| ПУБЛІКАЦІЇ |
Місяць тому завершився строк розслідування у справі заступника керівника Офісу президента Олега Татарова. Генпрокурорка Венедіктова, її заступник Симоненко, прокурори, слідчі та судді зробили все, аби злити цю справу. Активісти ініціювали збір підписів за відставку Татарова з посади.
Заступник Єрмака вже остаточно уникнув кримінальної відповідальності, яка йому загрожувала за ймовірну співучасть у наданні хабара. І надзвичайно важливо зафіксувати всі прізвища, які так зухвало рятували наближеного до президента Володимира Зеленського чиновника від правосуддя.
Справа Татарова дуже проста за своєю суттю. Слідство має переконливі докази, що Татаров брав участь у передачі хабара посадовцю криміналістичної установи МВС Костянтину Дубоносу, будучи юристом державної компанії "УкрБуд", яка на той час належала екснардепу Максиму Микитасю.
Робилося це для підробки експертизи у одній із справ НАБУ, яка стосувалася махінацій при закупівлі квартир для Нацгвардії. За допомогою підробленої експертизи збитки з 81 млн грн раптово зменшилися більше ніж в 10 разів, до 7 млн грн.
Це виявили детективи НАБУ, після чого, разом із прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури були готові вручити Татарову підозру. Лише з другої спроби і з великими труднощами їм це вдалося. Вони навіть просили Антикорупційний суд взяти Татарова під варту. Але цього зробити вже не вдалося, адже у справу різко втрутилося керівництво Офісу генпрокурора.
На інфографіці нижче чітка хронологія "зливу" справи Татарова.
Під час порятунку Татарова своє справжнє нутро показали як поважні державні інституції, так і їхні ключові посадовці. Адже участь у цій "операції" взяли керівництво та прокурори Офісу генерального прокурора, слідчі СБУ, судді Верховного суду, Київського апеляційного суду, Печерського та Шевченківського судів столиці.
А тепер давайте детально зафіксуємо усіх "дійових осіб" і роль кожного із них.
[BANNER1]
Ірина Венедіктова стала одним із ключових елементів у механізмі "зливу" справи Татарова. Адже все почалося саме з неї.
1 грудня 2020 року, таємно, ввечері, без вивчення матеріалів справи генпрокурорка протиправно змінила групу прокурорів.
Це надзвичайно сильно вдарило по провадженню, адже таким чином Венедіктова зірвала вручення підозри Татарову. Тоді ж НАБУ повідомило про свідомий тиск і втручання генеральної прокурорки. При цьому Офіс Генпрокурора вчинив подібні дії вже не вперше.
Після цього Венедіктова допомогла зацементувати рішення Печерського суду, за допомогою якого справу незаконно забрали в НАБУ. Вона спеціально оскаржила його до Київської апеляції, а не до апеляції Антикорсуду.
Пізніше, коли Антикорсуд визнав, що тільки НАБУ може розслідувати справу Татарова, а детективи звернулися до генпрокурорки з проханням повернути провадження назад, Венедіктова знову проігнорувала це, а потім ще й публічно брехала про дії прокуратури у справі.
Тому її умисел у "зливі" справи Татарова є очевидним. Більше того, саме Венедіктова відповідальна за дії свого заступника і прокурорів Офісу генпрокурора, які зробили усю "чорнову" роботу для порятунку пана Татарова. Про це далі.
[BANNER2]
Після незаконного рішення Печерського райсуду заступник Венедіктової Олексій Симоненко здійснив передачу справи від НАБУ до Служби безпеки України. Фактично саме його руками Татарова вивели з-під слідства НАБУ.
Пізніше Симоненко ще й "закріплював" незаконну передачу справи до СБУ, коли особисто звернувся до Печерського райсуду за "роз’ясненням" щодо рішення про передачу справи. Він хотів, так би мовити, ще раз підтвердити, що Татарова від НАБУ врятовано нібито законно. І отримав, що хотів — суддя Печерського суду Сергій Вовк (не плутати із головою Окружного адмінсуду Києва Павлом Вовком, підозрюваним у захопленні влади) розписав, що повертати справу до Антикорупційного бюро нібито не можна.
