Украинская правда

КОЛОНКИ

Иванна Климпуш-Цинцадзе: "Я в совєцькому союзі жити не хочу". Продовження залізничних пригод
10.08.2017 18:09
"У нас є в спальному вагоні два місця, але, на жаль, лише два, і я би хотіла вам запропонувати туди перебратися... Мені ж начальство сказало зробити все, щоб у вас все було добре!" 

Історія про те, як мама моєї подруги їхала в вагоні № 12 поїзда № 297 Херсон – Київ в спеку з непрацюючим кондиціонером (хоча ЗМІ чомусь написали, що їхала я, але це не суть), отримала блискавичну реакцію Укрзалізниці. Компанія вибачалася і повідомляла про заходи реагування: звільнення аж трьох людей керівного складу і розірвання договору з підрядником з ремонту кондиціонерів. Звісно, такі дії трохи пахли давньою партійною номенклатурщиною, але це краще, ніж ніякої реакції. 


В коментарях під цим постом я пообіцяла, що поїду потягом найближчими днями, при цьому не вказала напрямку, дати, жодних даних.


Вчора після засідання уряду, на якому щойно ухвалили рішення про звільнення керівника УЗ (ці дві історії жодним чином не пов'язан, як хтось подумав) швидко переодягаюся в кабінеті в джинси, футболку, кросівки, беру дорожню сумку і їду на вокзал, бо треба встигнути на потяг до Карпат і таки повернутися в ту відпустку, з якої на кілька днів вимушено випала. Біля центрального входу вокзалу мене чекають троє дітей (двоє своїх і одна – подруги) і подруга. 


Ескалатор в цей момент не працює. Тому, розрахувавши сили на 2 гітари, 3 валізи, 2 торби і 3 рюкзаки, в кілька ходок, залишаючи дітей по черзі біля речей, дотарабанюємо сходами вгору і вниз, як бойові слони, все це добро у спеку +28 до вагона. Фууух! Сіли в потяг! Задихані, захекані, розпашілі....
Сидимо в першому і частково другому купе, відходимо, піт тече... 
Ще поїзд не рушив, тут йде по коридору провідниця і голосно питає, чи є у вагоні Іванна Климпуш. 
Кажу: Є, а нащо? 


– Вас викликають в штаб! Пройдіть у штаб!


– Який штаб? Я нікуди не піду, а якщо штабу треба, то хай іде до мене... Так своєму штабу і скажіть.


– А чого вас шукають? Ви що, якась терористка? 


– Ну, видно, страх наганяю.


Починає кудись дзвонити:) Пояснює, що я не одна, а нас багато, що тут викуплено ціле купе...
Поїзд рушив. Біля нашого добровільно переповненого купе з'являється провідниця у супроводі ще однієї пані. Ну, думаю, штаб прийшов! Таки прийшов, бо це начальниця поїзда. Просить з нею поговорити. Далі був такий діалог.


– Слухаю вас.


– А можна я з вами наодинці поговорю? 


Виходимо в провідницьке купе поряд. 


– Ви вибачте, будь ласка, за те, що мої працівники не так мене зрозуміли, і щось вже не так сказали. У нас є в спальному вагоні два місця, але, на жаль, лише два, і я би хотіла вам запропонувати туди перебратися...


– Я нікуди перебиратися не буду, я купила ті квитки, які вважала за потрібне, і мені прикро, що ви таке пропонуєте. 


– Але ж у цьому вагоні немає кондиціонера! 


– Нічого страшного:), зате тут вікна відкриваються. 


– Ну як же, мені ж начальство сказало зробити все, щоб у вас все було добре! 


– У мене все буде добре! А от начальству своєму скажіть, що я в совєцькому союзі жити не хочу, я намагаюся добитися змін в цій країні не для того, щоб мені особисто було добре, а для того, щоб людям було добре! Так і передайте своєму начальству, що вони нічого не зрозуміли і висновків ніяких не зробили. 


– О так, я зрозуміла! Ви за зміни в країні, я вас підтримую! Точно у вас все буде тут добре? Бо ж начальство мені строго сказало, щоб все було добре! 


– Йдіть працюйте, у нас з дітьми все буде чудово... 


Потяг більшу частину шляху ішов за розкладом хвилина в хвилину, а потім чомусь затримався, тому на станцію нашого призначення, прибув з 30-хвилинним запізненням. 


І отут – grand finale. В потязі 12 вагонів, а перон розрахований на 5-6 – ще за Австро-Угорщини побудований (як, до речі, і колії, і тунелі).... Відповідно, незважаючи на те, що з вагонів в цьому місці виходить близько третини пасажирів (все ж, туристичний напрямок), їм необхідно це зробити протягом трьох (!) хвилин стоянки та скакати з підніжки не на перон, а прямо на насип – тобто готовність до турпоходів перевіряється прямо по прибуттю. Ну і пригадуєте ж кількість гітар, торб і дітей тільки в нашому товаристві? Ух, ми таки в добралися до Карпат!


Епілог


На особистому прикладі бачу, що не вдалося, хоча й просто не могло за рік вдатися (та і навряд чи ставив таке завдання собі керівник УЗ) зламати хребет старим ментальним підходам, коли просто треба догодити начальству, а не вирішувати різні проблеми системно. Головне, щоб начальству було комфортно! 


Мені щиро шкода і розгублену начальницю поїзда, і провідницю, які, реально тяжко і якісно працюючи в далеко не найкращих умовах, несподівано опинилися між молотом у вигляді своїх грізних начальників і наковальнею у вигляді абсолютно дивної незрозумілої віце-прем’єра... 
До речі, обов’язково відслідкую, щоб у цих пані не було якихось проблем на роботі після вчорашньої історії.


Багато висновків щодо Укрзалізниці. Справа не в конкретних прізвищах, не в Бальчуні, Омеляні чи ще комусь. #УЗ в цілому лишається заповідником совка, – попри зміни керівництва, попри зміну вектору розвитку країни, попри фрагментарні зміни на самій УЗ, такі як запуск експресів чи онлайн-продажу квитків... І таких заповідників, нажаль, в нас ще дуже багато, і вони саме в найважливіших для життя українців сферах. Реформа транспортної інфраструктури – одна з тих, яку треба рухати, пришвидшувати, гуртом, системно, при цьому забути про образи, конкуренцію та власні інтереси і особистий PR.


Особисто готова зробити для цього все, що від мене залежить. 


Володимир Омелян, Євген Кравцов, чекаємо на ефективну співпрацю та довгоочікувані зміни


Іванна Климпуш-Цинцадзе, Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, FB







^ Наверх | УКР | РУС
   Главная | Новости | Публикации | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Украинская правда"