| КОЛОНКИ |
Вступне слово Голови НБУ Андрія Пишного під час ІХ Щорічної дослідницької конференції "Економічна та фінансова інтеграція у світі збурень та фрагментації", 19 червня 2025 року.
Шановні гості, колеги, друзі, пані та панове!
Це – особлива мить. Особлива не лише тому, що ми відкриваємо ІХ Щорічну дослідницьку конференцію, а й тому, що робимо це тут – у Києві. У місті, яке стало символом стійкості. У столиці європейської країни, яка вкотре зазнала смертоносної російської атаки і вкотре тримає удар. У моїй країні, яка не здалася і ніколи не здасться.
Тому я хочу почати зі слів вдячності всім нашим спікерам, які змогли сьогодні особисто бути присутніми в цій залі. Особливий привілей приймати сьогодні в Києві Президентку Європейського центрального банку пані Крістін Лагард, яка люб’язно погодилася виступити з ключовою промовою. Важливо сказати, що це історичний візит, адже керівник Європейського центрального банку вперше відвідує незалежну Україну.
Ми, українці, дуже добре навчилися відрізняти щиру емпатію від формального протоколу. Цінуємо готовність дихати з нами одним повітрям – хоча в ньому й відчувається запах диму, бути з нами під одним небом – хоча з нього й падають ракети.
Ваш приїзд, ваша присутність – це не лише акт академічної солідарності. Це політична дія. Це внесок у нову європейську реальність, яку ми творимо разом.
Дозвольте мені розпочати наш дослідницький шлях у межах цієї конференції з такої думки: сьогодні ми живемо у світі, який сам себе переосмислює.
Геополітична фрагментація, деглобалізаційні тренди, технологічні розриви та виклики, кризи довіри, радикальний популізм і війни. Усе це створює відчуття не лише тривоги, але й хронічної невизначеності. Але перебуваючи в епіцентрі цієї невизначеності і спостерігаючи за процесом, я візьму на себе сміливість сформулювати перше повідомлення цієї промови.
Невизначеність більше не є викликом без відповіді.
Вона поступово, але безповоротно трансформується. І дедалі частіше стає каталізатором рішень. Саме ці рішення змінюють бачення і саму архітектуру глобального порядку.
За останніх кілька років ми звикли говорити про невизначеність як про "нову норму". Проте час поглянути на неї інакше. Вона вже почала трансформуватися в розуміння пріоритетів. Змусила зосередити увагу на стратегічних висновках та створювати нові формфактори співпраці.
Можливо, це прозвучить дивно і навіть парадоксально, але одним із таких формфакторів є інтеграція. Але не як політична декларація, що припала пилом, а як активна антитеза фрагментації.
Інтеграція не як банальний політичний символ, а як інструмент виживання й усвідомлене джерело сили в світі збурень.
Цікаво, що одним із проявів трансформації є зміна риторики голів центробанків. До обережних та традиційних меседжів сьогодні додаються рішучі та сміливі заяви. Це те, що я відзначаю дедалі частіше на міжнародних зустрічах та в промовах: центробанкіри мають владу та незалежність, усвідомлюють відповідальність і посилюють свій голос.
Оборона і геополітика, безпека і ризики популізму. Сьогодні, коментуючи ці теми поряд з монетарними рішеннями, центробанкіри не виходять за межі свого мандата. Навпаки, вони впливають на передумови, у яких цей мандат виконується.
Але повернімося до інтеграції як джерела сили. Немає кращого прикладу трансформаційної сили інтеграції, ніж Україна. Ми не просто змінюємося в кожному структурному елементі нашої побудови та приєднуємося до нової архітектури Європи. Ми підштовхуємо Європу.
Україна – не лише об’єкт інтеграції. Україна – джерело оновлення Європейського Союзу. Я вірю в те, що ми не створюємо стратегічних викликів для Європи. Навпаки, ми зменшуємо їх.
Ми – відповідь, а не питання.
