Украинская правда

ПУБЛИКАЦИИ

Организованые партийные группы-7: Как Левочкин и Ахметов готовятся к реваншу
12.07.2018 07:30
"Украинская правда" продолжает цикл "Организованные партийные группы", предлагая читателям статью о жизни фракции и партии "Оппозиционный блок". (укр.)

"Ви знаєте, мені бути що у владі, що в опозиції – не ново. Я уже 6 разів змінював позицію: то у владі був, то в опозиції, то знову у владі. Зараз от готуємось знову повернутись. Це буде сьома уже зміна", – віджартовується від запитання УП про можливий "реванш" один із лідерів "Опозиційного блоку" олігарх Сергій Льовочкін.

За великим рахунком, його слова – це всьо-на-всього констатація цілком очевидної тенденції. Щоб побачити її не треба говорити з Льовочкіним, можна просто відкрити дані будь-якого соціологічного опитування.

І прогнози на вдалий реванш не викликали б жодного подиву, якби говорились вони не лідером партії, саме існування якої ще чотири роки тому проглядалося дуже туманно крізь дими палаючих шин на Майдані.

У 2014-му багатьом здавалось, що люди, які роздмухували вогонь на вулицях Києва, які голосували за диктаторські закони 16 січня, які були опорою влади Януковича, а коли почалась війна, спромоглись лише погудіти в трубу більше ніколи не з’являться на політичній арені України.

Але поки майданівські лідери чотири роки не могли поділити між собою владу, впливи та потоки, усі "колишні" планомірно наближалися до того, щоб стати "майбутніми". Єдине, що їм для цього треба – дочекатися виборів, спершу президентських, а тоді й парламентських.

"Якщо все буде добре, якщо нам вдасться об’єднатися і активізувати своїх прихильників, то ми повернемося дуже потужною силою. У нас буде не 40 депутатів, а більше 100. Ми будемо поважними людьми, от побачите", – з мефістофелівською посмішкою переконує Льовочкін.

У нього уже готовий і "єдиний кандидат" у президенти, і проект великої опозиційної партії, і бачення коаліції тощо, тощо…

От тільки на дорозі реалізації задумів колишнього глави Адміністрації Януковича може виникнути несподівана перепона – колишні спонсори того ж таки Януковича.

На відміну від Миколи Азарова чи членів "Сім’ї", стовпи тієї сили, яку прийнято називати "донецькими", нікуди з України не поділись. Навпаки, вони досить впевнено почувають себе і за нової, постмайданівської, влади.

І хоч формально їхній вплив обмежується двома десятками депутатів у фракції "Опоблоку", проте насправді і в них є свій варіант "великого повернення", де центральне місце займає аж ніяк не Льовочкін. На цю роль є інший претендент, найбагатша і одна з найвпливовіших осіб країні – Рінат Ахметов.

Власне, з тимчасової зупинки протистояння цих двох груп впливу у 2014 році на уламках Партії регіонів і постав "Опозиційний блок".

Але одна річ об’єднатися перед обличчям неминучого краху, і зовсім інша домовлятись про спільну роботу, коли попереду уже проглядаються обриси повернення влади, впливу і доступу до потоків.

"Українська правда" продовжує цикл "Організовані партійні групи", пропонуючи читачам статтю про життя фракції і партії "Опозиційний блок".

Партія на двох і двоє від Медведчука

"У 2014 році у нас була, насправді, дуже вигідна стартова позиція. Все, що нам треба було зробити – постояти збоку, ні на що не вестися і в потрібні моменти говорити потрібні речі, хай вони і викликали б обурення у влади і її прихильників. Для цього треба було усім мати сталеві яйця. Але наше двовладдя нас погубило", – розповідає в розмові не під запис один із найвпливовіших депутатів "Опоблоку".

Під двовладдям він розуміє те, що зовні ОБ хоч і виглядає досить монолітною структурою, насправді має два потужних крила.

З великою натяжкою їх можна назвати "газовики" або "київські" та "промисловці" або "донецькі".

У першій групі першість належить олігархам Дмитру Фірташу, Сергію Льовочкіну та  депутату Юрію Бойку. У другій беззаперечним лідером є Рінат Ахметов. Крім нього великий вплив у цьому крилі ОБ мають бізнес-партнер Ахметова Вадим Новинський та Борис Колесников, який так само близький з найбагатшою людиною країни.

Ці дві групи впливу утворились не вчора і мають давню "історію стосунків", у тому числі в роки правління Януковича. Хоча у той період Віктор Федорович вмонтував між ними свою прослойку у вигляді "Сім’ї", чиї апетити поширювались на сфери інтересів як "газовиків", так і "промисловців". Тому в часи Януковича вони воювали не так між собою, як з "молодими".

