| КОЛОНКИ |
Восени минулого року журналіст Юрій Бутусов опублікував інформацію, яку на передовій обговорювали вже не один місяць. Міни одного з українських заводів просто не спрацьовували
Тоді у Міноборони заявили про проведення внутрішнього розслідування за цим фактом, а ДБР гучно сповістила про відкрите кримінальне провадження.
Проте великих змін такі заходи очевидно не принесли. Вже у січні 2025 року журналіст повідомив: ЗСУ продовжують отримувати браковані міни.
В решті решті-решт, кілька тижнів тому – у травні 2025 року – частина винних у браку мін отримали підозри та потрапили до СІЗО. Серед них – Леонід Шиман, багаторічний директор того самого Павлоградського хімзаводу (ПХЗ), який і виготовляв непрацюючі міни та воєнпред Міноборони, який мав контролювати їх якість – колишній керівник одного з військових представництв Михайло Шкуренко. Останній мав перевіряти продукцію на ПХЗ, поки його дружина, згідно з декларацією Шкуренка, працювала на тому самом Павлоградському хімзаводі.
Поглянемо правді у вічі: ці затримання зовсім не гарантують, що відтепер українські міни на фронті будуть спрацьовувати. Про це вже свідчать і нові повідомлення з фронту про неякісні 120-мм міни.
Адже держава не змінила головного – механізму контролю за якістю вироблених в Україні боєприпасів. Замість реальних змін – лише заяви та обіцянки міністра оборони Рустема Умєрова.
Розберемо, що справді необхідно, аби проблема з неякісними мінами перестала бути причиною смертей тих, хто стоїть за нас на передовій у цій війні.
Система контролю якості виробленого озброєння в Україні досі базується на радянських правилах.
Так, на кожному заводі наразі сидить так званний "військовий представник". Серед військових та всіх дотичних до справи їх називають воєнпредами. Таких воєнпредів в Україні загалом близько 1000 осіб. Вони мають інспектувати виробництво боєприпасів, брати участь у випробуваннях, та у підсумку формувати висновок щодо того, чи відповідають виготовлені міни вимогам контрактів.
Приклад із Павлоградським хімічним заводом чітко показує – чому така схема контролю якості просто не працює.
Так, протягом січня-лютого 2024 року у кейсі з тим же державним заводом воєнпреди тричі змінювали свій висновок про те, чи спроможний завод виготовити якісні міни.
У січні 2024 року висновок воєнпреда містив досить категоричні ризики. Так, виникали питання до поставок у ПХЗ комплектуючих та сировини для мін (пороху), наявності персоналу та виробничих площ заводу тощо.
Невдовзі цей же висновок категорично змінився і вже став цілком позитивним, підтверджуючи спроможність того самого ПХЗ виготовляти 300 тисяч мін на рік.
Втретє у документ внесли зміни на початку лютого 2024 року, підтвердивши спроможність ПХЗ виробити вже 670 тисяч мін на рік.
На підставі лютневого висновку воєнпреда Агенція оборонних закупівель була змушена укласти великий контракт на поставку 120-мм мін.
Вже восени міни від ПХЗ почали надходити на фронт, попередньо отримуючи такі ж позитивні заключення воєнпредів про їхню якість та відповідність вимогам контракту.
Проте, якщо на папері міни спрацьовували, то в реальності – не зовсім. Військові почали фіксувати значні проблеми із зброєю виробництва конкретно однієї компанії – ПХЗ. Міни відхилялися від точки прицілювання на 100–600 метрів по дальності, не виходили зі ствола міномета та не розривалися у цілі або падали на траєкторії польоту.
При цьому на ПХЗ держава витратила колосальні кошти. Крім грошей, сплачених за виготовлення мін, підприємство отримало гроші на розвиток виробництва від Мінстратегпрому, якому підпорядковується підприємство. Так, у 2023 році на розвиток оборонного виробництва Мінстратегпром отримав 12 млрд грн, а в 2024 році – вже 40 млрд грн. Певну частина з цих коштів отримав і Павлоградський хімзавод.
Підкреслимо: це окремі кошти, які не мають відношення до грошей, сплачених за міни. Проте, як свідчать факти нерозривання мін від ПХЗ на передовій, держзавод не надто розвинув свої виробничі спроможності.