Мені подобається думати про це словами французького філософа Альбера Камю: "У самому серці зими я нарешті зрозумів, що всередині мене – непереможне літо". Так і в серці шторму, який переживає Європа, Україна може стати джерелом рішучості, динамізму і перезавантаження.
Дозвольте мені запропонувати кілька тез, які, на мою думку, якнайкраще проілюструють сказане.
По-перше, інституційна спроможність української держави вже 1 212 днів повномасштабної війни залишається переконливою.
Економіка вистояла і, попри глибокі рани і шрами, крок за кроком відновлюється. Фінансова система демонструє стійкість, зокрема завдяки спільним партнерським зусиллям та фінансовій підтримці. Банківський сектор – операційно стійкий, ліквідний та прибутковий. Інфляція – перманентний виклик, який живиться війною, але з яким ми знаємо, як працювати.
Водночас ми демонструємо керованість процесів, зберігаємо гнучкість і адаптивність політики, що дає змогу підтримувати довіру і макрофінансову стабільність та реалізовувати мандат за будь-яких умов.
Національний банк України – один із прикладів витривалості та трансформації. Ми не лише продовжуємо реформувати фінансовий сектор та зберігати незалежність, ми її посилюємо в умовах війни. Ми навчилися бачити цінність у незалежності центробанку як суспільного блага, що лежить в основі ефективності політики. Фраза "незалежність не ставиться під сумнів" повністю релевантна для України.
Ми усвідомлюємо, що наші інституції мають відповідати європейським стандартам, щоб Україна стала елементом спільного ухвалення рішень в ЄС. Інституційна сталість – це наш актив та майбутній внесок у європейську стійкість.
Ми готові до цього, і, можливо, колись саме в Києві проводитиметься засідання Керівної ради Європейського центрального банку.
По-друге, розширення ЄС – це не ризик, а джерело сили.
Історія ЄС підтверджує, що попередні хвилі розширення об’єднання у 2004 та 2007 роках сприяли зростанню ВВП у розрахунку на одну особу в нових країнах-членах на 30% порівняно з альтернативним сценарієм без вступу. Водночас і в "старій Європі" доходи на особу зросли на 10% – саме завдяки ефекту масштабування спільного ринку. Про це прямо свідчать результати нещодавнього дослідження МВФ. Польща, яка вважалася ризиком, стала локомотивом зростання – сьогодні її ВВП у розрахунку на особу перевищує 80% від середнього по ЄС.
Це підтверджує той факт, що поглиблення інтеграції в ЄС принесло користь усім без винятку. Нові країни-члени отримали стрибок у рівні життя, а "базова Європа" – відчутне зростання завдяки розширенню єдиного ринку.
Дійсно, вступ України до ЄС не є безкоштовним. Проте, за оцінками Європейського політичного центру, інтеграція України коштуватиме лише 0,07–0,09% ВВП ЄС на рік.
Ціна інтеграції може бути знижена, якщо спрямувати знерухомлені активи країни-агресора на фінансування відбудови України. Це не лише економічно доцільно, а й морально виправдано та юридично обумовлено. Той, хто зруйнував – має заплатити.
Коли бюджети країн ЄС обмежені, цей підхід дає змогу зменшити тиск на платників податків і водночас забезпечити відновлення на стійких засадах.
Третя теза: об’єднання – це передумова для зменшення геополітичних ризиків.
Досвід балтійських країн доводить – вступ до ЄС та НАТО знижує ризики, а не навпаки. Дані МВФ свідчать, що статус кандидата знижує суверенні премії на близько 200 базисних пунктів, адже ринки сприймають інтеграцію як фактор стабілізації.
Залучення України дасть змогу краще управляти цими ризиками і самому ЄС – через обмін досвідом, цифрову та енергетичну інтеграцію, використання наявного в країні потенціалу.