Дуже показово, що коли після Майдану з країни почався "відтік кадрів" Януковича, то він фактично не зачепив нікого з команд Ахметова чи Фірташа-Льовочкіна.

А от самі ці команди, залишені одна одній, майже одразу почали конфліктувати між собою.

"Ви гляньте, Льовочкін три роки керував усіма справами Януковича, за два місяця до трагедії на Майдані пішов у відставку – і він чистий. Клюєв два місяці покерував АП – і в нього навіть собака під санкціями. Це породжує запитання, і дуже багато. Може насправді Льовочкін почав якусь свою гру ще раніше? Адже перші санкції вводились ще навіть до "віденської зустрічі", – обурюється не під запис один із чільних представників ахметівського крила.

Згадана ним "віденська зустріч" Петра Порошенка, Віталія Кличка, Льовочкіна та Фірташа, про яку сам Фірташ під присягою розповів в австрійському суді, стала ще одним фактором внутрішньої напруги в середовищі колишніх "регіоналів".

Адже бенефіціарами поділу влади між Порошенком і Фірташем-Льовочкіним були саме вони, а інтереси Ахметова в цій ситуації відстоювати було нікому.

Наступною точкою закипання, коли стосунки між "київськими" і "донецькими" могли остаточно урватись стала підготовка до позачергових виборів 2014 року.

"Ми починали з розмови на трьох: група Льовочкіна, ми (група Ахметова – УП) і Тігіпко. Хотіли йти однією силою і поділити список порівну. Першим номером мав бути Колесников. Але коли ми подали своїх кандидатів, то у Льовочкіна сказали, що не погоджуються на такий варіант, мовляв, у списку не має бути Єфремова, Лєни Бондаренко і ще інших людей", – згадує ті перемовини один із впливових членів ахметівського крила.

"То ми встали і сказали, що раз так – то взагалі ніякої партії і ніяких виборів не буде. Колесников тоді публічно про це сказав. І ми правда не збирадись нікуди іти, бо без Донбасу вибори були не вибори", – додає він.

Правда, раціональна складова і інстинкт політичного самозбереження взяли гору, і буквально за кілька тижнів до виборів 2014-го була створена партія "Опозиційний блок", яка об’єднала представників "газовиків" і "промисловців". Партію поділили 50 на 50, адже Тігіпко вирішив піти на вибори самостійно і провалив їх.

"Список складали дуже просто. Перший номер наш, Бойко, бо Колесников же відмовився, другий – Ріната. От і весь механізм. Ну ще два місця віддали Медведчуку", – розповідає один з лідерів групи Льовочкіна.

На запитання, за які заслуги Медведчук отримав місця у їхньому списку, він відповідає досить двозначно:

"Ну, всі ж знають, чим Вітя торгує. Він, скажімо так, обіцяв, що домовиться, щоб у деяких місцях не стріляли і там можна було провести вибори. Хоча, нічого він у підсумку не зробив".

Але це не завадило ОБ провести швидку, агресивну і успішну кампанію.

"Я вважаю, що ми фактично були переможцями тих виборів 2014-го року. Адже наша партія стартувала в останній момент і в дуже несприятливих умовах. Рани Майдану були ще свіжі, і на нас повісили всю вину, хоча це було несправедливо. І в такій ситуації ми провели більше 40 депутатів. Це був дуже хороший результат", – розповідає один із лідерів ОБ Вадим Новинський.

Загалом до групи Фірташа-Льовочкіна входять Юрій Бойко, Євген Бакулін, Юлій Іоффе, Сергій Ларін, Юлія Льовчкіна, Іван Мирний, Юрій Мірошниченко, Михайло Папієв, Микола Скорик.

До групи Ахметова: Олександр Вілкул, Юрій Воропаєв, Тетяна Бахтєєва, Олексій Білий, брати Добкіни, Юхим Звягільський, Сергій Дунаєв, Наталія Королевська, Юрій Солод, Вадим Новинський, Денис Омельянович, Юрій Павленко, Ігор Шурма.

До умовної "групи Медведчука" входять Василь Німченко, Тарас Козак. Дехто відносить до неї і Нестора Шуфрича, хоча він потрапив у список ОБ "за сукупністю заслуг", адже до того двічі обирався в Раду через списки ПР.

Завоювати такий відчутний результат колишні регіонали змогли за рахунок дуже технологічної виборчої кампанії. За неї паралельно відповідали Льовочкін і американський технолог Пол Манафорт, який до того працював з Януковичем, а зараз перебуває під слідством у США.

Фракція на двох

Склад фракції "Опозиційний блок" яскраво відображає її двовладдя та хронічну недовіру акціонерів партії.

