листопада ввечері на Майдан вийшли сотні. Фактично, це була спонтанна реакція френд-стрічки ФБ. 

Але вже в наступну неділю 24-го почалася перша, маршево-фестивальна, стадія Майдану-2. 100 тисяч киян із прапорцями і стрічками, прапорами і гаслами вийшли проти російського сценарію, за європейський вибір України. 

Лідери опозиції були в приємному, але шоці. 

Вперше стало ясно, що народ, а не вожді вестимуть цю революцію.

***

Від перших організаційних зустрічей у колі лідерів Майдану йшла дискусія: обмежитися мітингами і маніфестаціями чи будувати наметове містечко зі сценою. Фактично, керівна трійка виступала за перше. А Турчинов і я – за справжній наметовий Майдан. Це був спір не про технічні речі, а про глибину протесту. 

Життя примусило "осісти" в намети. Спочатку досить стихійно на Європейській площі. Влада тут же відчула небезпеку і провела першу атаку спецназу на ледь захищений депутатами та металевими конструкціями табір протесту. Саме депутати від опозиції тоді втримали сцену. 

Тоді влада пішла планом Льовочкіна: дозволила і медійно підтримала окремий студентський протест. Тисячі студентів з київських вузів, розбуджені активістами ще Помаранчевого Майдану, щиро підтримували євроінтеграцію. Але без старих політиків, яких нещадно відсікали від мікрофона під гаслом "Майдан без політиків".

Так виникло два Майдани, і той, що на Європейській, все більше програвав і драйвом, і чисельністю. 

Розділення на хороших учасників протесту, особливо – молоді, та поганих цинічних політиків майже вбив Євромайдан. 

Зрештою, Яценюк, пославшись на лист Ю. Тимошенко, 28 листопада закликав до об'єднання зі студентами. Троє лідерів повели туди нечисленний мітинг з Європейської площі і покинули Київ, пославшись на необхідність бути у Вільнюсі, де вирішувалася доля євроінтеграції. 

У Вільнюсі дива не сталося: Янукович відмовився від ЄС і поїхав у Москву, де отримав те, що хотів, починаючи всю цю псевдоєвроінтеграцію: гроші і гарантії переобрання Президентом. Ціна у вигляді перетворення України в підпорядкований Росії суб'єкт Тайожного союзу його зовсім не засмутила. 

Відразу після цього студентський протест був мінімізований. На Майдані лишалося все менше молоді. 

У ніч на 30 листопада зникли їхні керівники, кухня, звук. Підтягнувся Беркут і комунальники з йолкою. Все стало ясно. 

Перша хвиля Беркуту заблокувала озвучку, яку привезли Княжицький та інші опозиційні депутати ВР. Потім легко поштовхалися і помахали палками. Мені розбили окуляри, і після заспокоєння ситуації я поїхав додому. 

Вже дома дізнався про звірячий розгін пару десятків молоді під стелою Незалежності. 

Є інформація, що ідеологом суперсилового, кривавого сценарію був Клюєв і Олександр Янукович. Перший вважав, що Папа має прилетіти з візитом в Пекін без найменшого протесту в центрі столиці. Другий взагалі жив у донецькій реальності права сили. 

Били жорстоко. Доганяли аж до Бесарабки і знову били. 80 поранених дівчат і хлопців та дзвони Михайлівського собору, де частина з них сховалися, змінили долю України. 





Вже наступного дня Київ розлючено загув тисячами клаксонів. Кривава Йолка перевела Євромайдан в новий, революційний етап. 

З самого ранку особисто Яценюк і команда молодих юристів опозиції (серед них і майбутній міністр юстиції Петренко, і мій майбутній заступник в ГПУ Сторожук) відбили в судах понад 30 затриманих. Влада посипалася – у відставку пішов Льовочкін, депутати почали виходити з коаліції ПР. 

На Софіївській почався мітинг. Звук був хріновий, лідери опозиції зі сходів памятника княгині Ользі охрипло закликали до масового мітингу наступного дня. Я стояв позаду них і кожному прокричав в вухо: Ти розумієш, що це вже не мітинги? Це початок революції! 





Всі троє сказали так. Але зрозуміли невідворотність радикального шляху, як мені здається, значно пізніше. 

А народ знову показав, що саме він веде всі події Євромайдану. Коли я у виступі прокричав своїм картавим хриплим голосом "Революція!" – тисячі (а наступного дня сотня тисяч) почали скандувати: Ре-Во-Лю-Ція! 