На цьому роль Симоненка не закінчилася. Одразу після передачі справи від НАБУ до СБУ з неї прибрали прокурорів САП, яких змінили на прокурорів з Офісу Венедіктової. Робилося це за прямої участі заступника Венедіктової.
Коли Шевченківський районний суд відмовився продовжувати строки розслідування (хоча він взагалі не мав права вирішувати таке питання замість Антикорсуду), Симоненко вирішив це діло оскаржити до Київського апеляційного суду. Проте це була проста показуха, так як така ухвала, згідно із законом, взагалі не оскаржується.
В принципі, Київська апеляція це і підтвердила, коли відмовилася розглядати скаргу Симоненка. Наприкінці березня це також підтвердив Верховний суд. Тож очевидно, що заступник Венедіктової просто створював ілюзію, за якою генпрокурорка потім би переводила всі стрілки у справі на рішення судів.
[BANNER3]
Виконавцями "зливу" були звичайні прокурори Офісу генерального прокурора, імена яких теж треба закарбувати для історії. Адже саме їхніми руками робили майже всю "брудну" роботу.
Це прокурори, яким передали справу, а саме: Грицан, Олейнікова, Рудницька, Потапенко, Прос, Левадна, Височин, Однолько, Ушатий, Степаненко, Розанов та Шоп’як.
Майже всі вони були у цій справі просто для статистики. Ключову ж роль відігравав прокурор Андрій Грицан.
По-перше, одразу після усунення прокурорів САП Грицан відмовився просити для Татарова тримання під вартою і відкликав клопотання.
По-друге, для незаконного виведення справи з підсудності ВАКС прокурори змінили підозру одному з ключових фігурантів справи Максиму Микитасю.
По-третє, Грицан відкликав з Апеляційної палати ВАКС скаргу на незаконне рішення Печерського суду, яку ще раніше подали прокурори САП.
Тобто він робив все для того, щоб справа Татарова невпинно наближалася до "злиття". Для цього Грицан навіть намагався тиснути на Антикорсуд, надсилаючи його голові, а також голові апеляції не передбачені жодними законами листи з проханням не здійснювати судовий контроль за провадженням.
Голова апеляції Даниїла Чорненька навіть звернула увагу Грицана на неприпустимість таких дій і рекомендувала врахувати відповідальність за них. Хіба не красномовно?
Окремої згадки заслуговує слідчий Головного слідчого управління СБУ Олександр Жупіна. Спершу він у не передбачений законом спосіб просив у Вищого антикорупційного суду направити йому копії всіх ухвал, які приймали слідчі судді ВАКС у справі Татарова.
Пізніше саме він готував клопотання про продовження строку розслідування, яке було визнано необґрунтованим. Потім Жупіна повторно звернувся з ідентичним клопотанням вже до іншої слідчої судді, але суд визнав клопотання протиправним і залишив його без задоволення.
Цікаво, що раніше Олександр Жупіна працював у Генпрокуратурі. Він не пройшов атестацію і був звільнений через сумніви у доброчесності. Однак Жупіна успішно оскаржив звільнення до суду, йому навіть мали виплатити понад 800 тисяч грн компенсації. Зокрема, суд звернув увагу на те, що визначення поняття "доброчесність" відсутнє у національному законодавстві.
Цей одіозний і багатьом відомий суддя ухвалив незаконне рішення, яким зобов’язав Офіс генерального прокурора забрати справу у НАБУ і передати іншому органу розслідування.
Цим рішенням суддя Сергій Вовк порушив одразу кілька норм кримінального законодавства.
По-перше, тільки генпрокурор або його заступники можуть вирішити питання про те, кому підслідна справа. Не суд.
По-друге, Печерський районний суд не мав повноважень розглядати скарги і клопотання у справі, яка розслідується НАБУ.