Управління парламентською силою здійснюють одночасно двоє співголів: Юрій Бойко, близький до Фірташа і Льовочкіна, та Олександр Вілкул, який представляє інтереси групи Ахметова.

На засіданнях фракції Бойко і Вілкул сидять поруч та навіть однаково модерують виступи депутатів.

Як переконують співрозмовники з числа рядових депутатів "Опоблоку", засідання проходять досить "демократично", кожен може висловитись чи навіть відмовитись підтримувати якесь рішення.

"Кріпосного права у нас немає, всі можуть висловлювати свою думку", – пробує жартувати в розмові з УП Юрій Бойко.

Його колега-співголова Вілкул говорить приблизно те ж.

"Реально питання голосування вирішуються простою більшістю фракції. Ніякого іншого механізму де-факто у нас ніколи не було", – стверджує нардеп.

Через показову демократичність на засіданнях нерідко виникають сварки.

Наприклад, великий скандал відбувся минулого року. Тоді на фракцію прийшов Вадим Рабінович і вимагав виключити його з фракції "Опоблоку". Рабінович потрапив у Раду по тій частині списку, яка належала до квоти Льовочкіна, але на момент скандалу уже давно розвивав власну партію "За життя".

Його ідею підтримували лише Нестор Шуфрич та Вадим Новинський. Але категорично проти цього виступив Бойко, який навіть демонстративно пішов з фракції, грюкнувши дверима. Як наслідок – Рабінович досі значиться членом фракції "Опоблоку".

Справжня суть того конфлікту полягала у тому, що лідер "За життя" зі своїм роздутим рейтингом ставав реальним конкурентом лідера "Опоблоку" у президентській соціології.

З недавнього часу, як зізнаються депутати ОБ, з тієї ж причини почалось відчутне похолодання і у відносинах Бойка та Вілкула.

Щоправда, офіційно про це ніхто не говорить.

"За чотири роки роботи у мене з Бойком звісно ж розходилися думки. Але це була незгода стосовно того, яку позицію повинна займати фракція. Це не значить, що був конфлікт, це були  просто різні думки", – переконує Вілкул.

В міру того, як Бойко намагається перебрати на себе роль одноосібного глави фракції, почали псуватись його стосунки навіть з Вадимом Новинським, який у цій фракції виконує роль головного "миротворця".

Зокрема, коли наприкінці 2016 року в "Опоблоці" почалося серйозне загострення між двома центрами впливу, яке ледь не завершилось остаточним розколом, то саме Новинський був тим переговірником, який зумів умовити Ахметова, Льовочкіна та решту не розставатись.

"Я просто не люблю розколів. Розкол – це завжди погано. Які були причини? Так, як і в житті. Чому сім’ї розстаються? Через гріх – гординю, амбіції, небажання чути іншого, бажання нав’язати свою волю всім навколо. Але якщо усмирити свої страсті, то ти починаєш розуміти, що розкол це погано. Отак я тоді і переконав всіх. Хоча часом і шкодую, бо наші проблеми нікуди відтоді не поділись", – розповів УП Новинський.

Одна із них – "віденська", коли одна частина ОБ виявилась більш "убезпеченою" від зацікавлень нею з боку чинної влади.

"Ви подивіться на те, які подання у Раду вносить ГПУ. У нас Новинський, Добкін, на Вілкула весь час обіцяють. А у них – нікого. Знайшли одного цапа-відбувайла Бакуліна, щоб навіть так до Бойка не було питань. Виходить, що або у групі Льовочкіна зібрались самі янголи, або хтось тримає нас за дурнів", – обурюється в приватній розмові з УП один із членів групи Ахметова.

Різні варіанти реваншу

Проте є у середовищі колишніх регіоналів проблема, яка викликає куди більше роздратування і напругу, ніж усі подання. Це питання походу на майбутні вибори, а точніше – формату такого походу.

З одного боку у таборі Льовочкіна мають свій варіант такого, який можна умовно назвати "Троїстим союзом".

За даними УП, Льовочкін запропонував партнерам по ОБ, по-перше, висунути Юрія Бойка єдиним кандидатом у президенти, і, по-друге, іти на майбутні парламентські вибори єдиною партією.

Що важливо – пропозиція ця стосується не лише ахметівського крила ОБ, але й Вадима Рабіновича, з яким у Льовочкіна до недавнього часу була малопристойна публічна війна. Для успіху плану колишнього глави АП Януковича Рабінович мусить знятись із виборів на користь Бойка, і влити свою партію "За життя" в ОБ.

Цікаво, що для того, аби вмовити лідера "За життя", Льовочкін веде переговори не лише з ним.

