| КОЛОНКИ |
Події двох останніх тижнів привернули багато уваги до діяльності Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Тож дуже логічно постало питання їхньої ефективності.
Події минулих тижнів змусили зреагувати навіть військового злочинця путіна, який скаржився, що як так "українське антикорупційне бюро непідвладне місцевій владі".
Керівники інституцій, як і самі інституції та їхні прихильники, вважають НАБУ і САП ефективними. Помірно ефективною назвав діяльність НАБУ і перший в історії аудит за участі міжнародних експертів, який завершився цього року.
Критиків інституцій можна поділити на два глобально різних типи.
Перші – критикують, але конструктивно. Вимагають більше результатів та реальних вироків, вказують на помилки.
Другі – це фактично ті, хто відстоював знищення незалежності антикорупційних органів і прийняття закону №4555 (законопроєкт №12414). І саме представники цієї групи точно мають більше ресурсів і влади для того, щоб забирати в інституцій повноваження та дискредитувати їх.
"Українська правда" вже детально розписала причини, хронологію та докази, що голосування закону відбулося з особистої волі президента Зеленського. Після цієї публікації стало очевидним, що інституції намагалися знищити саме через їхні результати.
В той же час, щоб повноцінно оцінити роботу антикорупціонерів, критично важливо згадати стан справ у боротьбі з корупцією до створення НАБУ і САП. Це дає можливість зрозуміти, що менш ніж триста детективів НАБУ і п’ятдесят прокурорів САП за десять років зробили справжній стрибок в системній протидії корупції. Стрибок, який до створення цих органів і не снився нашій країні, де з початку незалежності з корупцією боролися тисячі слідчих МВС та СБУ (в різні роки це різна чисельність, але завжди це тисячі задіяних людей).
Нижче – опишемо головні результати НАБУ і САП та порівняємо їх із досягненнями системи МВС та СБУ, які мали повноваження із протидії корупції до створення нових інституцій.
Пригадаймо поступ у боротьбі з корупцією за всі 24 роки незалежності нашої країни до створення НАБУ і САП.
За президентства Леоніда Кучми в Україні з’явилися олігархи, яким вдалося побудувати бізнес через дерибан державної власності. Було закладено ключові корупційні схеми.
Скандалів вистачало, втім якщо говорити про топпосадовців, то покарали лише прем'єр-міністра часів Кучми – Павла Лазаренка. Проте і це сталося в США.
Українські ж правоохоронці не спромоглися зреагувати вчасно і фактично випустили Лазаренка за кордон. Натомість період запам’ятався вбивством засновника Української Правди Георгія Гонгадзе, який наважувався в ті часи говорити правду про проблеми в країні.
Протягом періодів президентства Ющенка та Януковича формально з корупцією боролися усі, проте без результатів.
Якщо за часів Ющенка просто панував безлад, то за часів Януковича схеми і корупційні потоки централізували як і закріпили ручну поруку у правоохоронній та судовій системі. Останнє організовував та курував вже покійний Андрій Портнов.
За часів президентства Ющенка найвідомішою корупційною справою був кейс так званого "судді-колядника" Ігоря Зварича. Його таки засудили до 10 років позбавлення волі. Проте це був радше виняток, ніж правило.
Справжні корупційні схеми в часи Януковича викривали лише журналісти. Чиновників арештовували лише тоді, коли їх треба було зняти швидко з посади, або вони не ділилися потоками з сім’єю Януковича.
Таким відомим кейсом, наприклад, була справа тодішнього голови Державної служби зайнятості Володимира Галицького. Останнього гучно затримали за підозрою в хабарництві та незаконному збагаченні у 2011 році.
Саму гучність справи забезпечили знайдені мільйони готівки у різній валюті та кілограми золота і прикрас. Сам Галицький помер не дочекавшись вироку у 2014 році. Його підлеглі – спочатку отримали умовні вироки, а пізніше взагалі були виправдані у 2018 році.
Запам’ятався цей період і справами щодо Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, які були в першу чергу політично вмотивованими, хоча це не означає, що до обох не було претензій по суті.
Після Революції Гідності було розпочато сотні справ щодо корупції колишнього президента втікача та його оточення. Проте більшість з них було злито ще на етапі слідства в кабінетах Генеральної прокуратури. До суду по топах дійшли одиниці.
До створення НАБУ кримінальні справи стосовно народних депутатів були радше винятком.
З 1991 по 2015 рік до Верховної Ради України внесено 23 подання про надання згоди на притягнення до кримінальної відповідальності, затримання чи арешт народних депутатів України.
У шести випадках Верховна Рада дала згоду. Проте жодного рішення про притягнення до кримінальної відповідальності за корупцію народних депутатів України тих часів до створення НАБУ і САП суди України не приймали.
