Сергій Деркач: Чому корупціонерів не звільняють? Громадська думка – безапеляційна: корупціонери мають сидіти за ґратами. Або як мінімум навіки позбутись права обіймати державні посади. І якщо з максимумом поки, на жаль, прогресу в нашій країні не багато, то навіть і з мінімумом не завжди все ОК.

Доволі часто особа, яка вчинила корупційні дії, і навіть була визнана судом винною, продовжує працювати на державній службі.

Ось пару реальних прикладів:

• Інспектора одного з державних органів в січні 2019 року було засуджено до кримінальної відповідальності за отримання неправомірної вигоди при виконанні службових обов'язків. Суд присудив обвинуваченому штраф у розмірі 25500 гривень, але не визначив покаранням позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Держслужбовець продовжив обіймати свою посаду.


• Заступника директора департаменту одного з державних органів було визнано винним у порушенні законодавства про декларування:  він придбав елітну автівку і "забув" її задекларувати. В рішенні суду, як нерідко буває, справу закрили за спливом строків давності. Потім ця поважна і зайнята державними справами людина придбала будинок і земельну ділянку, яку знову "забула" задекларувати. Суд визнав особу винною, але знову закрив провадження з тих самих мотивів, через строки давності. Думаєте, щось було переглянуто у кадровій політиці державного органу? Дзузьки, високопосадовець продовжує наполегливо займатись державотворенням.

Таких кейсів Департамент запобігання і виявлення корупції Нацагентства з питань запобігання корупції може розповісти ще чимало.

У чому проблема?

Як взагалі можливо, що суд, визнаючи держслужбовця винним у вчиненні корупційного злочину, не позбавляє останнього права обіймати державні посади? 

Давайте поміркуємо. Дійсно, ніхто не оспорює рішення суду в несудовий спосіб.

Але:

• чи залишення офіційно засудженого корупціонера на посаді, де він має доступ до прийняття рішень з корупційною метою, не складає підґрунтя для наступних корупційних зловживань, не підриває довіри до органу влади чи до держави загалом?


• чи не є продовження публічної служби маркованого "корупціонера" негативним взірцем для своїх колег, які поки що не були заплямовані корупцією?

З іншого боку:

• може керівники органу краще знають, хто є хто і навіть визнання корупційного правопорушення у їхнього підлеглого не позбавляє його цінних професійних рис в умовах проголошеного кадрового голоду?


• Взагалі, що це за стигматизація така – таврувати людей корупціонерами? "А якщо людина забула щось там задекларувати? А оцей ваш хвальоний реєстр декларацій не працює тижнями, а людина працює інспектором/начальником органу рибоохорони і в ці тижні ловила браконьєрів у хащах? Де їм інтернет знайти, щоб своє майно нове задекларувати?", – зауважать прихильники невтручання держави у суспільні процеси.

[BANNER1]Погляньмо уважніше.

 Чому так відбувається?

Головним аргументом керівників, які не застосовують дисциплінарні стягнення до підлеглих правопорушників, є неможливість подвійного притягнення до юридичної відповідальності особи за одне і те саме діяння… Адже ще давні римляни сформулювали принцип NON BIS IN IDEM (не двічі за одне). 

Та й ніби стаття 61 Конституції України це проголошує. І стаття 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод із практикою Європейського суду з прав людини.

Щоправда, зазвичай ніхто глибоко не вникає у деталі законодавства та не дочитує реальні судові рішення. А вони (примітки, уточнення й судова практика у подібних випадках) свідчать: це не так! За одним і тим же фактом правопорушення особа може бути піддана декільком видам відповідальності. 

Зокрема, допускається поєднання адміністративної та дисциплінарної, а також кримінальної та дисциплінарної відповідальності за одне й те саме правопорушення. За одне і те саме діяння особа не може бути притягнута одночасно лише до кримінальної та адміністративної відповідальності (частина 2 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Отже, причин "незвільнення" корупціонерів декілька:

• Відсутність нульової толерантності до корупціонерів або свідоме неприйняття рішення відповідальними особами у органах влади. ("У мене тут напрям загинається, а цій людині довіряю", мовляв).


• Для багатьох працівників не є проблемою працювати з недоброчесним колегою ("З ким не трапляється", – кажуть вони і йдуть на спільні наради).


• Органи (зрештою не будемо обманювати: конкретні керівники органів публічної влади і їхні відповідальні службовці) не знають про вимоги законодавства або невірно їх трактують.

Та й законодавство України з питань запобігання корупції ще порівняно молоде й неусталене і надто часто змінюється.

