| КОЛОНКИ |
Зе!команда встигла сформувати певне ставлення до незручних запитань. І це зовсім не ефективна тенденція, яка, зрозуміло, не додає плюсів до образу президента Зеленського як впевненої та відкритої персони. З питань журналістів я набагато більше дізнавався про те, що думають люди, ніж журналісти дізнавалися від мене.
Гаррі Трумен
10 жовтня відбулося те, чого з нетерпінням очікували не тільки представники ЗМІ, а і звичайні українці, які більш-менш цікавляться політичною ситуацією в країні. Президент Володимир Зеленський нарешті провів масштабну зустріч, такий собі прес-марафон із понад 300 журналістами різних видань та телеканалів.
Комунікація пройшла в дуже незвичному форматі та у специфічному місці – Kyiv Food Market. Але ж чому президент все-таки наважився на такий сміливий крок, які головні мотиви?
По-перше, нагадаю передісторію всього цього галасу навкруги ігнорування Зеленським українських журналістів, який набув своєї сили саме наприкінці вересня 2019 року.
Раніше вже були прецеденти, коли представники команди президента дозволяли собі неповажне ставлення до "акул пера". І всі ці випадки дуже рясно описані в ЗМІ.
Свідоме ігнорування складних запитань бере свій початок ще з червня місяця, коли журналісти "Української правди" надіслали до Офіса президента запит із проханням надати інформацію щодо відвідувачів відомства за перший місяць, у тому числі щодо конкретних олігархів та інших відомих посадових осіб. Відповіді так і не дочекалися.
Йдемо далі.
Другий випадок – найгучніший та найбільш обговорюваний, пов'язаний із прес-секретарем президента Юлією Мендель, яка так наполегливо відштовхувала журналіста Сергія Андрушка від Володимира Зеленського на зустрічі, під час візиту до США.
Третій випадок – мабуть, апофеоз усіх попередніх. 29 вересня перший заступник міністра охорони здоров'я Андрій Семиволос буквально тікає з брифінгу, не дослухавши до кінця запитання від представника ЗМІ. Згодом радник міністра охорони здоров'я Дмитро Раїмов мотивував цей вчинок колеги нібито терміновою нарадою.
Взагалі-то, така поведінка заступника міністра – дикість та нонсенс. Бо, якщо ти прийшов звітувати перед пресою, май повагу хоча б до кінця дослухати запитання. Відповідати на них у примусовому порядку ніхто нікого не змушує. Це факт.
І тепер докладніше про мотиви.
Причин, чому Зеленський все-таки вирішив провести цей масштабний прес-марафон (який, до речі, побив світовий рекорд за тривалістю проведення) може бути декілька.
Перша та, мабуть, найголовніша – президент хоче продемонструвати й довести, що не боїться журналістів та незручних запитань від них.
Якщо проаналізувати попередню поведінку Зеленського та його команди щодо представників ЗМІ, то ми побачимо або повне ігнорування запитань, або нечіткі, неоднозначні відповіді.
Зеленський по-справжньому некомфортно почувався віч-на-віч із журналістами, усвідомлюючи свою політичну недосвідченість та певну некомпетентність у деяких важливих питаннях. Наразі він нібито щиро намагається це спростувати, так би мовити "відбілити" репутацію. І це, звісно, правильний крок.
[BANNER1]
Останні мітинги проти "формули Штайнмайєра", що пройшли як біля будівлі Верховної Ради в Києві, так і в інших містах України, на жаль, прославили Зеленського як людину, яка не спілкується з народом, простими людьми.
Пожежу, яка розпалилась на фоні протестів та непорозумінь навкруги формули Штайнмайєра, треба було обов'язково погасити. Бо відеозвернення в дусі "зрада відміняється", яке опублікував президент до народу, не дало очікуваного ефекту. І це ще одна причина, через яку треба було якнайшвидше провести масштабну прес-конференцію та приділити багато уваги саме обговорюванню цієї нашумілої формули.
Щодо формату проведення прес-конференції, то це взагалі очікувана "класика" від Зе. "Стильно, модно, молодіжно" – усе, як любить публіка. Нестандартно та нібито повинно налаштовувати на легку бесіду, але таке велике скупчення людей, зокрема представників ЗМІ, в одному місці, ясна річ, вносить певний хаос у ділову атмосферу зустрічі. Бо охочих поставити своє унікальне запитання занадто багато.
Однак, незважаючи на всі ці нюанси, захід пройшов ефектно та "з розмахом", побивши світовий рекорд за своєю тривалістю. Звісно, було забагато сумбуру та однотипних запитань, але й тут президент зміг для себе знайти вигідну "золоту середину" – більше відповідав саме на ті запитання, які йому були до вподоби, і, відповідно, менше на ті, які йому не подобались.
Показово те, що 10-го жовтня ми знову змогли побачити такий собі "ефект принтера", про який всі згадували ще на початку вересня. Бо навіть у даному випадку президент намагається всеосяжно захопити "відразу ж і побільше" запитань від великої кількості журналістів, тобто за добу провести прес-марафон і зняти з себе клеймо "ігнорує ЗМІ". І здається, що в нього це непогано вийшло.
Читайте також:
14 годин на фудкорті. Головне з того, що Зеленський сказав журналістам
Зе!марафон очима Заходу: що почули від Зеленського про Трампа, Європу та РФ
Кожному свій Зеленський. Враження від зустрічі з президентом на фудкорті
Як бачимо, команда Зеленського за такий нетривалий термін роботи вже встигла сформувати певне ставлення до незручних запитань. І це зовсім не ефективна тенденція, яка, зрозуміло, не додає плюсів до образу президента як впевненої та відкритої персони.
Тож, проведення цього грандіозного прес-марафону – цілком необхідний крок, без якого неможливо досягти подальшого порозуміння ані з представниками ЗМІ, ані з прихильниками команди Зе, які також були не в захваті від подібної поведінки президента та його прибічників.
Саме так і зароджується справжня демократична журналістика – змістовний діалог, ефективна комунікація між двома сторонами. І щиро сподіваюся, що під час каденції Зеленського важливих запитань буде ще більше, як і чесних відповідей.
Олег Петровець, спеціально для УП
Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.