Владимир Фесенко: Прес-марафон: політичні сигнали Президента Зеленського

Після прес-марафону Президента Зеленського є багато запитань від журналістів, але найбільш популярними є наступні: 1) чому саме зараз?; 2) чому така специфічна форма спілкування з журналістами?; 3) які найбільш важливі політичні сигнали можна виділити у відповідях Президента Зеленського на запитання журналістів?

Оскільки цитують, як правило, вибірково, сформулюю свої відповіді безпосередньо, без "редакційних обмежень".

Чому Президент Зеленський вирішив поспілкуватись з журналістами саме зараз? Думаю, що одночасно спрацювали дві причини. По-перше, журналістський запит на спілкування з новим головою української держави постійно зростав, а останні три тижні він посилився просто шалено. Не відповідати на цей запит було вже не можливо. По-друге, значно підвищився градус емоцій і політичних баталій щодо гострих проблем врегулювання конфлікту на Донбасі (від "формули Штайнмайєра" до відведення військ в районі Золотого і Петрівського). Відеозвернень Президента було вже замало. Потрібно було значно розширити масштаби комунікації з суспільством.

Чому була обрана така специфічна форма спілкування з журналістами? Тому що і сам Володимир Зеленський і його команда схильні до оригінальності і нестандартних дій. Їм нудно і нецікаво повторювати, копіювати форми спілкування з журналістами, які використовували Порошенко чи Путін. Вони прагнуть зробити щось ексклюзивно своє. До того ж, так звані великі прес-конференції, на мій суб'єктивний погляд, стали вже архаїкою. Велике скупчення журналістів, з яких лише менша частина могла задати свої запитання. Всі інші були лише масовкою. А зараз була обрана така форма спілкування, яка дала можливість задати своє запитання кожному журналісту, який потрапив за стіл до Президента. І це буле неформальне, непафосне спілкування, скоріше розмова, ніж банальна і офіціозна прес-конференція. Іноді, навіть була гостра дискусія. З моєї точки зору, це більш по-людськи, більш оптимально і справедливо з точки зору інтересів самих журналістів, особливо в порівнянні з традиційними прес-конференціями або телеефірами з вузьким колом журналістів. Між іншим, зазначу, що в цьому випадку Володимир Зеленський працював у звичному "серіальному" форматі.

Чи був свідомий намір встановити світовий рекорд? Не знаю. Але нестандартність форми і місця спілкування, та його рекордність сприяли приверненню уваги ЗМІ і суспільства, самі по собі стали гучним інформаційним приводом, що відчувалось навіть в реакції закордонних ЗМІ. Проте, все добре в міру. Мені здається, що на майбутнє варто обмежувати такі спілкування в часі (не більше 5-6 годин). Під фініш прес-марафону і Президент сильно втомився і увага ЗМІ і глядачів була вже не такою концентрованою.

Нарешті, а які найбільш важливі політичні сигнали можна виділити у відповідях Президента Зеленського на запитання журналістів? Почну не з конкретних відповідей, а з загальних сигналів. Головний сигнал – Президент Зеленський готовий до спілкування з журналістами. Сподіваюсь, що до регулярного спілкування, можливо в різних форматах. Він не ігнорує журналістів, не боїться їх. Дуже добре, що в команді Зеленського нарешті зрозуміли необхідність спілкування з журналістами. Для мене, це – головний сигнал з цього прес-марафону.

Щодо конкретних меседжів, то основні з них, безумовно, стосуються його прагнення припинити війну на Донбасі. І мені здається, що це не просто політична мета. Це відображення його суто людської позиції. Він в цьому бачить своє надзавдання на посаді Президента. На відміну від його політичних опонентів він щиро (можливо, навіть трохи ідеалістично) вірить, що війну можна припинити шляхом певних домовленостей з Росією. Причому таких домовленостей, які не будуть капітуляцією. У всякому разі, на його погляд. Але проблема в тому, що для частини наших громадян і політиків будь які домовленості з Росією, навіть компромісні, будуть вважатися капітуляцією. Володимир Зеленський вважає, що Росія теж втомилися від війни на Донбасі, тому і виникає шанс припинити цю війну. Він багато ставить на зустріч в Нормандському форматі і на особисті переговори з Путіним. Можливо, він і переоцінює їх значення. Але, знов-таки, в них він бачить шанс для миру і хоче його використати. Хоча було помітно, що у Зеленського не має абсолютної впевненості в тому, що з Путіним вдасться домовитись на взаємоприйнятних умовах. "Формула Штайнмайера" і відведення військ (з обох боків) в Золотому і Петрівському в цьому контексті він розглядає як тактичні інструменти, а не як окремі цілі і не як надмірні поступки. Також помітно, що у нього є розуміння "червоних ліній", за які не можна заступати, готовність їх обговорювати, зокрема в суспільній дискусії щодо закону "про особливий статус". До речі, я б радив йому використовувати наше нинішнє формулювання цього закону: "Про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО".