Для порівняння – з 2016 по 2025 рік у кримінальних провадженнях, які розслідуються детективами НАБУ, про підозру повідомлено 71 чинному та колишньому народному депутату, із них 42 — упродовж 2022–2025 років. 31 фігурант — депутати поточного, дев’ятого скликання Верховної Ради України.
Щодо кількох з цих нардепів вже є рішення суду. Зокрема:
Так само – до створення НАБУ і САП було рідкістю притягнення до кримінальної відповідальності суддів. І навіть ті вироки стосовно суддів, які траплялися у минулому, були або виправдальні, або з умовними термінами.
Загалом ми нарахували 23 корупційних справи щодо суддів, які висвітлювалися у ЗМІ до 2015 року. З них лише 5 отримали обвинувальні вироки з реальним покаранням, які набрали законної сили. В інших випадках вироки або скасовувались судом вищої інстанції, або ж суддю звільняли від відбування покарання (наприклад, як той самий Зварич за "законом Савченко"). Перелік суддів, яких підозрювалли у вимаганні або отриманні хабаря, та результати щодо розгляду їхніх справ можна переглянути за посиланням.
З появою НАБУ і САП притягнення суддів набуло системного характеру, з’явилися реальні покарання у вигляді позбавлення волі. Зокрема ВАКС вже засудив 40 суддів, з яких 31 — за хабарництво. Найяскравішим прикладом є суддя Дніпровського суду Києва Микола Чаус, який ховав 150 тисяч доларів хабаря в банках.
Окрім самих кейсів зі створенням НАБУ і САП з’явилося дуже багато системних та переламних змін у боротьбі з корупцією, які влада намагається сьогодні знищити разом з інституціями:
Після призначення постійного керівника САП у середині 2022 року інформація щодо підозр про корупцію стала звичною справою у наших новинних стрічках. Ледь не щотижня українці читають про нову підозру посадовцям чи суддям. А цього року детективи НАБУ і прокурори САП вийшли на найближче оточення Зеленського – Тімура Міндіча і Олексія Чернишова.
Загалом до суду з обвинувальним актом направлено 696 справ щодо 1429 осіб. Ми зібрали 52 справи саме щодо топпосадовців, адже до створення НАБУ і САП доведення до суду таких кейсів було одиничними вийнятками.
Ось лише деякі найгучніші провадження антикорупційних органів, які слухаються в суді або вже мають вироки, розділені по групах:
Група 1: Судді
Група 2. Народні депутати.
Депутати попереднього скликання
Депутати поточного скликання
Група 3. Топкерівники державних інституцій.
Група 4. Інші фігуранти
А ще є завершені розслідування. Тобто це ті справи, які вже зовсім скоро потраплять до суду:
І це все лише вершина айсберга. Адже є ще сотні інших справ, часто не менш гучних (щодо Олега Гладковського, Владислава Каськіва, нардепів Руслана Сольвара та Віктора Балоги, олігархів Костянтина Жеваго та Сергія Курченка, забудовника Дениса Комарницького, віцепремʼєра Олексія Чернишова, щодо Тетяни Глиняної і "яєць по 17 грн", системи Дзвін тощо), які теж або вже в суді, або скоро там опиняться.
Не кажучи вже про понад 300 вироків за справами НАБУ і САП.
Саме створення і запуск роботи НАБУ і САП зародив, хоч і маленького, але незалежного гравця в повністю ручній системі, який вже в перші роки роботи дійшов до верхівки країни.
Створення НАБУ і САП після Революції Гідності стало відповіддю на суспільний запит про справедливість. Було очевидно, що реформувати старі органи позбавлено будь-якого сенсу.
Саме тому на післяреволюційній хвилі, наприкінці 2014 року, Рада прийняла закон, який передбачав безпрецендентні, на той час, повноваження та конкурсні процедури добору як керівників, так і персоналу НАБУ. Запустити роботу вдалося лише наприкінці 2015 року, коли дібрали перших детективів та керівників САП (тоді ще департаменту ОГП).
Вже в перші роки НАБУ і САП дотягуються до впливових нардепів на кшталт Олександра Онищенка та Олександра Мартиненка за організовані великі корупційні схеми. Після чого скандальна справа тодішнього голови ДФС Романа Насірова, справа рюкзаків Авакова, де детективи зачепили і сина ексміністра і його заступника. З цих же справ розпочинаються численні спроби ліквідації та узалежнення антикорупційних органів.
При цьому історія повторюється, адже перші серйозні хвилі атак на НАБУ були саме з боку ворогуючих правоохоронних органів, в яких НАБУ і САП корупцію викривали. Це Генпрокуратура та СБУ.
