Володимир Цибулько: Памяті Великого Лупі! Вчора хлопці з УНА-УНСО переслали такий анонс: 5 лютого – десята річниця світлої пам'яті нашого побратима Анатолія Лупиноса. Запрошуємо друзів, всіх, хто хоче згадати цю неординарну постать в українській історії, на панахиду і вечір пам'яті.

Панахида відбудеться на Байковому цвинтарі біля могили "Дяді Толі", початок о 15-00.

По завершенню панахиди відбудеться вечір пам'яті в приміщенні спілки письменників України (м. Київ, вул... Банкова 2) з 18-00 до 20-00.

Представникам ЗМІ вхід вільний, акредитація не потрібна

Телефон для довідок: 050 447 60 12



Вибачте за фривольність у згадуванні цього чоловіка! Кременя! Криці! Бо мова йде про Анатолія Лупиноса! Саме сьогодні минає десятиліття переходу його у світ духів. Ще ближче до Бога, хоча він завжди був до нього близьким настільки, наскільки може бути наближеним до Бога воїн. Козак. Поет. Анатолій був перехрестям феноменів – козацьке прізвище, українська чутливість, скіфський лик, гайдамацька завзятість. Памятаю вічно тліючу цигарку, і пожовтілі від нікотину пальці і нігті. За цією цигарчиною, за димком-ниточкою він ніби приховував зайву емоційність. Такий собі чоловік-вулкан з якого дим чомусь димить лише з кінчика сигаретки. А магма утримується з останніх сил аби не вибухнути. Феномен Лупиноса-революціонера якраз доволі літературний! Бо в якій ще країні людина за один вірш може відсидіти майже 26 років? У совку! А ще страшніше – у совіцькій УКРАЇНІ! Лише сидіти довелося не в Україні! Але сівши за вірш, він все своє життя перетворив у роман у віршах. Не текстуально, а фігурально. Життя Анатолія Лупиноса стало суцільним поетичним сюжетом.

Він став свого часу одним із засновників Асоціації "Нова Література", і це було зроблене швидше для душі. Бо десь уже гартувалися фаланги УНА-УНСО, всілякі профспілкові проекти, громадські проекти. Україна повільно зчищала з себе коросту комунізму і Лупиносові потрібно було встигати всюди. Особлива його місія – Кавказ. В той час, на початку девяностих про Лупиноса новорили так – літака Анатолій бере в Шеварднадзе, а заправляти його літає до Алієва. Фактично Лупинос сам закривав собою весь український інтерес на Кавказі. Його активність вилилася в фактичне закріплення поміркованої дистанції кавказьких країн і народів від Росії. Лупиніс – батько дерусифікації Кавказу. У всій своїй суперечності сусідування кавказьких етносів, культу зброї і мужності, для кавказьців Лупиніс став зрозумілим і переконливим. Фактично порятунок Грузії з боку тогочасного кравчуківського істеблішменту був забезпечений і зусиллями Великого Лупі. В день памяті просто пропоную згадати Поета прочитавши його вірші.

* * *

Ми випрягли волів, перевернули плуга,

Сідлаємо коней та гостримо списи.

Відкинули жалі, згадали всі наруги,

Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,

На скресі двох епох гряде шляхетний світ.

Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.

Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,

Спекотних Азій тлін судомить рамена.

Чекає бій. Все інше буде... після.

Життя триває. Точиться війна.

(1990 рік)

ПОКРИТКА

Тарасе, батьку, підійми чоло.

Поглянь на свою милу Україну.

Немало зим і весен відгуло.

І пил покрив прабатьківську руїну.

Кривавий пил.

Ні, ні, не спали ми.

Звивалися потоптані знамена.

Хиталися підвалини тюрми.

Не вмерла ще, -

Співали ми натхненно.

Співали рано. Розірвав той спів

Багнет із нами ж викутої криці.

Летіли кулі в марноблудство слів.

І жерла нам дивилися в зіниці.

Я бачив, як безчестили матір.

Мою матір.

Мене пестила покритка.

Яка називала своїм сином.

По землі вештаються байстрюки,

Які зовуть мене братом своїм.

Брати!...

Мамо!

Прокляття нам.

Небо, ти бачиш все

І не гримнеш обуренням та гнівом.

Земле, ми топчемо тебе

Своїми брудними ногами,

І ти не тріснеш,

Не розверзнешся прірвою,

Щоб поховати назавжди

Ганьбу свою та нашу.

Прірва?

Прірва...

Так, прірва під нами,

Та ми не бачимо її,

Ми котимося в прірву,

А мислимо, що летимо в рай.

В пекло!

В забуття!

Щоб і спомину не залишилося,

Ані сліду (досить наслідили),

Ані смороду.

Мамо,

В лиху годину ти мене родила.

З ганьби та блуду

Плід свій зачала.

Бодай в утробі ліпше задавила.

Бодай сама ти краще не жила.

Зґвалтована, обдурена, розп'ята,

З відтятим язиком,

Опльованим чолом,

Лежиш ти в пазурях коханця – ката

І ворона – могильника заклятого

Улесливо зовеш ти, облуднице, орлом.

Твої сини тебе ж і розпинають

За черствий хліб та кислий пійло-квас.

Нікчемних байстрюків голодні зграї.

Брати мої, про вас то я, про вас.

Все продали,

Від всього відреклися.

Чужий жупан.

Чужі думки й слова.