Перші найбільш логічні кроки для вирішення проблем з воєпредами мали б виглядати наступним чином:
Вперше за наслідками скандалу з мінами Міноборони публічно пообіцяло вдосконалити процес контролю якості за озброєнням у листопаді 2024 року.
А 24 лютого 2025 року Міністр оборони Рустем Умєров пообіцяв масштабну реформу системи контролю якості озброєння та військової техніки.
"У 2025 році Міноборони проведе масштабну реформу системи контролю якості озброєння та військової техніки, що стане основою для підвищення обороноздатності України", – писав міністр у своїй статті.
Серед заходів, які пообіцяв Умєров – створення агенцію технічного оцінювання (на заміну системі воєпредів) та контролю якості, яка займатиметься аудитами, інспекцією виробництва та оцінюванням відповідності систем управління якістю.
Реформа мала би сприяти сумісності української системи контролю якості зі стандартами іноземних партнерів.
Ще раз про реформу в Міоборони заговорили вже 10 квітня цього року. На фоні скандалу із мінами ця заява, на нашу думку, виглядала як спроба підтримати Павлоградським хімзаводомта заспокоїти військових.
Для того, щоб зʼясувати, як далеко просунулися ці обіцянки, ми у Центрі протидії корупції (ЦПК) направили офіційний запит до Міноборони.
У відомстві відповіли, що впроваджують систему за стандартами НАТО для забзпечення якості озброєння. Ця система складається з двох компонентів.
Перший – це контроль якості. Зараз, це та сама система з воєпредами, про яку ми писали вище.
Отже, щодо реформи контролю якості ("системи воєнпредів") у відповіді на запит Міноборони повідомило, що у зв’язку з режимом воєнного стану, "розглядається питання щодо збереження військових представництв Міністерства оборони". Простіше кажучи – жодної реформи у радянській системі воєпредів не відбулось.
Це зокрема підтверджує і той факт, що у середині березня міністр стратегічної промисловості Герман Сметанін дякував Умєрову за продовження роботи військових представництв (воєнпредів) та відтермінування їхнього реформування до кінця воєнного стану.
Другий компонент – це вже згадане державне гарантування якості, тобто оцінювання того, як виробник зброї забезпечує механізми, необхідні для якості виготовленої продукції.
Наразі для держгарантування якості в системі Міноборон створене окреме управління приблизно на 200 людей.
В перспективі міністр обіцяв, що саме спроможності держгарантування якості мають замінити радянський інститут воєнпредів.
Проте така заява про заміну воєпредів від міністра – не більш ніж маніпуляція поняттями. Як видно з пояснення вище, державне гарантування якості та контроль якості – це різні процеси, обидва з яких повинні існувати і працювати належним чином.
Загалом на умовному Павлоградському хімзаводі процес забезпечення якості мав би виглядати наступним чином:
Проте держгарантування якості для українських виробників – ще не працює, а реформу контролю якості відкладено "до кращих часів".
На додачу – після всіх скандалів і за відсутності нормальної системи контролю якості держава продовжує замовляти у Павлоградського хімзаводу міни на дестяки мільярдів гривень. Так, як повідомила народна депутатка Вікторія Сюмар, у цьому році АОЗ вже законтрактувала боєприпасів виробництва Павлоградського хімзаводу на на 60 млрд грн.
В підсумку, на четвертому році повномасштабного вторгнення ми як держава маємо непрацюючу систему контролю якості.
Відсутність рішучих дій з реформування контролю якості також надсилає чіткий сигнал для виробників: що забезпечувати високу якість боєприпасів необовʼязково, адже існуючі воєнпреди допоможуть зробити так, аби на папері міни виглядали як якісний продукт, який повністю відповідає вимогам контракту.
Тож ЦПК продовжує наполягати: система контролю якості озброєння має бути терміново реформована – незалежно від того, яке прізвище у міністра оборони і хто займає високі посади в державі і війську.
Статися це має вже під час повномасштабного вторгнення, адже ціна неякісного озброєння – це не тільки невиконання бойових задач, а й передусім життя наших військових.
Центр протидії корупції