| КОЛОНКИ |
Питання військового омбудсмена у країні, що воює вже 10 років – назріло і перезріло. Немає ніяких сумнівів, що у військових повинен бути представник їхніх прав і інтересів. Але справа не лише у правах, це питання ще й політичне, бо демонструє ставлення держави до мільйонної армії захисників і захисниць. Спершу ситуація здається схожою на історію з Міністерством у справах ветеранів. Весь його функціонал може виконувати Міністерство соціальної політики, але держава створює окреме міністерство, демонструючи особливе ставлення до ветеранів та пріоритетність ветеранської політики. Мінвет не дублює нічиї функції і має владні повноваження для формування та реалізації ветеранської політики.
Із захистом прав військовослужбовців ситуація дещо складніша, ніж кейс Мінвета, оскільки законодавство вже наділило низку інституцій повноваженнями захисту прав та інтересів військовослужбовців. Зокрема, Міністерство оборони у складі якого є Центральне управління з захисту прав військовослужбовців та профільний заступник міністра, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Військова прокуратура та профільний заступник Генерального прокурора, Військова служба правопорядку та безпосередньо командири. Крім того є закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" який визначає засади державної політики у цій сфері та встановлює єдину систему соціального і правового захисту.
Тобто, в нас de facto вже існує система державних інституцій, які повинні займатись захистом прав та інтересів військовослужбовців. Тож ключове питання: яким чином в правовому полі інтегрувати у цю систему військового омбудсмена, щоб уникнути дублювання функцій та щоб він мав реальні повноваження віршувати поставлені перед ним задачі. Адже дублювання функцій не лише ускладнює роботу та породжує корупційні ризики, але й несе навантаження на бюджет, оскільки ціна виконання державної функції зростає удвічі, а то і втричі. Приміром, коли захистом прав військовослужбовців буде займатись одночасно три інституції – Центральне управління в Міноборони, офіс Уповноваженого ВРУ з прав людини та офіс військового омбудсмена.
Втім, ключовим фактором ефективності військового омбудсмена є повноваження. Адже йому доведеться взаємодіяти не лише з ЗСУ, але й іншими силами безпеки та оборони, з Кабміном, з Парламентом тощо. Тому, як то кажуть, "портфель повноважень" має значення.
Приміром, частину порушених прав військовослужбовців можна відновлювати в середині системи Міноборони, ЗСУ та інших Сил безпеки і оборони. Але для цього військовий омбудсмен мусить бути наділений відповідними повноваженнями, які дадуть йому право вимагати вчинення дій від Генштабу, підрозділів Міноборони та інших складових сил безпеки та оборони. Тобто повноваження військового омбудсмена точно мусять виходити за межі Міноборони, оскільки поширюватимуться на всі силові структури, які підпадають під закон "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Ще одна група порушених прав буде відновлюватись за допомогою правоохоронних органів та судів. Тут все простіше. Вирішується шляхом представництва.
Але є і такі проблеми захисту прав військовослужбовців, вирішення яких потребує внесення змін до законодавства. Тому, якщо задача держави підійти до захисту прав наших воїнів системно, тоді потрібно максимально скорочувати адміністративну відстань між військовим омбудсменом і Парламентом. Бо навіть ініціативи міністерств щодо змін до законодавства, від написання драфту до голосування в сесійній залі, потребують мінімум півроку, якщо більше нічим не займатись крім просування законопроекту.
Тобто, військового омбудсмена потрібно наділяти реальними владними повноваженнями, які дадуть йому можливість ефективно та системно захищати права наших військових. Як варіант, це може бути посада зі статусом уповноваженого Кабміну з прав військовослужбовців або інша формула в рамках Кабміну, яка дасть можливість створити повноцінну інституцію з повноваженнями та штатом працівників.
Військовий омбудсмен мусить бути універсальним майданчиком для всіх напрямків і рівнів роботи із захисту прав військовослужбовців. Натомість сьогодні це буде вкрай складно реалізувати, оскільки частково функціонал військового омбудсмена вже виконують інші органи влади. Із цієї ситуації є два виходи. Або забирати у всіх повноваження з захисту прав військовослужбовців і створювати сильну структуру військового омбудсмена, або унормувати систему органів і інституцій, які займатимуться захистом прав наших воїнів, з чітким визначенням ієрархії та усуненням дублювання функцій.
Та в будь-якому разі, військовий омбудсмен мусить мати повноваження, аби бути спроможним реалізовувати такі задачі:
Без владних повноважень ця, вкрай важлива для військових, інституція не запрацює, а військовий омбудсмен перетвориться на весільного генерала.
Ганна Маляр