| КОЛОНКИ |
Система захисту прав військових в Україні є дуже розгалуженою й водночас хаотичною, тому зрозуміти механізм її роботи захисникові та його близьким буває вкрай складно. Крім того, у тих військових, які опинились у скрутній ситуації, почасти відсутні необхідні знання про власні права й порядок їхнього захисту. З 2014 року кількість нормативних актів, що регулюють цей процес, істотно збільшилася. Проте вони подекуди дублюють зміст положень один одного – змінюється тільки суб’єкт владних повноважень, "профільне" міністерство, відомство тощо. Через величезну кількість дотичних до процесу суб’єктів без допомоги досвідченого юриста не обійтися. На що саме орієнтуватися, шукаючи захисту?
Права військових і членів їхніх родин окреслені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011, яким визначено основні засади державної політики й соціального захисту. Положеннями цього Закону охоплено захист усіх соціальних прав і свобод. Крім того, також є багато інших законодавчих і підзаконних актів, які регулюють вужчі питання захисту окремих прав та порядок їхньої реалізації.
Однак виникають труднощі з правильним вибором компетентного органу. Адже для кожного військового формування в Україні є окремі профільні закони й статути, якими вони керуються у своїх відносинах, а також безліч нормативних актів, на які варто зважати при зверненні за захистом конкретного порушеного права.
До прикладу, якщо питання, порушені у скаргах, заявах військовослужбовця та/або членів їхніх родин, стосуються діяльності військової частини ЗСУ, то, відповідно до положень Закону України "Про Дисциплінарний статут Збройних сил України", такі звернення першочергово розглядають командири військових частин.
Загальним центральним профільним органом, до якого безпосередньо можна звертатися за захистом порушених прав військовослужбовців або членів їхніх сімей, є Міністерство оборони України, а саме Центральне управління захисту прав військовослужбовців, створене 2024 року (короткий номер 1512). Управління відповідає за розгляд звернень і скарг військовослужбовців, надання первинної правової допомоги, проведення перевірок та розслідування порушень прав військовослужбовців і членів їхніх сімей.
Способи й порядок захисту прав військових залежать від конкретного порушеного права певного військового, що зумовлює індивідуальне визначення алгоритму дій його захисту. Тож два альтернативні способи захисту порушених прав (на національному рівні) такі:
Іншими способами захисту прав, залежно від їхньої предметності та специфіки, є звернення до правоохоронних органів, неурядових організацій, фондів різних типів і спрямованості тощо.
Що ж стосується порушених прав військовослужбовців, які безпосередньо пов’язані з їхніми статутними відносинами, то Держава в особі Міноборони нещодавно на законодавчому рівні унормувала порядок організації роботи з рапортами / заявами в системі Міністерства оборони України (Наказ МОУ № 531 від 06.08.2024 року).
Відповідно до нових правил, розгляд паперового рапорту військового всіма його прямими командирами здійснюється негайно, але не пізніше 48 годин із часу його подання. Ідеться про рапорти, які стосуються військової дисципліни, обов’язків особового складу під час виконання бойових наказів, збереження життя та здоров’я особового складу, відпусток за сімейними обставинами та з інших поважних причин.
Інші рапорти розглядають не пізніше 14 календарних днів. Наказ також встановлює наслідки порушення виконавської дисципліни щодо розгляду рапортів і зловживання правами на подання рапортів. При цьому вказаний новий порядок гарантує неможливість притягнення до відповідальності за факт подання рапорту.
У серпні 2024 року Міноборони представило мобільний застосунок "Армія+", через який військові можуть подати електронні рапорти (нині в застосунку представлено 11 видів рапортів). Портал "Армія+" має офіційну вебсторінку в інтернеті. Робота цього сервісу регулюється урядовою постановою № 879 від 30 липня 2024 року, яка набрала чинності 3 серпня.
Звісно, такий застосунок пришвидшує розгляд певних рапортів, централізовано ставить на контроль термін їхнього виконання керівниками. Проте й тут виникає багато нюансів, які не дають можливості військовослужбовцям за певних обставин скористатись згаданим сервісом. Серед причин можна назвати такі:
Як вже зазначалося, система реалізації прав військовослужбовців та їхнього захисту:
Адміністративний порядок захисту прав військового є надто "розмитим". До того ж реагування на заяви вояків посадовці звикли вважати "факультативними" задачами, а не прямими обов’язками вищого керівника. Також, оскільки всі дії щодо захисту порушеного права зводяться до звернень до посадових осіб, які є елементами / посадовими особами Міністерства оборони, часто виникає конфлікт інтересів і зрештою – залежність та ухвалення необ’єктивних рішень, іноді під тиском директив вертикалі. Тому такий спосіб є малоефективним.
