| ПУБЛІКАЦІЇ |
Батальйон поліції особливого призначення "Луганськ-1" боронить Україну на Луганщині з 2014 року. Наразі саме на цьому напрямку російські окупанти сконцентрували найбільшу кількість свого особового складу і техніки.
Підрозділ українських бійців базувався у місті Щастя, яке наразі тимчасово окуповано. Після тактичного відходу звідти українських військ спецпризначенці продовжили нести службу на підконтрольній Україні території регіону – вивозили поранених, евакуювали людей під обстрілами, розбирали завали, розвозили допомогу.
До останнього підірваного мосту силовики працювали у Сєвєродонецьку. Наразі вони несуть службу в Лисичанську. Теж під постійним ризиком.
Про безпекову ситуацію на Луганщині та плани звільнення окупованих РФ територій – в інтерв'ю з командиром спецпризначенців батальйону "Луганськ-1" Степаном.
– Як для "Луганськ - 1" почалась повномасштабна війна?
– Бойові дії ми зустріли у Щасті, де базувався наш батальйон. Ми до них готувалися. Там почались активні обстріли ще 17 лютого, а якщо взагалі, то ще з 2014 року. Тоді вже було зрозуміло, що проти нас воює не якась квазідержава, "лнр", "днр", а саме Росія.
Коли почалися активні обстріли міста Щастя та Станиці Луганської з 17 лютого, ми розуміли, що незабаром почнуться більш активні бойові дії, але ніхто не міг подумати, що в такому масштабі – з Київської області та закінчуючи Херсоном.
Думали, що все буде в зоні ООС – Донецької та Луганської області.
Коли 24 лютого нас підняли по тривозі, ми були готові до цієї фази. Ніхто не зрадив присязі, всі пішли захищати та боронити Україну.
[BANNER1]Але у Щасті почалися запеклі бої і ми ухвалили рішення маневрувати, щоб зберегти особовий склад. Ми не покинули свою рідну Луганщину, ми брали активну участь в обороні Рубіжного, обороні міста Сєвєродонецьк. А зараз беремо активну участь в обороні та виконанні поліцейських функцій на території міста Лисичанськ.
На мою суб'єктивну думку, зарекомендували себе добре, як силовики, яка захищають Луганщину. Постійно координуємо свої дії з військовими, постійно з ними працюємо в обороні та в інших напрямках, і допомагаємо захищати нашу Луганщину та Україну в цілому.
З початком активної фази ми допомагали вивозити поранених військових із зони бойових дій, евакуювали цивільних.
Ніколи в нас не проходило дня, щоб ми не робили щось для охорони нашої держави. Багато чого не можу розповідати, але думаю, що ми приносимо велику користь родині, яка боронить нашу державу.
– Що відомо про ситуацію у Сєвєродонецьку і Рубіжному, яке наразі в окупації?
– Ми більш ніж впевнені, що всі ці міста і села нашої держави окуповані тимчасово. Це просто питання часу. Ми їх однозначно звільнимо. Всі громадяни, силовики, військові налаштовані на те, щоб звільнити ці території. Треба просто, щоб нам трошки допомогли іноземні партнери і нам все вдасться.
На мою думку, Сєвєродонецьк і Лисичанськ наразі найгарячіші точки в зоні проведення бойових дій (вранці 24 червня голова Луганської обласної військової адміністрації Сергій Гайдай повідомив, що захисники Сєвєродонецька отримали команду відходити на нові укріплені позиції – УП).
Тут ворог сконцентрував велику кількість свого складу, велику кількість артилерії, яка у великому розмірі надходить з Російської Федерації.
Для руйнування нашої Луганщини ворог не шкодує нічого. Вбиває цивільних, руйнує міста, селища. Просто стирає з лиця землі. Тому всі ті, хто приносить біду на нашу землю, будуть покаранні судом чи божим судом. Для них це не пройде просто так безкарно.
Наразі час грає на нас. Треба тягнути його, щоб в нас сформувалась більш боєздатна сила. І моя суб'єктивна думка, що вся територія, яку ворог тимчасово контролює, в час бліцкригу їм дісталась просто з невеликими втратами і з невеликим спротивом. Тому що всі не розуміли, що відбувається.
А коли ми почали чинити активний спротив, то вони хоч і просуваються по території, але з великими втратами. І невдовзі ми його відкинемо за межі нашої батьківщини.
Якби в нас була в такій кількості зброя і артилерія… Тому що зараз загалом йде війна артилерій.
