| НОВИНИ |
Колишній захисник Савур-Могили Олексій Кириченко, звільнений із полону бойовиків Донбасу 27 грудня 2017 року, каже, що в полоні над ним знущалися морально.
У розмові з журналістом "Лига.net" він повідав про 3,5 роки полону.
Група майора Олександра Мельниченка вирушила обороняти Савур-Могилу 18 серпня 2014 року, коли Збройні сили України вже покинули прикордонний район. Наприкінці серпня курган було вже повністю оточено. В українських бійців закінчилася вода, були втрати. Відступати почали 24 серпня.
"При відступі з Савур-Могили ми бачили зіпсований інженерний транспорт і БТР. Я зголосився піти оглянути, заліз всередину. Там була табличка з шестизначним номером частини, а в України – п'ятизначні номери. І там був графік техогляду з датами, сім чи вісім граф. За ним було видно, що техніка – не захоплена в Криму, не українська", – розповів Кириченко.
Біля цієї техніки загін потрапив у засідку. Під час обстрілу Олексій не ліг на землю, а втік. Коли повернувся годин за 12, побачив залишену російську артилерію.
Кириченко подзвонив "старшому" – отримав наказ закопати свою форму і зброю. На трасі його взяв автомобіль і підвіз до блокпосту, а там стояли КАМАЗи з трупами і автомобіль швидкої.
"Зрозумів, що це мій шанс. Вийшов із машини, пішов до швидкої. Але зупинив сепаратист і запитав, хто я. Я відповів – солдат Збройних сил України", – згадав Олексій. Він потрапив у полон 1 вересня 2014 року.
Спочатку Олексій потрапив у "підрозділ" бойовика з позивним Матвій. Підрозділ складався частково з росіян, частково – з місцевих. За весь час у полоні українця близько 10 разів переводили в різні локації. У тому числі, в виправну колонію.
"Щойно потрапив у полон, мене вивели і сказали: "Копай могилу". Я запитав – де? Здивувалися моєму спокою. Чекали, певно, іншої реакції, що плакати почну", – розповів Кириченко.
Допитували його багато разів – по-різному, про різне і різні люди.
"У Комсомольську до мене приставили колишнього слідчого міліції Мішу. Дивний "допит". Питав про друзів у Facebook. Пізніше були тортури, але не фізичні", – розповів Олексій.
"Міша сказав іншим, що не рекомендує вдаватися до тортур. Сидів із мішком на голові. Погрожували відрізати пальці. Розстрілювали холостими. І дивувалися вксь час, чому я такий спокійний. Допити тривали по 6 годин. Якби хотіли зламати, то розірвали б", – додав він.
Кириченко також зазначив: "Перші півроку до передач для нас великим скарбом там були сірники – бо абсолютно не було зубочисток, у хлопців дуже псувалися зуби. Ці сірники були такі пошарпані-пошарпані, їм уже по 2-3 місяці, але хлопці їх ховали десь у матрацах".
Роботи доводилося виконувати різні – мити туалети і бочки від солярки. "Я тоді не потрапив, але хлопців відправляли збирати трупи у аеропорту, які вже два місяці пролежали", – згадав Олексій.
Він розповів, що коли довго сидів у підвалі, вирішив "стригтися" запальничкою: "Я нею підпалював собі волосся і гасив".
Кириченко пояснив, що не здатися йому допомогли молитва і медитація. В ув’язненні боєць робив собі чотки з хліба, а для дочки змотав ляльку-мотанку з ниток і шнурків.
Після звільнення, в аеропорту Харкова, Кириченко згадував: "Мене абсолютно серйозно переконували, що Сталін – це свята людина. Показували ікони. Мені цього не зрозуміти".