Наприклад, термін притягнення до адміністративної відповідальності за пов'язані з корупцією правопорушення у чудовій "клаптиковій ковдрі" Кодексу про адміністративні правопорушення 1984 року випуску дійсно невеликий: лише шість місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення. 

Занадто короткі строки встановлені і для накладення дисциплінарних стягнень: лише рік з моменту вчинення та/або пів року з моменту виявлення порушення. Цим часто і "плідно" користуються як хронічно хворі та зайняті чиновники, так і перевантажені суди. 

Міжнародні рекомендації, надані Україні, пропонують встановити адекватні граничні терміни, достатні для застосування дисциплінарних стягнень за серйозні правопорушення, – не менш трьох років з дня вчинення правопорушення.

Що робити?

Передусім звичайним та спеціалізованим державним органам треба дивитись трішки далі свого носа і враховувати суспільну небезпечність правопорушення та потенційну повторюваність подібних чи складніших корупційних випадків працівниками, що вже продемонстрували таку можливість. Але точно без розклеювання ярликів та шельмування (повага до людини і її гідності важливіша).

Тобто, працювати більш індивідуально, водночас розуміючи, що корупція – це більш тяжке, ніж інші, правопорушення і вона несе більшу загрозу своєю укоріненістю у владні відносини.

Отож, сьогодні в українському законодавстві існує декілька спеціальних норм, які зобов'язують органи усувати ризик перебування на відповідальних посадах службовців, які вже визнані такими, що вчинили корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.

Так, залежно від судового рішення, згідно з яким державного службовця визнано винним у вчиненні корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, він має бути звільнений з державної служби або притягнутий до дисциплінарної відповідальності з різними санкціями.

Зокрема, на виконання пунктів 3, 4 частини 1, частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу" державний службовець  підлягає звільненню з державної служби у разі набрання законної сили:

1) рішенням суду щодо його притягнення до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення, яким на нього накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

2) обвинувальним вироком суду за вчинення ним корупційного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави.

Якщо ж особа, яка вчинила таке правопорушення, однак до неї судом не застосовано покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов'язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (або такою, що прирівнюється до цієї діяльності), вона підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності на підставі частини 2 статті 65 Закону України "Про запобігання корупції".

Які конкретні дії мають бути здійснені державним органом?

Перший сценарій. У випадку набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної чи кримінальної відповідальності, які є підставою для припинення державної служби, суб'єкт призначення звільняє державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту на виконання  частини 2 статті 84 Закону України "Про державну службу".

Другий сценарій. Якщо ж орган публічної влади отримав одне з таких рішень суду:

• ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення у зв'язку із закінченням строків давності,


• постанову у справі про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, згідно з якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності без накладення стягнення у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,


• постанову про закриття справи про адміністративне правопорушення (з різних підстав) з одночасним визнанням державного службовця таким, що вчинив правопорушення, пов'язане з корупцією, –

це є підставою для порушення дисциплінарного провадження щодо державного службовця.

Адже навіть незначне корупційне чи пов'язане з корупцією правопорушення є порушенням правил професійної етики, чи не так?

За результатами дисциплінарного провадження з урахуванням різних оцінних факторів на державного службовця накладається один із видів дисциплінарних стягнень, визначених у статті 66  Закону України "Про державну службу". Це не обов'язково звільнення, це може бути зауваження, догана тощо. Або обґрунтовано не накладається, законодавство про дисциплінарну відповідальність гнучке. Це рішення можна оскаржити.

Ці два сценарії не дублюються і не перетинаються, охоплюють різноманітні описані вище обставини й, головне, гарантують справедливість, з повагою до гідності людини та її прав.

До цього додамо лише, якщо державний орган не застосував дисциплінарну відповідальність на підставі частини 2 статті 65 Закону України "Про запобігання корупції", НАЗК ініціює питання щодо виконання цієї норми та відповідальності особи, яка була зобов'язана розпочати дисциплінарне провадження.

Спочатку НАЗК вносить припис щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності (згідно частини 2 статті 12 Закону України "Про запобігання корупції"). А якщо і припис буде не виконаний, НАЗК ініціює адміністративну відповідальність винної особи за статтею 188-46 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, резюмуємо. Так чому корупціонерів не звільняють? Основних причин три: небажання керівників органів притягати до відповідальності співробітників, що вчинили корупційні дії, незнання законодавства та короткий термін притягнення до дисциплінарної відповідальності. А головне – усвідомлення, що не тільки суд, а й державний орган має притягати в індивідуальному порядку до відповідальності своїх співробітників, які вчинили порушили антикорупційне законодавство.

Сергій Деркач, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.