| КОЛОНКИ |
Мобільна етнографія – це доволі новий спосіб дослідження, який дозволяє дистанційно в реальному часі зануритись у повсякдення людей за допомогою смартфонів.Автори: Тіна Полек, Олексій Москаленко – дослідники ГО Правозахисний центр для військових "Принцип"
Протягом року своєї діяльності "Принцип" реалізував 8 досліджень, щоб якісно зрозуміти проблеми, з якими ледь не щодня зіштовхуються військові, ветерани та їхні рідні. Однією із важливих тем, яку центр взяв у роботу, був шлях поранених ветеранів. Класичні методи дослідження не завжди є доречними для цієї аудиторії, адже поранені можуть не захотіти поділитися своїм досвідом з чужою людиною або не мати можливості зустрітися з дослідниками. Ми обрали досить новий для України метод, який допоміг зануритися у повсякдення поранених, зрозуміти їхні проблеми та потреби, але при цьому зберегти комфортний та безпечний простір для співрозмовників.
Після того, як військовий отримав поранення на фронті, настає етап його лікування, далі, за потреби – реабілітація, і у випадку непридатності до служби – звільнення з армії. Це складний і часто непередбачуваний шлях, на якому в пораненого та його близьких виникає чимало проблем та барʼєрів. Тож досліджувати його – нелегке завдання для аналітиків.
Нерідко в процесі лікування стан здоров’я може різко змінюватись, тож поранені та їхні рідні стикаються з додатковим стресом. Поза тим, чимало медичних закладів можуть не допустити дослідників до роботи на їхній території, так само як і не всі родини готові запросити їх до себе додому. Часто фізичний стан поранених, особливо в перший час після травми, не дозволяє пересуватися та відвідувати публічні простори. Водночас рідні поранених протягом дня зайняті доглядом, а ввечері надто втомлені для розмов.
Тож як дізнатися про досвід поранених, коли спостереження не завжди можливе, а інтерв’ю може виявитись неефективним з огляду на усі обмеження? Така нестандартна ситуація вимагала пошуку нових методів роботи, які б допомогли ненав’язливо та гідно поспілкуватися з людьми про їхній досвід.
Рішенням став метод мобільної етнографії. Це доволі новий спосіб дослідження, який дозволяє дистанційно в реальному часі зануритись у повсякдення людей за допомогою смартфонів. З допомогою цього методу можна дізнатися те, про що під час класичного інтерв’ю люди елементарно можуть не згадати, адже пам’ять має здібність "лікувати", забуваючи тяжкий досвід. Щоб створити максимально безпечне й комфортне середовище для поранених та їхніх близьких, "Принцип" обрав спілкування через різні месенджери, що дозволило зануритися в щоденну рутину співрозмовників.
Мобільна етнографія була тієї золотою серединою, яка дала змогу заглибитися у внутрішній світ людей, але водночас не втручатися в нього надміру.
Для дослідження "Від поранення до повернення" чотири оператори-аналітики раз на кілька днів протягом 1,5 місяця спілкувалися з пораненими ветеранами або їхніми близькими про їхні щоденні справи, настрій, думки та проблеми, з якими вони стикалися під час лікування та звільнення зі служби.
Наші респонденти були на різних етапах цього шляху: хтось перебував у лікарні, хтось проходив ВЛК чи МСЕК, хтось чекав на документи у військовій частині. Нам вдалося виокремити основні больові точки під час кожного з них. Наприклад, зіткнувшись з несправедливістю в МСЕК, людина одразу описувала суть проблеми, а також свої очікування щодо того, як ця процедура мала б проходити. Завдяки регулярному спілкуванню протягом тривалого часу нам вдалося відстежити зміни в емоційному стані людей, коли вони взаємодіяли з державними службами.
На початку дослідження були певні побоювання, що учасники не захочуть ділитись особистим з людиною, яку вони ніколи не бачили. Однак, наші страхи не виправдались. Дистанційний формат навпаки заохочував до відвертих рефлексій, адже цей спосіб знижував тиск на співрозмовників: ми не мали часових рамок розмови та не тисли своєю фізичною присутністю.
Наприклад, на питання "як ваш день сьогодні?" респонденти відповідали тільки якщо хотіли, тоді, коли їм було зручно, і так, як їм зручно – аудіоповідомленням, текстом, через відео чи фото. До речі, ми отримали багато візуальних матеріалів, якими люди самі захотіли поділитися. Це були відео з окопів та евакуації, фото після поранення, з лікарень та під час проходження ВЛК і МСЕК.
Оскільки досвід поранених часто емоційно складний, дослідники були глибоко залученими в історії своїх співрозмовників. Тож для якісного дослідження ми запросили для аналізу даних людину зі "свіжим поглядом", яка не спілкувалась з учасниками напряму, а отримала дані вже після завершення комунікації з родинами.
Читайте також: Треба змінювати систему реабілітації військових: вони заслуговують на гідне ставлення держави
Ми були вражені тим, наскільки цілісні історії вдалось отримати після півторамісячного онлайн-спілкування в месенджерах. Це були розповіді про найдрібніші проблеми в роботі системи, з якими зіштовхуються військові, ветерани та їхні близькі після поранення. Вони описували численні неочевидні недоліки та розповідали про людей, які попри ці недоліки надавали фахову допомогу і ставилися до них з повагою.
Після презентації дослідження ми отримали багато запитань про те, як працювати з таким сильним емоційним болем, що його переживають респонденти? На нашу думку, професійність у цій роботі означає знаходити й утримувати баланс між співпереживанням та "холодним" пошуком закономірностей у почутому.
Занурення у життя родин поранених воїнів показало, як цей світ виглядає для них, та які життєві ситуації вони проживають. Цифрова фіксація їхніх переживань надала об'ємну картинку для якісного аналізу проблем і потреб. Етнографічне дослідження шляху ветеранів та їхніх близьких можна прочитати на сайті "Принципу". Юристи та аналітики центру прописали у ньому також рекомендації для органів влади. Утім із цим дослідженням було б корисно ознайомитися кожному, адже ми як суспільство також несемо відповідальність за успішне повернення наших захисників та захисниць до цивільного життя.
Тіна Полек та Олексій Москаленко, дослідники ГО Правозахисний центр для військових "Принцип"