– Чому стільки сил вони направили на Луганщину? Чим важливий цей регіон для окупантів?
– На мою думку, вони зараз хочуть хоча б захопити Луганщину. Тому що той шматок Луганщини, який ми тримаємо, вони вже чотири місяці захоплюють, захоплюють та ніяк не можуть захопити.
[BANNER2]Скільки наша земля Луганщини прийняла на них артилерійських снарядів, скільки ми витримали спротив, і вони нічого не можуть зробити на цьому невеличкому шматочку.
То на що розраховував цей ворог, який намагався захопити всю Україну за три дні? Думаю, що він великий лузер та не буде мати успіху і ніколи не досягне тієї цілі, яку він ставив по відношенню до всієї нашої країни. Україна вистоїть, Україна переможе.
– Які настрої серед військових?
– У всіх силовиків, які боронять Луганщину, дух бойовий. Ми всім бажаємо якнайшвидше повернутися до дружин, до дітей. Бо всі ми розуміємо, що якщо ми не дамо йому відсіч на Луганщині, на Сході, на півдні, то він не вгамує свої апетити і зажадає захоплення далі.
– Яка безпекова ситуація безпосередньо в Лисичанську?
– В Лисичанську дуже складна ситуація щодо евакуації людей, по всіх інших питаннях. Люди, які тут вже залишились, можливо тому, що їм немає куди їхати або в кого немає бажання. Або думають, що вже в такому віці і не зможуть переналаштуватися, налагодити свій побут, не хочуть кидати свої домівки, квартири… Вони вже тривалий час знаходяться без води, газу, світла, телефонного зв'язку.
Ми, як гідні поліцейські Луганщини та гідні поліцейські України, все зробили для того, щоб громадян евакуювати звідси та загалом з території Луганщини.
Коли були руйнування будівель – допомагали розбирати завали, допомагали у продовольстві, вивозили поранених, лежачих. Навіть на тих автомобілях, які не підходять для евакуації – на своїх службових авто вивозили. Все було на межі, під постійними обстрілами. Я думаю, що наша держава буде нами пишатися.
– Які наразі існують найгостріші проблеми? Чи всього вистачає?
– Проблем ніяких немає. Є бажання якнайшвидше піти в контрнаступ, звільнити території, які тимчасово окуповані, вигнати окупантів з нашої землі.
– Багато говорять про можливість примусової евакуації населення. Наскільки це правильно і чому людям важливо їхати?
– Примусова евакуація не підходить. Як можна вивезти людину, якщо вона не бажає? Але просто багато людей не зрозуміли, наскільки тут небезпечно. І поки вони тримаються за майно – можуть втратити життя. А мертвим не потрібна ні домівка, ні житло, ні дача.
І коли я бачив, як люди, тримаючись за житло, втрачали своїх близьких, яких розривало на шматки – то вони швидко змінювали свою думку і хотіли евакуюватися. Але, на жаль, тоді їхні рідні вже гинули.
А якби люди просто зрозуміли, що потрібно виїхати на деякий час в більш безпечний регіон, не заважати нам, а як звільнять територію – повернутися…Але у кожного своя правда.
[BANNER3]
– Чи багато проросійських мешканців тут?
– Такі є. Які кажуть: "А чому ви не могли просто звідти піти?".
От ми їдемо, працюємо, обороняємо нашу Луганщину і підходять люди, зокрема ті, яких "воспитала советская система" і їхні мізки прошиті партійною ідеологією. І кажуть, що от якби ми просто пішли з Луганщини, то не було б стільки руйнувань, стільки горя. А я їм кажу: "А може б ви пішли до свого Радянського Союзу або Росії?".
Я з Луганщини. Я тут народився та виріс. Чому я маю йти? І ті люди, які теж патріоти і боронять батьківщину, або жінки, які виїхали, та мріють повернутися в українську Луганщину. Я думаю, що нас, патріотів, більшість.
Але є й ті, хто хоче бачити тут Російську Федерацію. Вони думають, що повернуться в Радянський Союз, помолодіють, будуть працювати всі шахти й заводи, буде хліб по три копійки, будуть мотатися в Мурманськ… але вони не розуміють, що хоче той окупант зробити, і що тут життя не буде.
– Багато дискусій точиться навколо того, чи варто домовлятися чи відбивати силою свої території. Яка ваша думка?
