: ЧОМУ І ДОСІ ПИШЕМО ПО-СТАЛІНСЬКОМУ? (з нагоди 90-ліття правописної конференції у Харкові)

90 років тому 26 травня – 6 червня у Харкові відбулася Всеукраїнська правописна конференція, яка ВПЕРШЕ кодифікувала український правопис, що через вбивства та репресії мовознавців і вилучення характерних ознак внутрішньої структури мови був знищений навесні 1933 року.

Чинний Український правопис (ост. вид. 20012 р.) як основна мовна конституція – це наслідок і узаконення так званої української радянської мови, яку "нормалізовано" у 30-80-і роки ХХ ст. через асиміляцію, репресії та розстріли українців. Початок відліку цього правописного лінгвоциду й геноциду – московсько-більшовицька окупація України в 20-і роки ХХ ст. і "сталінський" Правопис 1933 року та подальші системні й цілеспрямовані дії, що узаконено тривають і ДОСІ як зумисний антиукраїнський спротив і як незнання та звичка так писати і говорити.

Вмотивована спроба кардинально змінити мовну конституцію зі "сталінської" на українську зародилася на I Міжнародному конгресі україністів 27 серпня-3 вересня 1993 р. Відтак уряд України 8 червня 1994 року своєю постановою затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при Кабінеті Міністрів України на чолі з тодішнім віце-прем'єром міністром М. Жулинським. Виконання цієї праці покладено на відновлений 1991 року Інститут української мови на чолі з член-кореспондентом НАН України Василем Німчуком.

Напрацьований проєкт нової редакції "Українського правопису" від липня 1999 року залишився незреалізований і досі через наскрізну політичну неспроможність, неадекватність та неосвіченість значної частини українського суспільства. Прикметно, що 17 червня 2015 року Уряд своєю постановою затвердив новий склад Української національної комісії з питань правопису, що, з огляду на переважну кількість у ній шанувальників української радянської мови та нефахівців з української мови та правопису (попри яскраву меншість професіоналів-україністів), не здатна буде розв'язати проблеми дерадянізації та деколонізації нашого Правопису (про це більше у моїй книжці, що незабаром вийде "Мовна норма: пошук істини").

Отож основний продукт багатолітньої мовознавчої правописної думки та кульмінація логічної українізації 20-их років – Український правопис 1929 року – після цькування його творців: перекручень, оббріхувань, репресій та розстрілів – знищено наприкінці 1933 року. Як згадує сучасник подій, видатний мовознавець Ю. Шевельов (Шерех), "Хвиля [справжнє прізвище Олінтер чи Олентир, очільник новоствореної Правописної комісії, заввідділу агітації й пропаганди Політбюро ЦК КП (б), із 1933 року заступник наркома освіти УРСР – І. Ф.] вважав перегляд правопису за найнагальніше й найважливіше завдання. Його виконано дуже в короткий час [...] новий правопис прилюдно не обговорювали, тільки Хвиля зробив з цього приводу кілька заяв. Хто переглядав правопис, невідомо. Найімовірніше це був Каганович [Наум (Нухим Аронович) Каганович – "єврей з походження, росіянин культурою" – новопризначений директор Інституту мовознавства, диктатор зросійщення української мови – І. Ф.]. Газети й інші видання перейшли на новий правопис негайно – у травні 1933 року, – ще до його публікації, і непідготовлені читачі опинилися перед доконаним фактом" (Ю. Шерех). Знаково, що тих двох убивць українського правопису й мови свої ж, енкаведисти-комуністи, розстріляли: Кагановича 1937 року, Хвилю (Олінтера) – 1938 року. Розстріляно 26 лютого 1939 року й організатора Голодомору росіянина П. Постишева (другий секретар ЦК КП (б) У)  - натхненника цькувань наркома освіти М. Скрипника за українізацію та правопис 1929 року... як "японського шпигуна" та "правого троцькіста"...



Чому знищували Правопис 1929 року? Про це довідуємося з передмови до Правопису 1933 року, який начебто був "очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської...орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами". Як каже сам А. Хвиля, "у старий правопис внесено 126 правок, багато з них суттєвих. А розділ про чужі слова переписано в цілості" (Ю. Шерех). Ці правки призвели не лише до фонетико-морфологічного уподібнення з російською мовою, але й внесли хаос у нашу фонетичну та граматичну систему.

Які ж були основні мовні ознаки, що стали культурно-політичними маркерами нашої мови й призвели до репресій та вбивства мовознавців, письменників, політиків, учителів, журналістів та ін. – учасників знакової Всеукраїнської правописної конференції у Харкові 26 травня – 6 червня 1927 року та авторів Правопису 1929 року? (всі їхні прізвища будуть наведені у моїй згаданій праці).



Таблиця основної фонетично-морфологічної правописної асиміляції

за Правописом 1933 року та наступних років





Трагічність цієї мовної проблематики в тому, що знищення мовних фактів ставало фізичним і моральним знищенням самих мовознавців та письменників – кодифікаторів Правопису 1929 року. Більшість із них репресували і розстріляли. Маємо знати персональну історію правописного вбивства, як знаємо персонально Героїв Небесної Сотні.

Серед розстріляних, репресованих та доведених до самогубства нарком освіти – Микола Скрипник, що назвав російськомовних етнічних українців "коефіцієнтом русифікаційної політики царату" та засудив мішану мову (суржик) як "показник безґрунтовности, нежиттєвости [...] і часткової успішности тої русифікаційної політики царату", основний нормалізатор української мови ХХ ст. Олекса Синявський, відкривачі нової змішаної діялектної основи нашої мови Всеволод Ганцов та Олена Курило, найпотужніший поліглот світу та укладач академічного словника живої української мови Агатангел Кримський, автор першої наукової граматики Степан Смаль-Стоцький (на диво, вцілілий, але здискредитований), автор першого правописного словника за соборним правописом Григорій Голоскевич, автор першої історії української літературної мови та знавець синтасису як моделі національного світобачення Микола Сулима, автор першого історичного словника української мови Евген Тимченко, автор першої праці з української стилістики Борис Ткаченко, автор завжди й усюди злободенного гасла "Геть від Москви!" Микола Хвильовий...