| КОЛОНКИ |
В 2016 році, на той час в окремому загоні спеціального призначення ОПЗП "Азов", була створена повноцінна система рекрутингу. Спочатку, у 2014 році, існувала приймальна комісія, тому що кількість добровольців була величезною. Проте з часом, через зменшення інтенсивності бойових дій, укладення Мінських домовленостей, неможливість призову мобілізованих, відсутність строковиків, що б зменшило певне навантаження в життєдіяльності підрозділу, а також конкуренцію з боку територіальних центрів комплектування (ТЦК), які в основному, працювали на потреби Збройних Сил України, як і сьогодні, призвело до необхідності створення окремої структури в середині підрозділу, яка б займалася пошуком та відбором кандидатів на посади професійних військових.
Зараз ситуація докорінно змінилася. Методи рекрутингу залишилися майже такими ж. Але інтенсивнсть бойових дій і потреба в людях стала в рази більшою, що робить нашу роботу ще більш важливою та відповідальною!
Сама ідея створення рекрутингових центрів в кожній бригаді хороша, але є але…
Серед бригад Сил оборони є, безперечно, ті, які виділяють значний бюджет на рекламу, приділяють велику увагу своїй медійності, але ця "медійність" в той же час йде в ногу з важкою, колосальною працею по знищенню ворога на фронті.
Натомість, є суто "медійні бригади", які нічим особливим, окрім купи грошей викинутих в рекламу, не відзначились на фронті. В той же час, є й такі, які мають дуже хороші результати на лінії зіткнення, але не мають таких потужних ресурсів, а подекуди – бажання висвітлювати свої досягнення. Є певні підрозділи, про результати роботи яких ми зможемо дізнатися після війни, бо таємно. Або й зовсім не дізнаємось.
Простими словами, рекламні бюджети не завжди співпадають з бойовим досвідом і здатністю підготувати рекрутований особовий склад.
Я ні в якому разі не применшую хоробрості та героїзму військових, що служать у всіх підрозділах Сил оборони. Не хочу виділяти нікого, бо всі виконують надважливі задачі – знищити, ліквідувати, повернути, не дати захопити… Захистити Україну.
Перше, що можна виділити з плюсів від рішення запровадити власний рекрутинг у всіх бригадах – це початок кропіткої праці по залученню в підрозділ нових бійців самими ж бригадами, яка дасть їм розуміння цінності, як кажуть, людського ресурсу. Звісно, багато залежить від командування підрозділів на різних рівнях в їхньому бережливому ставленні до бійців, що не шкодить виконанню поставлених бойових задач.
Друге – це тісніша співпраця з цивільною сферою, де не налагоджено за більш ніж десять років війни нормального, збалансованого та комфортного розуміння між військовими та цивільними. Почнеться активніша робота з бізнесом, креативними агентствами, рекламщиками, ІТівцями, ЗМІ, державними установами та ін.
Третє. Важливим фактором буде більша кількість вмотивованих та тих, хто сам прийняв рішення і, можливо, розуміє куди прийшов та для чого. Що дуже важливо, насправді. Хоча бувають різні випадки. Вмотивований доброволець буде поганим солдатом, або мобілізований, якого "запросило" ТЦК, стане хорошим воїном. Тут багато чинників, але я не про це.
Четверте, що можна виділити – це рівень підготовки та забезпечення, який, на мою думку, мав би покращитись з розумінням важливості та дефіциту особового складу. Є загальні навчальні центри, є стандартне забезпечення і купа всього, що мало би покращитись. Але війна диктує свої певні терміни та час на прийняття рішень.
А тепер про те, в чому я бачу негатив, спираючись на свій досвід.
Якщо одному підрозділу для комплектування потрібно, наприклад, тисяча людей (свідомо пишу "людей", а не "військових"), а силами рекрутингу призвуть на військову службу 700, то де взяти ще 300? А якщо інший набере 300, де йому взяти 700? А третій зовсім не набере, а може назбирає лише 100 діловодів. Це теж потрібно, але ними війну не виграєш. Чому таке можливо, я написав на початку.
Найголовніше – як відбуватиметься розподіл недостатньої кількості?
Окей, скажу як буває на практиці:
"Пацани, ви ж круті, ви й так нормально набираєте, а от такі-то не можуть. Тому їм 700, а вам 300, наприклад". Чи буде той, хто прийматиме це рішення, зацікавлений в обʼєктивності, а можливо й "нелюбові" до якогось конкретного підрозділу?
На мою думку, поява на "ринку" рекрутингу десятків нових гравців так чи інакше підвищить конкуренцію. Конкуренція – це, звісно, не погано, це часто розвиток і масштабування. Але ж від самої відмови від ТЦК добровольців більше не стане. Держава вже досить давно програє інформаційний простір. "Втома" від війни, новини про швидке перемир'я – усе це не сприяє появі добровольців.
Держава також провалила мобілізацію. Цей жест, передача функції поповнення війська на плечі окремих підрозділів, на цьому етапі вже виглядає як перекладання відповідальності, а не конструктивний крок. Тобто держава випускає на ринок рекрутингу десятки нових гравців, але натомість не дає ніяких дієвих інструментів. Результат – провали навіть у тих бригадах, де рекрутинг був відносно успішним.
Якщо не буде ТЦК, то хто буде наповнювати навчальний центр людьми, які потім можна розподіляти по підрозділах?
Що робити з тими, хто не зможе рекрутувати, а задачі виконувати потрібно?
Зрозумійте, що воюючий підрозділ своїми силами не матиме можливостей підняти рівень мотивації всієї країни, а зможе лише частково впливати на певну категорію свідомих громадян.
Чи не потраплять підрозділи, які залучають кошти для рекрутингу під фінансовий вплив політичних партій чи інших фінансових структур, де їх уже використовуватимуть для чиїхось амбіцій чи планів?
Відмова від ТЦК і законної мобілізації виглядає як відмова від обов'язку захищати державу під час війни. Адже рекрутинг – справа добровільна.
Скажу так: я проти "бусифікації", але я не проти мобілізації. Також я за те, щоб ТЦК працював, бо як би нам не хотілося, але рекрутинг не закриє всі потреби.
Давайте будемо відвертими: частина добровольців йде служити саме під тиском того, що вони можуть бути у будь-який момент мобілізовані у підрозділ, де служити не хочуть, де їхні навички і життя не цінуватимуть. Тому люди роблять свій самостійний вибір: обирають підрозділ і спеціальність.
Якщо обов'язкової мобілізації немає – добровольців теж буде менше. Вони будуть, вони були завжди, але ця кількість можливо достатня для мирних часів, але не для повномасштабної війни.
Так, Держава – це ми. Але чи існує загальна державна програма по підняттю рівня національної свідомості громадян і мотивації йти до війська? Якщо ні, то створюйте. У нас не так багато часу.
З великою шаною до мужнього Українського народу, який століттями веде боротьбу проти одвічного ворога!!!
Святослав Паламар
Джерело