Меседж Зеленського до готовності обговорювати шляхи мирного врегулювання на Донбасі з політичними опонентами, і з тими, хто протестує проти капітуляції, пролунав достатньо чітко. І це не просто слова. І сам Президент Зеленський напередодні зустрічався з активістами протестної акції, і його представники проводять такі зустрічі. Він готовий чути іншу сторону. Але чи готові почути його? Не впевнений. Чимось мені ця ситуація нагадує весну 2014 року. Пам'ятаєте вислів "Донбас не чують"? Але тоді і сам Донбас не хотів чути майданний Київ. Тоді була взаємна політична глухота, чим скористалася Росія, і що призвело врешті решт до війни на Донбасі. Нам не варто повторювати помилки 2014 року. Потрібна нормальна раціональна дискусія про прийнятні для України умови мирного компромісу на Донбасі, готовність чути один одного, а не істерія і політичні маніпуляції щодо уявної "капітуляції".

Те, що не розкривається тактика переговорів у Нормандському форматі – це абсолютно правильно. Але по "червоних лініях" можна і треба більше чіткості і, навіть жорсткості. Зокрема треба підкреслювати вже зараз, що ми категорично проти надання "особливого статусу" для так званих ДНР і ЛНР.

Є багато критики, що не було чітких, прямих відповідей по окремих темах і питаннях. Але по деяких питаннях, наприклад по Трампу і американській ситуації, цього і не можна робити. Нам треба зберігати максимальний нейтралітет у передвиборній боротьбі в США, якби важко це не було робити. І це також сигнал (хай і непрямий), який мають почути в США. Нинішнє українське керівництво не буде повторювати помилки 2016 р.

По деяких питаннях, думаю, у Зеленського ще не має чіткої остаточної позиції, зокрема щодо тактики дій. Або він таку тактику не хоче розкривати. Наприклад, є очевидним проблемне питання щодо Коломойського. Відповідь була дуже обережною, хоча по Приватбанку її можна розуміти як сигнал про те, що віддавати цей банк Коломойському не збираються.

А ось по власній партії і парламентській фракції сигнал був дуже чіткий – "якщо вони почнуть їсти один одного, я через рік їх розпущу". Сигнал, безумовно, суто профілактичний, але правильний і своєчасний.

Цікавим був сигнал по Богдану (і вже не в перший раз, схоже було і раніше). Зеленський добре знає, що керівника його Офісу журналісти (і не тільки) не люблять. Мені здається, що ця тема Зеленського вже трохи дратує. Але звільняти Богдана він не збирається (у всякому разі поки). Президент може звільнити керівника свого Офісу, якщо для цього будуть вагомі підстави. Простіше кажучи, А.Богдан йому ще потрібний.

По деяких відповідях склалося враження, що Президента Зеленського можуть не зовсім коректно інформувати (хтось в його оточенні), негативно налаштовуючи його по конкретних ЗМІ і темах. Зокрема це проявилося в полеміці з журналістом "НВ".

Важливі сигнали пролунали по земельній реформі. Принципова установка на створення ринку сільськогосподарської землі зберігається, але з'явилася певна обережність в оцінках того, як це робити. І це добре. Над тактикою реалізації земельної реформи треба думати, а базовий законопроект ще треба доробляти. І це сигнал як для Уряду, так і для парламентарів.

Зрозуміло, що кожний глядач по своєму сприймав цей прес-марафон, в залежності від свого ставлення до Зеленського. Очевидно, що нашому новому Президенту ще бракує і досвіду і певної компетенції з окремих питань. Але помітний і суттєвий прогрес. Він швидко вчиться. До речі, вчитися на посаді голови держави мають і досвідчені політики. Що помітно, Зеленський вже чітко усвідомлює себе як Президент країни. Схоже (по емоційності окремих висловів), відчуває і свою відповідальність за її долю. Мені здається, що після цього прес-марафону ми трохи краще, але ще далеко не остаточно, стали розуміти нашого нового керівника держави. І тому спілкування з журналістами і громадянами треба буде продовжити.