Звернення до суду або до іншого компетентного органу, який не є складовою Міноборони й не підзвітний йому, вважається ефективнішим способом захисту, проте дуже тривалим. Водночас у певних випадках законом передбачено, що звернення військовослужбовця до суду є неможливим "в обхід" звернення до компетентних органів у складі Міністерства оборони. Отже, коло замикається.
Що ж стосується застосунку "Армія +", то деякі питання точково почали вирішуватися швидше та якісніше. Проте ця система наразі працює в тестовому режимі, оскільки не може повноцінно реалізуватися з огляду на технічний і людський фактори та обсяги запитів. Окрім того, до прикладу, заявки військових на переведення обробляють оператори Кадрового центру ЗСУ. Серед їхніх обов’язків – перевіряти вичерпний перелік документів та даних для ухвалення відповідного рішення. І наразі таких операторів не вистачає для задоволення потреб щодо вчасного опрацювання наявної кількості документів.
Зокрема, до постанови Кабінету Міністрів України № 1291 внесено зміни від грудня 2024 року, якими спростили формування наказів для солдат і сержантів через розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, прибравши з нього посаду військового. У такий спосіб було вичерпано випадки, коли наказ на переведення ігнорувався через зміну посади в штатному розписі.
Щодо виконання наказів командирами частин, то в цих випадках МОУ декларує проведення перевірок за скаргами / зверненнями військовослужбовців.
На саботаж командирів, звісно ж, вплинути можна, проте варто обрати ту систему впливу, яка охоплюватиме як технічні зобов’язання, так і систему покарання таких командирів. А також конкретно визначити на законодавчому рівні чіткі правила й наслідки їх невиконання для всіх учасників таких відносин.
По-перше, такої посади, як військовий омбудсмен, в Україні нині не існує. Як не існує ухваленого Закону, що регулював би сферу діяльності останнього. Наразі є лише ідея створити подібний інститут. Згаданим питанням опікується потенційна кандидатка на цю посаду – Ольга Кобилинська (Решетилова), Уповноважена Президента з питань захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей (призначена Указом Президента України від 30 грудня 2024 року № 886/2024).
Повноваження саме військового омбудсмена на законодавчому рівні поки що чітко не визначені. Дискусії із цього приводу точаться хіба що в медійній площині.
По-друге, доцільно розібратись із власне посадою Уповноваженої Президента з питань захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей, а також повноваженнями, якими наділена така особа.
Уповноважений Президента України – різновид інституту спеціалізованого омбудсмена. Уповноваженими Президента України є призначені ним незалежні авторитетні особи, які здійснюють моніторинг ситуації в певній чутливій сфері, інформують Президента й виконують інші пов’язані із цим функції.
Положенням "Про офіс Президента" визначено склад Офісу Президента, до якого, згідно зі змінами від 30.12.2024 року, також входить Уповноважений Президента України з питань захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей. Уповноважені підпорядковуються безпосередньо Президентові України, проте посада Уповноваженого Президента України не передбачає формальних владних повноважень. Вона не закріплена в Конституції України чи інших законодавчих актах. Уповноважені діють на підставі положень, що їх затверджує глава держави; він же призначає та звільняє уповноважених на свій розсуд, але не довше, ніж на термін своїх повноважень. Чітких критеріїв для зайняття цих посад законодавством не передбачено.
До типових завдань уповноваженого належать:
Отже, Уповноважена Президента України з питань захисту прав військовослужбовців і членів їхніх сімей власне повноваженнями щодо здійснення захисту прав не наділена. А тому варто розуміти, що в такому статусі можливо лише збирати, оцінювати інформацію та подавати пропозиції щодо створення й удосконалення законів та підзаконних актів.
Проте можливо, що в разі створення відповідного законопроєкту такий закон зрештою з’явиться. Наприклад, за аналогією із Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", такий Уповноважений матиме певні визначені владні повноваження. До речі, саме до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини може звернутися будь-який громадянин з метою захисту його порушених прав, зокрема й військовослужбовці та члени їхніх родин.
Створення інституту військового омбудсмена розглядається як аналогія Уповноваженого ВР з прав людини, щоб зменшити навантаження на останнього й забезпечити захист прав суто військовослужбовців та їхніх сімей. Це мало б зробити діяльність держави у цьому напрямку ефективнішою. Проте варто від самого початку будувати чітку й системну, прозору вертикаль органів, які опікуватимуться питаннями військових.
Юлія Татік