У 2016 році, наприклад, детективів бюро банально викрадав Дмитро Сус, заступник керівника так званого департаменту тодішньої прокуратури, який в народі називали Департаментом Кононенка-Грановського.
Цей же департамент в ті ж часи фальсифікував і справу про буцімто фінансові зловживання Центру протидії корупції за "розкрадання коштів платників податків США". Цю справу пізніше з тріском закрили після офіційного листа Посольства США про відсутність питань.
Дмитро Сус, до речі, сьогодні вже засуджений ВАКС за корупцію до 7 років позбавлення волі з конфіскацією. Ексдепутат Олександр Грановський, який в ті часи курував судово-правоохоронний сектор, зараз в міжнародному розшуку теж за підозрою НАБУ і САП.
Ще одна масштабна хвиля атак відбулася у 2017 році. Коли СБУ за схожим до теперішнього сценарію прийшла обшукувати агентів НАБУ. Мова йшла, в тому числі, про агентку Катерину, яка напередодні, завдяки організованій спецоперації, викрила тодішніх нардепів Розенблата та Полякова.
Після цього кейсу за подібною схемою Бюро викрило заступницю керівника Державної міграційної служби Діну Пімахову. На той час влада неабияк злякалася "агентів" НАБУ, яких вишукували, на той час, усім ресурсом Служби безпеки, аби зловити і знешкодити.
Потім тодішньому директору НАБУ Артему Ситнику організували штучний адміністративний протокол за "корупцію" та десятки разів намагалися змінити закон аби це стало підставою для його звільнення. Лише цього року Ситник довів в ЄСПЛ, що цей протокол був нічим іншим, як ручним методом впливу.
Це лише невеликий перелік численних спроб знищити або обмежити роботу інституцій. Деякі з них були успішними, як от голосування "правок Лозового" у 2017 році. Але завдяки підтримці міжнародних партнерів та громадянському суспільству в ті часи вдалося не лише зберегти діяльність бюро, а й створити Вищий антикорупційний суд.
Адже в перші роки роботи НАБУ і САП стало очевидним, що без створеного за такими ж правилами суду топсправи просто потонуть в нереформованих судах. Кампанія зі створення суду тривала понад два роки. Запрацював Вищий антикорупційний суд лише у вересні 2019 року.
При цьому багато розслідувань і результатів втрачено через рішення Конституційного Суду, який обнуляв злочин незаконного збагачення та електронне декларування. А на додачу – забирав у НАБУ повноваження подавати позови та відсуджувати на користь держави збитки.
З гучними розслідуваннями з боку НАБУ і САП завершилася і каденція президента Порошенка. Справа "Роттердам+" та "кейс Свинарчуків" супроводжували останнього всю президентську кампанію і стали символом корупції того періоду. Звісно обидва кейси вийшли у світ завдяки журналістам, але чи не вперше в історії країни журналістські розслідування перетворилися в реальні підозри та обвинувальні акти скеровані до суду. До створення НАБУ і САП годі було мріяти, що такі справи можуть розглядатися в суді по суті.
У циклі влади президента Зеленського все ускладнилося війною та зміною вектора підтримки США, але тенденція залишилася та сама, просто масштабувалася.
Обшуки і тиск на детективів НАБУ, зміни до закону щодо позбавлення повноважень САП, які вдалося прийняти – це все дуже схоже на практики періоду Порошенка.
Проте замість Кононенка, Грановського та Свинарчука у Зеленського – Татаров, Єрмак Чернишов та Міндіч.
Питання лише в тому хто переможе цього разу: корупційна клоака чи європейське майбутнє. Особливо в умовах, коли перспектива виборів і зміни влади зовсім не окреслена, а президент зовсім не змінив своїх намірів.
Однозначно, що суспільство хоче бачити більше результатів та вироків суду. Однозначно важко спостерігати за тим, як багато перелічених кейсів розглядаються в судах роками, а в деяких – збігають строки давності.
Проте справи вже розглядаються у суді, і НАБУ та САП майже не впливають на швидкість такого розгляду. Водночас і НАБУ, і САП перші, хто зацікавлений в тому, аби такі справи розгядалися швидше і отримали фінальні рішення.
Проте на практиці існує ще чимало викликів і перешкод, які не дозволють отримати результат у вигляді вироків так швидко. А подолання цих перешкод часто лежить у полі роботи саме Верховної Ради. Тієї Верховної Ради, депутати якої мають численні підозри в корупції та інших злочинах і використовують свої повноваження для знесення цих інституцій.
Звісно, у самих НАБУ і САП теж вистачає внутрішніх викликів, як і в будь-якій державній інституції в будь-які країні. Проте той результат, який вдалося досягти за роки роботи всупереч усім атакам та викликам, говорить сам за себе.
Центр протидії корупції