[L]За даними УП від джерел в ОБ, зараз розпочались переговори Льовочкіна з Віктором Медведчуком, якого в "Опоблоці" називають головним спонсором Рабіновича.

Далеко ці перемовини не зайшли, але перші результати уже мали. "Безкомпромісний" Рабінович закликав "Опоблок" до компромісу в питанні об’єднання і єдиного кандидата на вибори президента.

Як вдалося з’ясувати УП, у команді Льовочкіна навіть встигли прикинути "долю" кожного у майбутній єдиній партії: Медведчуку 30%, групам Льовочкіна і Ахметова – по 35%.

Загалом картина вимальовується досить зрозуміла, близькі до ОБ соціологи навіть провели відповідні заміри, де Бойко і "Опоблок" одразу займають перші місця. От тільки знайшлося одне але – група Ахметова категорично проти.

"Для чого нам кандидат Бойко? Він уже ходив на президентські вибори у 2014-му. Скільки набрав? 30 тисяч голосів? Рабінович без жодних фінансових вливань тоді взяв в чотири рази більше", – пояснює не під запис один із чільних членів ахметівського крила ОБ.

"У нас є інші кандидати – Вілкул, наприклад, чи Колесніков. Зрозумійте, що рейтинг Бойка – це насправді рейтинг ОБ, а це заслуга всіх, хто працює з людьми, хто вкладає ресурси, в тому числі фінансові. І Льовочкін, можливо, і хоче каналізувати це все на Юру, але це не його власність, щоб нею розпоряджатись", – дещо роздратовано додає він.

Фактично, ахметівське крило визнає, що не хоче надмірно посилювати вплив Льовочкіна. Адже якщо йому вдасться розкрутити Бойка, то хто гарантує, що наступний варіант формули партії не буде уже, скажімо, 50-25-25 на користь Льовочкіна?

У самого лідера "газовиків" сприймають такі страхи з посмішкою, мовляв, "донецькі" злякались, що перший номер партії опинився не у них, як вони звикли.

"У них постійно якісь страхи є. Але ми з ними уже скільки років живемо, боремось і якось досі разом", – віджартовується співрозмовник УП в оточенні Льовочкіна.

Проте навіть не питання впливу є головним. Коли лідери ахметівського крила запитують про те, для чого їм посилювати роль Льовочкіна чи Медведчука, то фактично вони кажуть наступне: "А що вони можуть нам запропонувати?"

Гроші? В "Опоблоці" якраз "промисловці" відповідають за ресурси, банально тому, що мають легальні гроші.

Медіа? "Інтер"? Але чи хтось помітив, що останні кілька років Ахметов витратив на те, аби зробити "першу кнопку" зі свого власного каналу "Україна"? І саме цей канал, а не "Інтер", тепер бореться за перші місця з "1+1".

Поки для звичайних громадян починається сезон відпусток і літнього відпочинку, у "дружніх" таборах "Опоблоку" кипить робота.

З одного боку, штабу Льовочкіна треба швидко і бажано недорого зробити свого кандидата у президенти Юрія Бойка безальтернативним. Ні в кого не має виникати сумніву в тому, що цей "міцний господарник", хоч і з гучним корупційним шлейфом, але є найкращим вибором.

З іншого боку, у Ріната Ахметова, схоже, намагаються добитися уже майже сакральної стабільності. Якщо не всієї політичної системи, то хоча б його впливу на неї.

Якщо проаналізувати, то зараз головний олігарх контролює ⅔ фракції "Опоблоку", фракцію Радикальної партії Ляшка і має повну підтримку фракції "Народного фронту", коли мова не йде про якісь ідеологічні речі, а стосується лише комерційних інтересів.

Крім того, співрозмовники на Банковій постійно скаржаться на часті "наради" в офісі Ахметова на Десятинній, де начебто беруть участь колишній прем’єр Яценюк і нинішній Володимир Гройсман.

Але, якщо зазирнути у соціологічні викладки, то можна легко спрогнозувати, що більшість із нинішніх політичних "активів" Ахметова після наступних виборів втратять свій вплив.

А Рінат Леонідович своє становище хотів би зберегти і в наступній коаліції уже в майбутньому скликанні. І, виглядає на те, що він знайшов вихід, діставши із рукава один із політичних "пасивів", які досі відкрито не використовував.

Не даремно ж Олег Валерійович Ляшко майже не знімає каску "Метінвеста" і навіть на дерево по вишеньки лазить виключно у футболці футбольного клубу "Шахтар".

Роман Романюк, Роман Кравець, УП






^ Наверх | УКР | РУС
   Главная | Новости | Публикации | Колонки | Блоги
©2000-2015 "Украинская правда"