Вже наступного дня люди не просто масово вийшли на мітинг протесту. Вони зайняли Будинок Профспілок, КМДА і Жовтневий палац. На Майдані оздобили плакатами опозиції одоробло Йолкі, розбили намети, встановили сцену. Парубій став комендантом. Яценюк оголосив про створення Комітету національного спротиву. 

Відновлена єдність протестуючих і політиків відновила поступ революції. 

***

Початок нового, революційного етапу Майдану я пропустив – ще не відійшов від струсу мозку після зіткнення з Беркутом під Святошинським судом. 



Пам'ятаю лише, що після чергового безініціативного недільного віча, де трійка лідерів так і не змогла запропонувати людям план дій, мені подзвонив Парубій: "Юрку, я не знаю як ти, але я більше не можу просто стояти на Майдані. Я йду разом з хлопцями Яроша". 

На Грушевського почалися сутички із міліцією. 

Всі спроби "вождів" припинити народну ініціативу закінчилися багатоголосим нах і навіть вогнегасником. 

- Ну що, Луценко, і ти прийшов нас вмовляти повернутися на Майдан?, – спитали мене на Груші наступного дня. 

- Ні, – відповів я. – Ви робите ху...во, але правильно.        

                           

Народ засміявся, напруга миттєво спала. 

- Але треба будувати барикади – експромтом сказав я, щоб зайняти гарячі голови і руки. 

Через годину я був шокований. Закарпатці здерли бляху з-під величезного бігборду біля готелю "Дніпро" і зробили з неї величезні сани для транспортування бетонних блоків. Барикада росла на очах. Схоже було на будівництво єгипетських пірамід:)

Хоча було не до сміху. З 21 січня вступив у силу диктаторський закон, по якому за участь в Майдані світило 15 (!) років. 

На Груші вибухали світошумові гранати, Беркут почав використовувати картеч, звезені тітушки вночі по навколишніх вулицях били майданівців і здавали їх беркутам. 

Мій пост від 20 січня: 

"Зараз у Києві вирішується не доля абсурдних янучарських законів про шоломи чи маски. Зараз у столиці вирішується, чи буде у нас Вільна Україна.

Янукович розуміє тільки мову сили. Лідери опозиції зможуть добитися вимог Майдану лише в тому разі, якщо і в понеділок, і у вівторок, і в середу в центрі української столиці будуть знаходитися сотні тисяч людей. Тоді політики будуть лише виконавцями вашої волі на перезавантаження країни.

Тоді у Януковича вони вимагатимуть радикальних змін, а не приймуть участь в заміні Азарова на Арбузова.

Тому в ці дні на Майдані має бути максимальна кількість громадян.

....

Українці, саме зараз, саме в Києві вирішується доля нашої нації.

Вибір простий – або історична реконструкція совкового барака, або прорив до Європи.

Час випробовує нас, нашу віру, нашу гідність, нашу силу духу. Всі на Майдан!"

У ході атак силовиків і тітушок постраждали 1,4 тисячі людей. Горджуся, що не тільки був там постійно, і не тільки в  парламенті провів рішення про визнання інвалідів в МОЗ, але й в ГПУ забезпечив виплату їм та сім'ям Небесної Сотні компенсацій за рахунок конфіскованих коштів екскерівника Податкової міліції. (До речі, минулого року нова влада тихо провела рішення про повернення цих мільйонів януковицькому чиновнику).

Барикади встояли лише через героїзм сотні захисників і багатотисячну підтримку Майдану. Саме Груша стала початком кінця засудженого за держзраду злочинця Януковича. 

До речі, однієї ночі на барикадах Груші з'явився Янукович. Ну, не зовсім Віктор Федорович, а артист Саша Пікалов, який в 95 кварталі грав його роль. Саша був у трохи веселому настрої і голий по пояс, з українським прапором фотографувався на барикаді з криками "Банду геть!". 

Це був єдиний кварталівець, який тоді був на Майдані. 

Через пару днів посли західних країн запросили мене на зустріч в Будинку профспілок, який орендував Майдан. 

- А де тріка лідерів? – спитав я. 

- У нас розмова з вами, – відповів мені американський посол. 

Він весь якось підтягнувся і каже: 

- Ми хотіли б закликати вас застосувати весь свій вплив на демонстрантів і, можливо, на міліцію для припинення силових зіткнень. І ми пропонуємо вам телефонну розмову з віце-Президентом США.

- Та навіщо та розмова, – кажу я. – Я й так всі дні і ночі там, на місці. Пробую домовитися з міліцією і навіть з Клюєвим, щоб відвести перемерзлих курсантів у туфлях (з-за спин яких стріляє Беркут) на 100-200 метрів вгору по Грушевського. Поки не виходить, але давайте разом тиснути на владу.