На військових активах України варто зупинитися окремо. Пропоную поглянути на них як на внесок у колективну обороноздатність ЄС. Потенційні витрати Європи можуть бути зменшені завдяки підтримці з боку українського оборонного ресурсу. Адже найбільш боєздатна армія Європи сьогодні – українська.
Європа буде сильнішою і боєздатнішою з Україною. Без участі України – слабшою.
Про це говорять уже не тільки військові, але й економісти та центробанкіри. Як тут не згадати нещодавній виступ Голови центробанку Фінляндії Оллі Ренна: "Підтримка України та зміцнення європейської обороноздатності є важливими для безпеки всієї Європи".
Війна продемонструвала, що безпека – це не просто витрати. Це безцінне суспільне благо. Обов’язкова передумова сталого розвитку. Навряд чи я знайду кращі слова, ніж ті, що сказала пані Лагард у своїй промові в Берліні: "Європа має забезпечити міцну та надійну геополітичну основу, зберігаючи непохитну відданість відкритій торгівлі, підкріплюючи її безпековими можливостями".
Пані Лагард закликає об’єднувати зусилля для нарощування військово-оборонного потенціалу в контексті передумов для посилення глобальної ролі євро.
Дозволю собі розширити цю думку: можливості досягнення цієї мети не є очевидними без інтеграції найбільш боєздатної сили в Європі – української армії.
Четверте – Європі не варто боятися конкуренції з українськими компаніями. Навпаки, її слід заохочувати.
"ЄС потребує оновлення внутрішніх правил гри, зокрема посилення конкуренції як рушія ефективності та інновацій", – це один з ключових висновків звiту Маріо Драґі.
Натомість фрагментація ринку, регуляторні бар’єри та слабка конкуренція стримують потенціал європейського бізнесу. Це перешкоджає створенню європейських "чемпіонів", здатних конкурувати на глобальному рівні.
"Для досягнення більшої автономії та впливовості Європи потрібен справжній прорив у розвитку внутрішнього ринку, включаючи поглиблення конкуренції у сфері цифрових технологій, енергетики, фінансів, оборони". Це вже цитата з іншого важливого звіту – Енріко Летти.
Ці висновки вже лежать на поверхні. Вони прямо протирічать побоюванням деяких країн ЄС стосовно конкуренції з боку українських виробників. По суті, ця конкуренція є шансом для ЄС зміцнити свою економіку, підвищити продуктивність і наблизитися до власних стратегічних цілей. Це ключ до стратегічної автономії ЄС.
Скажу більше. Українські бізнеси, що сформувалися в умовах війни та жорсткої адаптації – це релевантні приклади для якісного оновлення підходів у ЄС. Вони стимулюватимуть старі економіки переосмислювати питання ефективності, швидкості і гнучкості. Це теж передумова для розвитку.
Додам також, що структура українського експорту досить комплементарна до ЄС.
У сфері агро – це фураж та зернові, а не вино, сир чи оливкова олія.
У сфері машинобудування – це комплектуючі до європейського автопрому, а в перспективі – продукція мілітеху, яка зараз на передовій інноваційного розвитку.
У сфері ІТ – це високоякісні послуги, які зроблять європейські компанії конкурентнішими на глобальному ринку.
Уроки попередніх хвиль розширення свідчать, що адаптація через перехідні періоди та інші інструменти працює. То чи варто об’єднаній Європі боятися виробників з України?
І ще одне важливе питання – це продовольча безпека. Один із ключових чинників цінової стабільності (зокрема з 2021 року в ЄС). Український аграрний потенціал може стати страховкою для Європи в умовах кліматичних шоків та геополітичних блокад.
Конкуренція – це те, чого потребує ЄС, щоб стати ефективнішим. Україна – каталізатор цього процесу.
П’ята теза: інтеграція України в ЄС не стане тригером нової хвилі міграції.
Міграційні процеси – гостре питання для Європи сьогодні. Заполітизоване.
Український ринок праці й справді міг би створити великі ризики для європейського. Проте українські мігранти, зокрема вимушені, вже зараз – ще до формального вступу в ЄС – значно інтегровані до ринку праці ЄС, а їхній внесок у ВВП і в соціальні системи – суттєвий.
