| КОЛОНКИ |
Після багатьох років агресії з боку Росії, питання відновлення ядерної зброї в Україні стало нагальним і важливим. Це не просто абстрактне обговорення; це питання національної безпеки та справедливого і тривалого миру. Аналізуючи переваги і недоліки такого кроку, стає зрозумілим, що відновлення ядерного арсеналу може бути виправданою відповіддю для забезпечення стабільності та суверенітету України.
Головний союзник України – США – має санкціонувати відновлення ядерної програми України. Можливо, сьогодні це виглядає як вимога, що перетинає певні червоні лінії, але у світі, де всі червоні лінії давно перетнуто, і жертвою цих перетинів є Україна, такий крок буде логічним.
Я пишу цю колонку, як ідеолог сталого розвитку та екологічно чистих технологій, як людина, яка має свою персональну причину бути проти ядерної енергетики. І також, як людина та фахівець, яка усвідомлює наскільки тривалий мир важливий для сталого розвитку не лише регіону, планети. І також як фахівець, яка пропонує розглянути саме такий, на перший погляд, абсолютно не сталий механізм, як потенційне відновлення ядерної програми Україною, саме з метою і миру, і стабільності, і збереження планети в умовах очікуваних кліматичних потрясінь. Адже як не дивно, саме ядерне стримування є сьогодні єдиним працюючим механізмом на тлі головування країни-агресора в ООН, непрацюючих обіцянок гарантів безпеки, Будапештського меморандуму і міжнародного безпекового права загалом.
Ця тема не є випадковою; деякі професори політичної школи Берклі впевнені, що ядерний арсенал на геополітичній арені – чи не єдиний інструмент, з яким досі рахуються.
Україна має науково-технологічний потенціал для створення ядерного озброєння різного типу – як тактичного, так і стратегічного. Ми можемо самостійно виробляти та збагачувати уран. Уявімо реалістичний сценарій – Трамп стає президентом США. Його ймовірний крок – примусити Україну до територіальних поступок для припинення війни, і відповідно припинити фінансову та військову допомогу Україні. Європа, без активної підтримки з боку США, не зможе бути ефективним медіатором процесу. Вони можуть бути готові заплатити ціну у вигляді миру на умовах територіальних поступок України, щоб не допустити вихід Росії до прямого кордону з ЄС.
Сила справедливості може бути у вибудові принципово нового підходу до побудови системи безпеки для України. Україна може бути інтегрована в європейську систему безпеки з ядерною зброєю. Це може не сподобатися майже нікому, ми вже бачили, як заради власного комфорту багато хто у світі готовий пожертвувати Україною та життями українців, і втім, навіть, якщо залишиться виключно на рівні комунікацій, все одно підсилить переговорну позицію України.
Україна має гарну базу для відновлення ядерної програми – від родовищ урану до атомних станцій і навіть захоронень відходів. Розмови про те, що Україна не готова, виглядають неправдоподібно. В умовах заяв щодо побудови нових атомних реакторів за 10 мільярдів доларів, реалізація ядерної програми виглядає дуже реалістичною.
Найпереконливіший аргумент на користь відновлення ядерної програми – це посилення стримування. Історія показала, що країни з ядерною зброєю рідше стають об'єктом прямих військових агресій. Для України, яка постійно стикається з порушенням суверенітету з боку Росії, ядерна зброя могла б стати потужним стримуючим фактором.
Будапештський меморандум 1994 року, за яким Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великобританії та Росії, виявився неефективним. Анексія Криму в 2014 році та вторгнення в 2022 році – яскраві докази цього.
До того ж, ядерна зброя забезпечила б Україні більшу стратегічну автономію. Наразі Україна сильно залежить від підтримки Заходу, що політично і логістично складно. Ядерний арсенал дозволив би Україні самостійно визначати свої оборонні політики без значної залежності від зовнішніх сил.
Читайте також: Мавпа з гранатами: як Україна з "Верхньої Вольти з ракетами" перетворилася на країну без ракет
Найзначніший ризик розвитку ядерної зброї – потенційна міжнародна ізоляція. Країни, що прагнули ядерної зброї поза встановленою системою нерозповсюдження, як Північна Корея та Іран, стикалися з жорсткими економічними санкціями та дипломатичною ізоляцією. Саме тому відновлення ядерної програми має відбуватись за прикладом Ізраїлю.
Інший аспект – фінансовий тягар на розробку і підтримку ядерного арсеналу є величезним. Україна, яка вже стикається з серйозними економічними викликами через тривалу війну, буде змушена направити значні ресурси з інших важливих сфер, таких як інфраструктура, охорона здоров'я та освіта. З іншого боку, наявність ядерної програми може зробити більше для захисту неба над Україною, ніж усі F16 та Patriot разом взяті.
Врешті, серед мінусів відновлення ядерної зброї потенційне спричинення регіональної гонки озброєнь. Але тут варто пам'ятати, що в регіоні є потужний дестабілізатор, який навіть у випадку припинення війни нікуди не зникне.
З 2022 по 2024 рік в публічному просторі активно обговорюється питання відновлення ядерної зброї в Україні. Наприклад, в аналітичних статтях від Carnegie Endowment for International Peace часто підкреслюється, що відмова України від ядерної зброї залишила її вразливою перед зовнішніми загрозами (Carnegie Endowment). У той же час, аналітики з Center for Strategic and International Studies наголошують на необхідності обережного підходу до ядерного питання в умовах сучасного конфлікту (CSIS).
Дебати про відновлення ядерної зброї в Україні є складними і пов'язаними з суттєвими ризиками. Однак, враховуючи поточне безпекове середовище, це питання не можна ігнорувати. Основна мета – не ескалація напруженості, а відновлення миру та стабільності в регіоні. Розглядаючи всі можливості, включаючи відновлення ядерного арсеналу, Україна може забезпечити справедливий і тривалий мир, гарантувати свій суверенітет та безпеку своїх громадян.
Юлія Давій Березовська, інноваторка, стратег та засновниця компаній та організацій у сфері інноваційного розвитку та екологічно чистих технологій. Співзасновниця та член ради Асоціації учасників ринку альтернативних видів палива та енергії АПЕУ (2009-2016), ексвіце-президент Громадської ради Держагенства енергоефективності України, співзасновниця European Energy Security Forum (2014), одна з ключових ідеологів розвитку відновлювальної енергетики в Україні.
Перший президент Українського Клубу Берклі.