Ну і по-третє, закон прямо забороняє передавати іншим органам справи НАБУ.
Однак Вовк усі ці речі проігнорував. А вже згадана Венедіктова, фахова юристка, посилалася на це рішення у спробах виправдати незаконні дії підлеглих прокурорів.
[BANNER4]
Усі вони відіграли формальну, але важливу роль. Вище ми написали про рішення судді Вовка із Печерського суду. Так от, його до Київського апеляційного суду оскаржили як сторона захисту (хоча рішення було на їх користь), так і Ірина Венедіктова.
Вони мали б звернутися до апеляції ВАКС, але свідомо не зробили цього, бо ВАКС міг би скасувати ганебне рішення Вовка через порушення правил підсудності. Натомість Київська апеляція просто відмовилася розглядати скарги, так само як пізніше відмовився Верховний Суд.
При чому зробили вони це блискавично: процес зайняв менше 10 днів, хоча у схожих справах він триває місяцями. І таким чином судді фактично залишили чинним рішення Печерського суду, на підставі якого справу Татарова незаконно передали до СБУ.
Спершу слідча суддя Олена Мєлєшак відмовилася продовжити строки розслідування у справі, хоча про це просили згадані нами слідчий Жупіна та прокурори Грицан і Симоненко.
Послалася суддя, серед іншого, на відсутність постанови прокурора про обрахування строку розслідування, хоча необхідність такого документу у цій справі є доволі сумнівною. Цікаво, що усі троє підозрюваних, зокрема й Татаров, не заперечували проти продовження строків слідства, пояснюючи це нібито бажанням довести свою невинуватість. Виглядало, як спектакль.
Пізніше продовжувати строк розслідування відмовилася й суддя Марина Антонюк, бо вдруге просити одного й того ж не можна. Однак ні Антонюк, ні Мєлєшак у своїх рішеннях не звернули увагу на те, що розглядати ці клопотання міг виключно Антикорсуд, а не вони.
І хоч немає ніяких сумнівів у тому, що самі слідчі з прокурорами очікували відмови, судді Мєлєшак і Антонюк суттєво допомогли їм у "зливі" та фактично поставили у ньому фінальну крапку.
[BANNER5]
Авжеж, все описане вище не могло б відбутися без погодження на найвищому політичному рівні.
Зеленський не міг не бачити, як протягом кількох місяців Татарова абсолютно зухвало та відкрито рятували. При цьому президент жодним чином не відреагував на такі дії, а генпрокурорка Венедіктова, призначена за його поданням, досі залишається на своїй посаді.
А найголовнішим фактом, який говорить про особисту відповідальність Володимира Зеленського, є те, що Татаров досі працює заступником керівника Офісу президента. Хоча Зеленський, який прийшов до влади на хвилі лозунгів про чесність і чистоту своєї команди, міг би ще після вручення підозри відсторонити чи звільнити його (а краще б одразу не призначав на посаду цього одіозного чиновника часів Януковича).
У грудні минулого року, відповідаючи на запитання, чи вважає він Олега Татарова корупціонером, президент зазначив: "Я навіть не можу робити такі висновки! Кримінальна справа стосується 2017 року. Я не був тоді президентом, він не працював в Офісі. Тому фрази "за часів Зеленського знову корупція" – нечесні… Хочу підкреслити: якщо ті, хто працює зі мною, будуть запідозрені в корупції, ці люди будуть звільнені. І я таких прикладів у себе в Офісі за півтора року поки не бачив".
Це може свідчити лише про одне — Зеленському комфортно працювати разом із підозрюваним у корупції чиновником.
Виходить, що для його цінностей прийнятно, коли підозрюваний у хабарництві навіть не постає перед справедливим судом. Навпаки – його від цієї участі рятує ціла зграя суддів, прокурорів та слідчих на чолі із вірною генпрокуроркою.
Вадим Валько, Богдан Миколайчук, Центр протидії корупції