- То ви будете говорити з паном Байденом? – знову питає посол. 

- Я б хотів поговорити з Обамою, – кажу я. 

- Пан Президент, на жаль, дуже зайнятий. 

- Та ні, я мав на увазі Мішель Обаму. Хотів би розпитати її, як їй йдеться з вирощуванням цвітної капусти біля Білого дому.                                  

Посол пару хвилин помовчав. А потім каже: 

- Я захоплений вашим почуттям гумору в цій надскладній ситуації. Але віце-Президент вже на зв'язку.        

Далі була серйозна розмова про моральну підтримку США демократичних процесів в Україні, розуміння, що до масового протесту призвела спроба Януковича здати Україну в неоросійську імперію. 

- Я розумію, що вам протистоїть людина із залізними яйцями, – сказав пан Байден. – Але Америка і весь демократичний світ з вами. 

- Ми вдячні вам за моральну підтримку, пане віце-Президент, відповів я. – Але ви помиляєтеся, у Януковича немає залізних яєць. Це залізні кулаки Путіна, якими він тримає Януковича за яйця.    

Байден довго сміявся. 

Пізніше, вже на інаугурації обраного Президентом Порошенка, він згадував ці слова. 

На жаль, вони були пророчі. 

Бо вдруге програвши Майдану, Путін включив останній інструмент диктатора – війну...

***

Трагічні й героїчні дні лютого 2014-го вимагають відповіді на питання: хто був організатором масових розстрілів мирних демонстрантів? 

Так, юридично підтверджену відповідь було дати важко. Силове крило влади Януковича знищило більшість документів та засобів злочину. Станом на час мого призначення Генпрокурором у Росію та на окуповані території втекла не тільки вся верхівка МВС, СБУ та ВВ, але і абсолютна більшість рядових виконавців злочинних наказів. 

Тим не менше, колосальна робота слідчих ГПУ вже у 2018 році вийшла на фінал. Були зібрані документи, проведена експертиза зброї убивць. На основі 2,5 терабайт інформації з відеокамер спостереження і відеозаписів мітингувальників і журналістів створене посекундне комп'ютерне відтворення подій 18-20 лютого. Волонтером на обладнанні, закупленому із зарплати Генпрокурора, зафіксовані всі епізоди вбивств і зроблені моделі траекторій смертельних куль на Майдані (один епізод – на фото).







Проаналізувавши всі ці докази, комісія експертів Київського інституту судових експертиз та залучених фахівців дала висновки (на фото), які поставили крапку над "і": загибель і поранення мітингувальників та правоохоронців перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з рішеннями та наказами Президента Януковича, Міністра внутрішніх справ Захарченка, заступника МВС Ратушняка, Голови СБУ Якименка, першого заступника СБУ Тоцького, Міністра оборони Лебєдєва, начальників Генштабу Замани та Ільїна, командуючого ВВ Шуляка та ряду інших осіб. 

Експерти кваліфікували цю групу як створене Януковичем організоване злочинне угрупування з проросійськи налаштованих осіб, які мали стійкий зв'язок із спецслужбами РФ. 

За висновком комісії експертів ця ОЗУ з метою узурпації влади Януковичем вчинила державну зраду, зловживання владою та умисні масові вбивства. 













Матеріалів справи і висновків експертів достатньо для передачі справи в суд. 

Чому цей суд не розпочався? 

Бо на цей час втратив чинність закон про заочне засудження осіб, що знаходяться поза територією України. 

Сім разів я намагався відновити цю норму КПК в парламенті. Сім разів це рішення провалювали (поіменні результати двох голосувань – на фото) Сумно, але в основному депутати партій, що прийшли з Майдану. 

Хтось боявся за себе. 

Хтось був пов'язаний із втікачами. 

Хтось не хотів дати перемогу політичним опонентам в умовах президентських виборів. 

















Пишу це не для виправдань. 

Зрештою, це мій особистий тягар. 

По ночам часто питаю себе, чи міг зробити більше...

Пишу для того, щоб спонукати нинішню, чи – скоріше – наступну ВР ухвалити рішення, яке дозволить розпочати суд над підозрюваними у масових вбивствах на Майдані. 



Як і суд над російським керівництвом ЗС, терористами Гіркіним і Безлєром, зрадниками псевдопрем'єрами і міністрами Криму. 

Вічна пам'ять Героям Майдану.