– Моя суб'єктивна думка, що домовлятися з ворогом непотрібно. Вже вісім років тому ми домовлялися. Цей ворог не тримає слова. І підпис на якомусь папері не має для нього значення. Він зараз пересидить, наростить свої сили і потім знову прийде і буде в нас намагатися забрати якісь території.
Нам не пробачать гідні сини нашої країни, які віддали життя, якщо ми просто так візьмемо та віддамо їм свої території.
І їхні близькі скажуть також: "Навіщо мій син віддав життя? Щоб потім просто підписати якийсь договір?".
Я думаю, що їм потрібно завдати найбільших втрат. Може до їхніх громадян дійде, що їхня влада злочинна. І що не потрібно воювати, а треба бути нормальними сусідами.
Потрібно завдати найбільших втрат живій силі, в техніці, щоб вони ще тривалий час не могли ні нам, ні будь-якій іншій країні завдати стільки горя.
– Чи достатньо підтримки з боку держави та керівництва силових органів?
– Підтримка в нас гідна. Для виконання наших функцій в нас все є, нічого не потребуємо. Лише те, щоб наші рідні ще трошки потерпіли, знаходячись в інших регіонах, і дочекались нас з перемогою. Всі думали, що це швидко, але треба ще чекати.
[BANNER4]
– Чи є прогнози, як довго це триватиме?
– Думаю, що це буде тривати довго. Тому що ворог дуже сильно "отримує по зубах". Наша країна невеличка, але бойова. І цей ворог, який займає стільки суші, нічого не може з нами зробити. Він ніколи не думав, що покладе тут стільки живої сили та техніки. Ми боронимо, будемо далі боронити і знищувати їх на нашій землі.
Я думаю, що ворог або керівництво, яке керує цією війною, розуміє, що якщо він несе такі втрати, то йому потрібна хоч якась перемога.
Він розуміє, що Україну в цілому йому не взяти, тому він буде намагатися взяти і окупувати Донецьку та Луганську області. Так, ворог сильний, але ми теж сильні і стаємо сильніші з кожною годиною, з кожним днем.
Ворог не здасться, його потрібно лише знищити.
– Що вас мотивує до боротьби?
– Мотивує те, що я сам з Луганщини. Моя домівка, моя мати залишилась на окупованій території. Я хочу знов повернутися в те містечко, де я жив і працював. Там мешкати і щоб там була Україна.
– Як рідні ставляться до вашої служби?
– Рідні переживають, але підтримують.
Я просто не розумію, як я можу, будучи сильним здоровим чоловіком, приїхати на територію більш безпечної України, сидіти пити пиво, дивитися телебачення і перейти в "диванні війська".
Якщо ми всі будемо сидіти і переживати в соцмережах за Україну, і висловлювати свої емоції на телебаченні чи написати десь "путін такий-то, такий-то"... Це не допоможе.
Потрібно кожному приходити й боронити свою державу. Якщо ми ворога не зупинимо на Луганщині, Донеччині, півдні України, то він завтра буде вже у інших областях. Тому всім чоловікам, які можуть тримати зброю, потрібно не витрачати час, а вчитися боронити, отримувати військові навички, приєднуватися до тих гідних синів, які боронять країну.
Якщо усі будуть покладатися на когось, то ми ще довго будемо перемагати ворога. Потрібно, щоб Україна і далі групувалася, наносила удар ворогу. В нас достатньо тих, хто вміє і хоче воювати. Потрібно ще більше підтримки, і скоро ми покажемо ворогу, що для нього це не буде легкою прогулянкою по Україні.
Для тих чоловіків, які ще досі не прийняли рішення, важливо зрозуміти, що якщо не зупинити ворога тут, завтра він буде в нього вдома.
– Щодо тимчасово окупованих територій. Багато хто каже, що люди там вже звикають до Росії, і що тут надія лише на перемовини.
– На окупованих територіях багато тих, хто підтримує Україну і хто просто, опинившись в окупації, не має можливості виїхати на підконтрольну Україні територію. А ворог розуміє, що якщо з окупованих ними територій виїде багато населення, в них не буде живого щита.
Вони ж прикриваються цивільними, записують сюжети для пропагандистських телеканалів, що от Україна буде стріляти, коли буде повертати території, а тут люди мирно живуть. Створює умови, щоб люди умисно не виїжджали.
Через перемовини нам ніхто не віддасть окуповані території, тому що ворог вже їх вважає своїми і проводить певні дії, щоб на законодавчому рівні їх приєднати до Російської Федерації. Тільки силовими методами.
Вікторія Рощина