Від хитрощів он голови вже лисі.

Й підлота вас, мов саван, обвива.

Ні совісті,

Ні честі ані трохи.

Лише живіт,

Та баба,

Та гаман.

Хоча б на мить,

Хоча би перед здохом,

Спокутуйте підлоту та обман

Хоч словом правди,

Хоч півсловом щирим.

Бо діти нас і внуки проклянуть,

Коли дізнаються,

В який ганебний вирій

Ми торували їм дорогу – путь.

А ти, облуднице, все ніжишся в гаремі?

Твій яничар тебе нагодував.

І навіть хороми тобі відвів окремі,

Щоб люди не подумали, бува,

Що ти невільниця,

Наложниця,

Рабиня,

Він щедрим став,

Вельможний твій босяк,

І навіть з ганчірок червоно – синіх,

Щоб сором скрила,

Зшив тобі ковпак.

І ти, безстижая, у йому серед люди

Бредеш у слід за зайдою приблудою.

А я, твій син, народжений із блуду,

Прошу тебе,

Молю тебе,

Клену -

Зірви з очей облудливу полуду,

Розбий для тебе зроблену труну,

Стань знову юною,

Невинною стань знову,

Вінком покрий просвітлене чоло,

Поклич -

Твоє єдине лише слово -

Ми встанемо -

І що б там не було! -

Який би глум терпіть не довелося,

Який би біль не розривав грудей -

Ми за твої, за золотії коси,

За чистую блакить твоїх очей

Підем на бій,

На звитяг і на жертви,

По частці кожен віддамо себе,

Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,

Ніж бачити збезчещену тебе.

(Київ, 22 травня 1970 року)

МОЯ ПОВСТАНЕ УКРАЇНА

Моїм милим дівчатам,

дбайливим помічницям,

патріоткам, Корпус Волі

Під скрес Московської руїни,

Під лицемірство каяття

Моя повстане Україна

До віковічного буття.

Кайдани, що в кремлях кувались,

На шпальтах набували дзвін,

Під фарисейський лібер-галас

Вкраїна, звівшися з колін,

Жбурне на торжище лукавих:

Діліть сувери-сувенір,

Замість точить кату топір!

Народам – Воля! Волі – Слава!

(Київ, Лук'янівська в'язниця, 20 липня 1991 року)

ЗОЛОТІ ВОРОТА

Асфальт в жагучих обіймах сонця

важко дихає, вгинається під ногами.

Дерева з обтятими віттями -

каліки дерева.

Квіти, закуті в бетон,

позбавлені пахощів квіти.

Люди, уярмлені Молохом,

Загнані в щільники люди.

Золоті Ворота шляху,

обтятому з обох боків.

Заґратовані Золоті Ворота

на шляху, що веде в нікуди.

Увійдеш з одного боку -

вийдеш в нікуди,

Увійдеш з другого боку -

вийдеш в нікуди.

Хтось побудував Ворота

з пелюстків Сонця.

Витікали з Воріт дороги – промені

до всіх країв та народів.

Хтось перетяв дороги,

перегриз хтось жили на руках Сонця.

Стоять заґратовані Золоті Ворота

на шляху, обтятому з обох боків,

раною на тілі Матері,

болем у моєму серці.

Золоті яблука котяться по рівчаках,

вимитих кров'ю.

Золоті яблука без зернят.

Бо висохла криниця,

І поливаємо Яблуню кров'ю.

А кури несуть яйця без жовтків.

А ще кажуть, що скоро нестимуть виливки.

Бо висохла криниця,

і напуваємо курей кров'ю.

А Півень клює золоті яблука,

Золоті яблука без зернят.

Клює і дивиться одним оком

на золоті яблука,

а другим – на Золоті Ворота.

Клює і кукурікає вовчим голосом.

(1970 рік)

Я БАЧИВ, ЯК БЕЗЧЕСТИЛИ МАТИ

А я твій син, народжений із блуду

Прошу тебе, молю тебе, кляну:

Зірви з очей облудливу полуду,

Розбий для тебе зроблену труну,

Стань знову юною, невинною стань знову,

Вінком покрий просвітлене чоло,

Поклич – твоє єдине слово,

Ми встанимо – і щоб там не було,

Який би глум терпіть не довелося,

Який би біль не розривав грудей.

Ми за твої за золотії коси,

За чистую блакить твоїх очей,

Підем на бій, на звитяг і на жертви,

По частці кожен віддамо себе,

Бо краще, Мамо, нам сьогодні вмерти, ніж бачити безчещену тебе...

(1964р. мордовські табори)

ЄДИНИЙ СПОСІБ

Єдиний спосіб,

щось змінити -

Це взяти автомат.

Або пеpо.

Є збpоєю, усе,

що низвеpгає.

Було б кого.

Було би що.

Поpожнє місце -

свято не буває.

Таки не чув Господь

За pідний кpай,

А я чогось боpюсь,

когось змагаю...

Чи богоpівним

вмеpти забажав?

(1992 рік)

* * *

Брехня і насильство -

як помста

за брехні, що були раніш.

Коли п'ятірця на горлянці,

Природньо схопитись за ніж.

Та з нього творити святиню!

І в дзеркалі леза його

Почати шукати віднині

Відлуння обличчя свого -

Ні, цього повік не зумію.

О розум, не смій вимагать.

У гніві нехай онімію.

Та в гніві не стану брехать.