Відповідно до нещодавно опублікованого дослідження Управління Верховного комісара ООН у справах біженців чистий внесок українців у ВВП Польщі в 2024 році сягнув 2,7%, а рівень зайнятості підвищився з 61% до 67%.
Додам до цього також, що українські мігранти в багатьох країнах ЄС вже сплатили до бюджетів країн-реципієнтів більше податків, ніж отримали допомоги. Якщо масштабувати цей приклад, то вступ України до ЄС за рахунок збільшення масштабів економіки об’єднання створить додатковий бюджетний простір.
Наше спільне завдання – створити умови для циркуляційної мобільності, повернення українців додому і стабілізації. І вступ України до ЄС – це не тригер міграції, а інструмент її балансування.
Досвід країн Балтії і Польщі продемонстрував: 25–30% мігрантів повертаються упродовж п’яти-семи років після стабілізації.
І, насамкінець, шосте – рух назустріч у питанні фінансових регуляцій з боку ЄС посилить вигоди для розвитку всього фінансового сектору Європи.
Україна має значний потенціал для розвитку фінансових послуг та ринку капіталу. Рівень фінансової глибини залишається низьким. З одного боку, – це величезні перспективи для консолідації заощаджень, розвитку страхових і пенсійних фондів, акумулювання інвестиційного капіталу. З іншого, – фінансовий сектор є критично важливим для стійкого відновлення України, фінансування оборони та довгострокових проєктів.
Ми констатуємо, фінансовий сектор України – гнучкий, інноваційний, прибутковий та клієнтоорієнтований. Учасники ринку не лише вміють реагувати на потреби клієнтів, але й навчилися долати безпрецедентні виклики та адаптуватися. Збільшення європейської присутності та, відповідно, знайомство з українською практикою – це імпульс для вдосконалення фінансових сервісів у самому ЄС.
Безумовно, інтеграція не означає механічне запровадження кожної норми "надбання співтовариства" (acquis communautaire). Повністю запровадити законодавство ЄС – це значний виклик для країни-кандидата, а в нашому контексті й поготів.
Це – як наздогнати ціль, яка не лише продовжує рухатися вперед, але й часто змінює темп руху, напрям та часом і кінцевий пункт.
Регуляторне поле ЄС змінюється, і нам конче потрібен рух назустріч. Цей рух має бути обопільним. І знову нагадаю звіт Маріо Драґі: "Європі потрібна не лише регуляція, а й дерегуляція для посилення конкурентоспроможності". Україна – саме той випадок, коли ми можемо знову створити win-win.
Регулювання – не догматизм, а смартархітектура, яка має калібруватися смартрегуляціями. Достатній мінімум там, де це необхідно, усвідомленість кожного рішення. Це саме те, до чого тяжіє Європа сьогодні, і те, чого прагне Україна.
Це – новий простір спільної дії.
Дозвольте мені підсумувати свій виступ словами Жана Моне, який палко прагнув масштабного європейського об’єднання – політичного, військового та економічного. Він сказав: "Європа буде створюватися через кризи і вона буде сумою рішень, прийнятих у цих кризах".
Саме сьогодні час таких рішень. Й інтеграція України – одне з них.
Інтеграція України – це не питання благодійності. Це питання стратегії.
Це не поступка. Це посилення.
Ми не просимо привілеїв. Ми з вдячністю і повагою прагнемо всеосяжного партнерства.
Ми не вимагаємо змінити правила. Ми засвідчуємо готовність до відповідності та нагадуємо, що правила мають працювати на стійкість, розвиток, силу, гідність та цінності Європи.
Це – наша ціль і наша реальність. І так, це момент, коли історія прискорюється.
І той, хто готовий діяти, – не зникає, а визначає майбутнє.
Україна – це відповідь, а не запитання.
Дякую за увагу!
Слава Україні!