Дарина Рогачук: Перестати боятися: чому нас навчила історія Анастасії Лугової Однією з причин української байдужості є той страх, який закладений нашими прадідусями й прабабусями і переданий генетично. Нам потрібно більше говорити про своє минуле, щоб зробити вільнішою свідомість хоча б наступних поколінь українців. Саме для цього Архів національної пам'яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих.

Усі вихідні країна обговорювала моторошну історію Анастасії Лугової – дівчини, яку ледве на очах її дитини не зґвалтували у нічному потязі. 

Особливо мене вразило те, що ніхто з пасажирів не прийшов на допомогу. Захищати своє життя і життя сина вона мала сама і фактично змусила керівництво потягу реагувати.

Мене бентежить, чи завжди українці були такими? Чи нас зробили переляканими, мовчазними, байдужими до чужої біди? У тому числі через репресії, один із наслідків Радянського Союзу, про який проросійські політики і ті, хто за ним ностальгують, воліють мовчати. 

Можливо, байдужість як самозахист закріпилася на підсвідомому рівні? Адже фактично століття усі, хто виявляв позицію, не погоджувався, захищав себе, рідних, своє майно, сусідів, були знищені.

"Что, страх потеряли?" – навіювали нам тюрмами, допитами, приниженнями та розстрілами.

"Не виділяйся", "мовчи", "не лізь не в своє діло", "спи" – чи не знайомі кожному з нас ці фрази?

Мені здається, однією з причин української байдужості є той страх, який закладений нашими прадідусями й прабабусями і переданий генетично.

Можливо, я помиляюся. А можливо, це лише деталь великого пазлу.

Читайте також: Реформа пам'яті. Чому українцям потрібно дізнатися правду про репресованих родичів?

Переконана, нам потрібно більше говорити про своє минуле, щоб зробити вільнішою свідомість хоча б наступних поколінь українців. Саме для цього були відкриті українські архіви. І зокрема для цього Архів національної пам'яті відкрив Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. 

Мета сервісу – допомогти людям дізнатися про долю рідних, які були репресовані у 1917-1991 роках. Зокрема ми скеровуємо, у які архіви та бази даних потрібно звертатися, як правильно написати  звернення, консультуємо і супроводжуємо у процесі пошуків. Послуга безкоштовна. 

Консультаційний центр працює вже два з половиною місяці. За цей час команда Архіву отримала шквал повідомлень та дзвінків від людей з різних куточків світу (загалом – більше тисячі звернень!), що може свідчити лише про те, що запит у суспільстві на відновлення справедливості щодо своїх сімей є, і він набирає обертів.  

Одним із найактивніших майданчиків для спілкування з родичами репресованих стала Facebook-сторінка Архіву національної пам'яті. Тож хочемо поділитися невеликою статистикою по наших Facebook-зверненнях. Це може дати приблизне уявлення про те, які люди до нас звертаються, з яких регіонів, кого шукають в українських архівах. А також, сподіваємося, надихне на пошуки ще більше людей. 

• За час існування нашого Консультаційного центру ми отримали майже 200 звернень у Facebook;


• Найчастіше шукають інформацію про репресованих з України. Також просять про консультацію люди з Росії, Ізраїлю та Молдови;


• Полтавщина – саме з цього регіону найбільше шукають репресованих родичів. На другому місці  – Вінниччина, на третьому – Київщина;


• Щодо інших областей України, то також багато звернень ми отримуємо щодо пошуку інформації про рідних з Донеччини, Львівщини, Одещини, Дніпропетровщини, Івано-Франківщини, Черкащини;


• Трохи менше, але теж активно питають про долю рідних з Харківщини, Миколаївщини, Херсонщини, Запоріжжя;


• Найчастіше до нас звертаються люди, які шукають інформацію про своїх репресованих прадідусів. Трохи менше – про дідусів, прапрадідів та прабабусь;


• Є звернення щодо долі репресованих родичів, які служили в НКВС;


• Найпопулярнішим запитом є пошук даних про розстріляних членів сімей та бажання знати, де вони поховані. Наступними за популярністю є запити щодо розкуркулених родичів та зниклих безвісти (у тому числі під час Другої світової війни);


• Рідко, але українці цікавляться, як запустити процес реабілітації своїх репресованих рідних;

Нагадуємо, що ми навели статистику лише з нашого Facebook, в той час як найбільше повідомлень прийшло на електронні скриньки. 

[BANNER1]Водночас ми спостерігаємо, що багато людей і досі не знають про те, що в архівах можна знайти інформацію про рідних. Хтось навіть не уявляє, що в родинах були репресовані – страх настільки заполонив наших бабусь, дідусів, батьків, що вони й досі не наважуються розповісти правду своїм дітям та онукам. 

Команда Архіву національної пам'яті прагне популяризувати цю тему і допомогти своїми знаннями та досвідом, щоб відновити пам'ять про невинно закатованих. 

Будемо раді зверненням до нашого Консультаційного центру у будні з 10.00 до 18.00:

• за телефонами (067) 298-18-18 або (044) 298-12-12;


• листом на електронну пошту [email protected];


• приватним повідомленням на сторінку Архіву національної пам'яті у Facebook.

Не відкладайте на потім можливість відновити справедливість щодо вашої родини. А якщо вам пощастило мати досі живих бабусь та дідусів, не нехтуйте шансом поговорити з ними і порозпитувати про своїх рідних. Це унікальні свідчення, з яких складається історія нашої країни і, проговоривши які, ми можемо дати колективному страху відсіч. 

Дарина Рогачук, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.