| КОЛОНКИ |
Нещодавня міжнародна конференція з питань безпеки в Мюнхені стала "холодним душем" для Європи. Заяви американських високопосадовців, зокрема віцепрезидента Дж. Д. Венса, викликали бурхливе обговорення як у кулуарах, так і зі сцени конференції. Його виступ зосереджувався не на шляхах завершення російської війни проти Україні, а на критиці європейських демократій, звинуваченнях у відсутності свободи слова, внутрішніх проблемах ЄС, як наприклад, міграція, а також прямій підтримці крайніх правих сил.
Для багатьох європейських політиків, які звикли покладатися на лідерство США та які з моменту виборів та інавгурації президента Трампа керувалися підходом "почекаємо та побачимо, якими будуть його рішення" та навіть озвучували "обережний оптимізм" щодо перспектив Трампа досягти закінчення війни, такі заяви стали безперечним шоком. Особливо вразив той факт, що Сполучені Штати не вбачають європейців як важливих гравців у потенційних перемовинах чи пошуках шляхів для розв’язання війни. Це показало, що трансатлантична єдність тріщить по швах та змусило європейців задуматися про їхнє місце в безпековій політиці регіону. В той самий час цей тривожний сигнал, можливо, стане тим дзвінком, який врешті розбудить Європу.
Читайте також: Шість висновків після Мюнхенської безпекової конференції
Враховуючи чітку позицію нової американської адміністрації, що безпека Європи – це пряма відповідальність самої Європи, настає критично важливий момент для неї показати свою суб'єктність. Європейські лідери в своїх промовах переконували Україну в непохитності та збільшенні своєї підтримки. Тепер головне – щоб ці заяви трансформувалися в практичні і рішучі рішення. Зокрема, таким рішенням і демонстрацією чіткої позиції та лідерства могла б стати повна конфіскація заморожених російських активів та передача їх Україні. А також потужні пакети військової підтримки чи посилення санкцій проти Росії. Проведений французьким президентом екстрений саміт європейських лідерів в Парижі є якраз першим практичним кроком в цьому напрямку.
Від послаблення трансатлантичної єдності, безперечно, виграє лише Росія, яка завжди прагнула досягти розколу між ключовими партнерами України. Однак при цьому, європейські партнери напевно вперше так гостро відчули, що вони з Україною в одному човні. Адже наша безпека – це і їхня безпека. Саме тому напевно виступ українського президента був сприйнятий особливо тепло. Тепер не лише Україні відомо як це, коли про тебе говорять без твоєї участі та підважують твою суб'єктність. Також у виступі Зеленського прозвучав сигнал до дій: "Я вірю в Європу. І я впевнений, що ви теж вірите в неї. Я закликаю вас діяти заради себе, заради Європи, заради народів Європи, заради ваших країн, заради ваших домівок, заради ваших дітей і заради нашого спільного майбутнього".
Як Україна, так і європейські партнери, одноголосно говорили про те, що Україна повинна бути частиною переговорного процесу, і врешті, саме за Україною має бути рішення, що для неї є прийнятним, а що ні.
Американські партнери переконували, що Трамп зацікавлений саме в довготривалому мирі і не планує "здавати Україну". Він намагається показати свою силу, і це є частиною його стратегії в переговорах. Саме специфікою перемовної стратегії дехто також пояснював швидкі зміни позицій та заяв самого Трампа та представників його команди. Щоправда, критики такого підходу схиляються до думки, що команда Трампа може надсилати різні сигнали, тому, що різні посадовці намагаються вгадати, що саме думає Трамп з того, чи іншого питання, а в нього самого ще не має чіткого плану.
Більше того, низка європейців вважає, що Трамп навпаки попадає в пастку росіян, показавши слабкість ще до початку перемовин. На їхню думку, насамперед потрібно розпочати з тиску на Росію, а вже потім розпочинати перемовини. Більше того, спершу варто вести перемовини щодо тимчасового припинення вогню, яке може супроводжуватися такими кроками, як обмін полоненими, повернення депортованих дітей тощо.
Ідея припинення вогню, якщо вона відбудеться, не повинна сприйматися як мирна угода — це лише тимчасовий крок, вважають деякі партнери. І лише на наступному етапі варто розпочинати перемовини про мир. Низка європейців також радили, що не варто погоджуватися на умови, які не відповідають нашим інтересам.
Наріжним питанням залишаються гарантії безпеки. Такими може бути військова присутність партнерів, але цю відповідальність американці хочуть покласти на європейців, говорячи про те, що вони не братимуть участі в такому форматі. Також американці не вважають реалістичним майбутній вступ України в НАТО. Однак на конференції американці озвучили іншу креативну ідею гарантій – у випадку, якщо Росія знову атакує Україну, то Україна автоматично стане членом НАТО. На їхню думку, це могло б стати своєрідним превентивним кроком для стримування Путіна, адже йому стане зрозуміло, що нова агресія проти України призведе до її вступу в НАТО.
Однак в такій пропозиції більше питань, ніж відповідей. По-перше, процедури автоматичного членства не існує, рішення про вступ має бути прийнято консенсусом і вимагає погодження всіма країнами-членами. Навіть пришвидшена процедура прийняття до Альянсу Фінляндії та Швеції тривала майже рік для фінів (і це вважалося рекордно швидко) та майже два – для шведів. А у випадку України цей процес може бути додатково ускладненим такими країнами, як, наприклад, Угорщина.
По-друге, важко уявити, що союзники НАТО, які не знаходили політичної волі прийняти Україну до повномасштабного вторгнення раптово б знайшли її у випадку ще однієї потенційної агресії. І насамкінець, таке рішення прямо чи опосередковано перекладає відповідальність за членство в НАТО на Путіна, так само, як де-факто саме побоювання реакції Росії і зараз заважають партнерам у прийнятті цього рішення. При цьому, низка європейських посадовців наголошує, що саме членство України в НАТО зараз стало б дієвою та найдешевшою гарантією безпеки.
Попереду Україну та Європу чекає ще чимало неочікуваних заяв від американського керівництва. Також неминучою буде зустріч між Трампом та Путіним, підготовку до якої було анонсовано. В кулуарах лунали поради зберігати в цьому вирі новин холодну голову та свій план дій, зосередившись на ключових власних пріоритетах. В цьому процесі нам як ніколи також потрібне внутрішня єдність. А від європейських партнерів хочеться побачити стратегічне лідерство та конкретні дії, які мають підтвердити їхні слова і забезпечити реальну підтримку Україні в цей критичний момент.
Ірина Красноштан